Реакція – як на вістрі клинка

14 серпня 2008 року. Шостий день Ігор ХХІХ Олімпіади в Пекіні. Національний конференц-центр. Ще не настав вечір фіналу, а молода збірна українських шаблісток уже стала авторкою справжньої фехтувальної сенсації.

Олімпійські пристрасті

Взявши гору в чвертьфіналі над росіянками, у півфіналі вони безцеремонно відправили виборювати «бронзу» американок – зірок, які кількома днями раніше завоювали всі медалі індивідуальних змагань. А наші дівчата вийшли до фіналу, забезпечивши собі як мінімум срібні медалі! У вирішальній зустрічі за «золото» на них чекали китайські шаблістки.
… А за два місяці до Олімпіади на одному з міжнародних турнірів наша команда вкотре вже – вчетверте! – програла китаянкам поєдинок за вихід до чільної четвірки. Тренер Був дуже розстроєний, запитав Ольгу Харлан: «Як же ви боротиметеся з китайськими спортсменками на Іграх?»
Вона відповіла: «А ми битимемося з ними по-іншому, ось побачите!»
… І ось Пекін. Пауза перед вечірньою частиною змагань – фіналом. Головний тренер національної збірної, олімпійський чемпіон шабельного командного турніру Барселони-1992 Вадим Гутцайт був поруч з нашими дівчатами. Розповідав фехтувальні байки, про випадки на доріжці, класичні бої. Під час обіду він вимовив головне: «Вдумайтеся, Друге місце ми вже завоювали, але тепер є шанс стати олімпійськими чемпіонками!»
Трохи пізніше він згадував: «Я помітив, що вони вже не бояться, що очі у дівчат горять і всі вони немовби світяться, і повірив: сьогодні наш день!»
Фінал став драмою з дев’яти дій. В останній – на доріжці Харлан. 44:44! Долю чемпіонства вирішив лише один її удар! «Золото»! Вперше в історії!
Коли бій закінчився, лише дві людини не мали сил поворухнутися – старший тренер з жіночої шаблі Валерій Штурбабін і головний тренер збірної Вадим Гутцайт.
Під його керівництвом фехтувальна дружина України здобула чимало медалей чемпіонатів світу і Європи, і не лише тому, що він умів добре організувати складний тренувальний процес, переконувати, доводити, вибивати кошти. Він сам гарував на доріжці до сьомого поту, давав уроки, вигадував домашні заготовки для незручних суперників. Але вершиною кар’єри, безперечно, стали золоті олімпійські медалі: барселонська – власна і пекінські – підопічних.
У ролі спортивного організатора Гутцайт не менш успішний, ніж у тренерській. У різні часи працював начальником відділу Держкомспорту, директором олімпійської бази в Кончі-Заспі, начальником Департаменту молоді і спорту Київської міської адміністрації. А тепер він міністр молоді та спорту України. І, нарешті, інтерв’ю «Олімпійській арені».

Тренер не програв

- Абсолютно не програв. Просто хочеться зробити більше, усе можливе для того, аби перемагали наші представники всіх видів спорту на чемпіонатах Європи, світу, Олімпійських іграх. Здобувши досвід роботи в державних структурах, наприклад в КМДА, я розумію, як працює державна машина. Нехай вона складна, неповоротка, повільна, однак я все одно бачу моменти, де її можна прискорити, зробити реальні дії, щоб допомогти, охопити увагою спортсменів і тренерів. Дійсно, я все життя присвятив спорту, і відчуваю, що можна і потрібно зробити для підготовки атлетів.
Звичайно, дуже сумую за фехтуванням, що й казати! Особливо це відчувалося, коли три місяці не було ані зборів, ані змагань і все спілкування зі спортсменами і тренерами відбувалося лише в телефонному режимі. Однак це не заважало вникати в їхні проблеми. Мені здається, усі зрозуміли, що я постійно на зв’язку, завжди реагую на будь-які повідомлення в месенджерах або телефоном. На таке спілкування йдуть години. Ви не уявляєте, скільки людей мені пишуть щодня. Але я все одно відповідаю, тому що це моє життя, мені це цікаво. Коли до мене звертаються і я відчуваю, що можу проблему вирішити, обов’язково це роблю, а якщо не згодний, висловлюю свою думку. Я так розумію, коли стаєш міністром, це не означає, що стаєш недосяжним. А навпаки. Тому що всі тебе намагаються знайти, звернутися. Відгукнутися і допомогти, я вважаю, це і є робота міністра. Він має бути поруч з командами, спортсменами, тренерами, знати, чим вони живуть, які їхні потреби, і в чому можна їм посприяти, одне слово, тримати руку на пульсі і реагувати, як на вістрі клинка. Перекладати вирішення питання на когось не мій принцип, вникнути самому і потім дати завдання розібратися – мені більше імпонує такий варіант.


