Олена Садовнича: «У нас була ідеальна команда!»

Своїми спогадами про ті фантастичні дні з «Олімпійської ареною» поділилася лучниця Олена Садовнича, котра стала віцечемпіонкою Ігор разом зі своїми подругами по команді Наталією Бурдейною і Катериною Сердюк.


- Скоріше, тиснуло. Дуже хотілося виступити не гірше, ніж в Атланті, підтвердити свою майстерність і довести, що місце в збірній виборола недарма. Далося це нелегко: відбір на рівні країни походив неймовірно тяжко. Було багато сильних лучниць, довга лава запасних, висока конкуренція. Тоді ми могли виставити на Ігри не один, а два склади, рівні за силами. І, навіть незважаючи на травми в тому сезоні, мені вдалося витримати боротьбу і завоювати місце в нашій олімпійській команді.
Мій виступ в особистій першості в Сіднеї склався невдало. Після цього настрій був на нулі. А попереду – командні змагання. І тут несподівано прийшла допомога з боку наших яхтсменів