- На це запитання можна було б відповісти коротко. Головне призначення міністерства – зробити якомога більше таких місць - центрів, майданчиків, залів, закладів для людей, щоб вони розуміли, навіщо, як і куди приходити аби займатися спортом. Дуже важливо більшість населення нашої країни залучити до спорту, адже здоров’я нації – це найголовніше. Від того, що людина з ранку до вечора сидітиме в кабінеті, здоров’я не додасться. Відчув це на собі. Ранкової зарядки виявилося замало для підтримання форми. Коли нещодавно вийшов на 5-кілометровий «Пробіг під каштанами», відчув, як важко дається перший відрізок. За три місяці кабінетної роботи під час карантину тренованість погіршилась. І таких, як я, громадян багато, котрі й без карантину більшість часу проводять у кріслі біля комп’ютера. Тому завдання міністерства дати імпульс населенню для занять спортом, руховою активністю. А коли мода на спорт відновиться, ДЮСШ будуть переповнені хлопцями і дівчатками (а так колись і було), і вся країна займатиметься фізкультурою і спортом, то й до збірних команд потраплятимуть найсильніші. Власне, нічого нового, правило відоме: що більше дітей займатимуться спортом, то більше у нас буде вибір талантів і внутрішня конкуренція. І тут вже мова про друге основне завдання нашого міністерства – готувати національну збірну до перемог на Олімпійських іграх.
Однак міністр – це ж не один в полі воїн. У нашій установі професійно працюють заступники, директори департаментів, провідні тренери з видів спорту, всі чітко виконують свої обов’язки. А принцип нашої роботи я озвучив з самого початку: не спортсмени – для нас, а ми – для них, ми все маємо робити по максимуму.

Інфраструктура спорту – тема номер один

- Дуже актуальна тема для нашого міністерства – законопроєкти про спорт. Для розвитку спорту неабияк важливий закон про меценатство. Десятки років робляться спроби його прийняти, але безуспішно. Однак нині у Верховній Раді вже зареєстровано три законопроєкти, і маємо надію, що невдовзі вони розглядатимуться. Якою мірою в цій роботі брало участь міністерство? Нас залучали як експертів. Наприклад, законопроєкт, який подавав Г. Суркіс, до нас надсилали на експертизу. Залучення спонсорських коштів, безумовно, є виходом для вирішення багатьох проблем галузі, однак необхідно, щоб меценатам було вигідно вкладати гроші у спорт.
Важливим є для нас і закон про гральний бізнес, адже в ньому прописано, що певна частина доходів від такої підприємницької діяльності спрямовуватиметься на створення спортивної інфраструктури. Без залів, палаців спорту, олімпійських баз ми не збудуємо спорт у країні. І якщо цей закон буде прийнятий, то у держави з’явиться можливість надавати регіонам субвенції конкретно на будівництво олімпійських центрів, палаців спорту, плавальних басейнів, спортивних шкіл та всього іншого.
Як відомо, установку на зведення спортивних об’єктів у всіх областях дав Президент. Головам ОДА доведено завдання, і ми знаємо, що вже нинішнього року будівництва стартуватимуть, а наступного нові спортивні споруди називатимуть іменами видатних українських атлетів. Сподіваюся, що під час моєї каденції в міністерстві мені пощастить побувати на спортивних новобудовах – у гімнастичних, ігрових, багатофункціональних залах, на акваренах.
А ось свіжий приклад. У травні на засіданні Кабінету Міністрів було підтримано Порядок та умови надання у 2020 р. субвенції з Державного бюджету міському бюджету м. Яремче (для Поляницької сільської ради) на будівництво сучасного біатлонного комплексу в с. Поляниця в Івано-Франківській обл. Сума субвенції складає 70 млн грн.
Біатлоністи завжди приносять нагороди Україні на міжнародних змаганнях. Тому така спортивна споруда європейського рівня вкрай важлива для нашої країни. Коли ми добудуємо другу чергу комплексу, зможемо проводити там національні змагання та збори, аби наші спортсмени не виїжджали закордон, а мали змогу тренуватися в рідній країні. А наявність якісних об’єктів сприятиме більш успішним виступам. У цю базу душу вклав президент Федерації біатлону Володимир Бринзак, і дуже допомогли депутати.
У цілому поки що з інфраструктурою, як відомо, у нас справи кепські, тому про кожний такий приклад, як створення біатлонного комплексу, хочеться говорити окремо.
Я готуюся до зустрічі в Міністерстві оборони, щоб обговорити проблеми деяких армійських баз. Наприклад, добудування футбольного стадіону ЦСКА, подальший розвиток бази зимових видів спорту в Тисовці і, звичайно ж, долю стрілецького тиру у Львові. Наші стрілки – це еліта світового спорту, на їхньому рахунку велика кількість перемог на чемпіонатах Європи, світу і Олімпійських іграх, а львівську базу, на якій вони тренувалися, знищила пожежа. Очевидно, спільними зусиллями двох міністерств можна буде допомогти цим базам.

- Перенесення Олімпійських ігор. Це був виклик усьому спорту. Ми звикли жити в чотирирічному циклі, який закінчується Олімпіадою. Атлетів завжди виводили на пік форми спеціально до старту Ігор, цьогоріч він припадав на липень-серпень. Коли нарешті рішення стосовно Токійської Олімпіади було ухвалено, це стало ударом для всіх спортсменів і тренерів. Тому що всі розуміли, що попереду ще цілий рік, і необхідно зараз вийти з форми і знову 12 місяців виснажливо тренуватися, хоча зазвичай перший післяолімпійський був сезоном спаду. Дівчата народжували дітей, багато хто брав паузи, аби долікувати травми, потім ще вистачало часу на відновлення і підготовку до наступних Олімпійських ігор. Триклятий вірус втрутився в десятиліттями перевірені тренувальні схеми, безцеремонно розпорядився долями атлетів. Наприклад, лідеру нашої шпажної збірної Богдану Нікішіну 40. І тепер йому доведеться ще протягом року витримувати навантаження, цілком присвятити себе тренувальним зборам і змаганням, постійним переїздам, майже не з’являтися вдома, не бачити сім’ю – перемогти себе і досягти мети – потрапити на Олімпіаду. Сподіваємось, йому пощастить завоювати там медаль. І аналогічних історій спортсменів, які планували, що 2020-й буде останнім в їхній спортивній біографії, чимало.
Були й інші приклади, коли спортсмени саме нинішньому року набрали хід, і спеціалісти відчували, що саме на Олімпіаді вони мають можливість «вистрілити», показати високий результат. А тепер – ще рік, за який хтозна що може статися. Однак альтернативи немає.
З усіма федераціями, провідними атлетами і тренерами був на зв’язку, обговорювали, як вони виходять із форми, як розпочинають готуватися заново. На жаль, у березні більшість мусила різко припинити свої тренування. Нині поспішати немає куди, головне – усі здорові. Поводитися обережно і далі буде не зайвим, і поступово почнемо готуватися до Олімпійських ігор.


- Мені хочеться в це вірити. Пандемія закінчиться, люди не хворітимуть, хочеться вірити, що з’явиться вакцина. Однак це від нас не залежить, наша справа – працювати і вірити в найкраще.

Можливість зупинится, озирнутися

- Мені здається, світ у цілому буде іншим. Усі ми в постійній гонці, бажанні чогось досягти, і часто не замислюємося над основним. Здоров’я близьких – це найголовніше! Моя родина, наприклад, за ці 2,5 місяці цілком переглянула своє життя. Бачення перспектив, якісь витрати та інше – абсолютно на все подивилися іншими очима. Гадаю, зараз у світі настає таке переосмислення. Всі побачили, що хвороба не щадить нікого, навіть найбагатших. А порівняно з бажанням не захворіти прагнення якихось благ уже на такі цікаві. Думаю, що тепер люди сконцентруються і стануть значно більш уважнішими до свого здоров’я. І в спорті також. У нашому стрімкому світі моральні цінності, на жаль, дещо відійшли на другий план, однак тепер це зміниться.
У людей спорту також з’явилася можливість зупинитися, озирнутися, переосмислити своє ставлення, подумати, де можна додати, плідно підійти до підготовки, і потім до виступу на Олімпійських іграх.

- З виїздами зараз питання закрите, тому ще немає ще міжнародних календарів. Не знаю ще жодної міжнародної федерації, яка видала б календар. Спільні збори закордоном ніхто не організовує. Рватися нам нікуди не треба. Підготовка наших спортсменів розпочалася, всі професіонали розуміють, що необхідно плавно входити у форму. Ми відкрили олімпійські бази, підписані перші накази про проведення зборів. Карантинні послаблення прийняті спочатку для збірних команд, а зараз уже відчинені басейни для ДЮСШ, а також фітнес-центри для занять фізкультурою і спортом для всіх охочих.


- Для багатьох спортсменів публіка на трибунах, її підтримка дуже важливі! Еліта розпочала тренування, вона плавно вкочується у форму і змагання, конкуренція є невід’ємною і необхідною частиною підготовки. Але здоров’я спортсменів – найголовніше для нас. Якщо ми побачимо, що випадків COVID-19 в країні стає дедалі менше, а тих, хто одужав набагато більше, можна буде вирішувати, чи відчиняти двері для глядачів.
У нинішніх умовах, за правилами, присутність понад 50 глядачів на спортивному заході можлива за погодженням з МОЗ. Асоціація футболу вже погодила, так само вчинятимуть й інші федерації, так подолаємо і цей етап.


- Так, фінансування урізано. Загальний обсяг видатків Державного бюджету на фізичну культуру та спорт становить майже 1,5 млрд грн. Олімпіаду перенесли – і цей факт також привід для урізання. В основному, зменшення видатків відбулося за напрямом підготовки та участі в Олімпійських та Паралімпійських іграх.
Чимало коштів спрямовано до стабілізаційного фонду з боротьби з COVID-19. У нас залишилися гроші на підготовку збірних і на календарні змагання на 2-3 місяці – до вересня. Потім, за словами Прем’єр-міністра, нам виділять стільки коштів, скільки ми порахуємо до кінця року для участі в змаганнях і проведення зборів. Команди матимуть змогу спокійно тренуватися.
При цьому не забуватимемо, що Уряд призначив 75 стипендій видатним тренерам, котрі забезпечують підготовку спортсменів до Олімпійських і Паралімпійських ігор. Загальна сума на реалізацію цієї програми становитиме близько 30 млн грн.
Видатним і молодим, перспективним спортсменам та їхнім наставникам з олімпійських видів спорту призначено стипендії Президента України – загалом 148 атлетам та 102 тренерам. Розмір стипендій – від 3 до 13 прожиткових мінімумів у спортсменів, і від 1 до 6,5 прожиткових мінімумів у тренерів.


- Мені здається, що і на нинішньому, і на всіх інших етапах Міністерство і НОК нероздільні. Ми дуже тісно співпрацюємо по всіх напрямах. У нас загальні плани і завдання, в центрі яких постаті спортсмена і тренера. Олімпійський комітет завжди поруч з ними, готовий прийти на допомогу. Так само і міністерство. Ми часто спілкуємося з президентом НОК Сергієм Бубкою, обговорюємо подальші спільні дії із розвитку українського спорту. Я дослухаюся до порад Сергія Назаровича. Приємно працювати, коли дві головні спортивні організації країни є однодумцями.


- У нас є дорослі збірні команди і юніорські, які виїжджають на першості світу серед однолітків, інші міжнародні змагання. Я зараз аналізую, яка частина коштів у певному виді спорту спрямовується на підготовку національної збірної, і скільки з цієї суми – на підготовку резерву. Це надзвичайно важливий момент. За традицією у Федерації фехтування обов’язково фінансується участь в Кубках і чемпіонатах світу юніорських і кадетських команд, інакше як можна обкатати зміну і створити гідну лаву запасних?
Ми відповідаємо за школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки. Що стосується ДЮСШ, то вони перебувають на фінансуванні місцевих самоуправлінь. Наприклад, можу сказати, що в Києві працює 91 ДЮСШ, понад 300 млн грн. виділяється на їхній розвиток.

Фехтування - це стан душі

- Ставлю будильник на 6.30, прокидаюсь о 5.30. І що далі, то раніше. Намагаюся себе і сина розбурхати ранковою зарядкою, а інтернет не вмикати до 7.30, щоб не розпочати нескінчений процес спілкування достроково. О 8-й я на роботі. Часто в цей час Кабінет Міністрів збирається на нараді у Прем’єра. У дні виходу з карантину моя турбота була про те, щоб були враховані інтереси спортсменів. Потім нарада із заступниками в міністерстві. Обговорюємо завдання на тиждень. Як підняти видатки на харчування тренерам, про необхідність придбання нового обладнання й екіпіровки для видів спорту – буденні питання.
Невдовзі знову нарада у Прем’єра, а слідом засідання Кабміну.
Потім зустрічі з представниками федерацій, читання пошти – і так до пізнього вечора. Останній телефонний дзвінок близько 23-ї. Депутати профільного комітету вболівають за справу, і якщо терміново необхідно обговорити проблему, то ніхто не рахується з часом.


- А хто вам таке сказав? Форма лежить напоготові на Олімпійській базі в Кончі-Заспі – там, де я все життя тренував на зборах. Відмашка спортсменів – і я буду там. Упевнений, що знайду можливість і урок дати. Протягом життя я помітив: хто хоче, той завжди знайде час. І міністр так само...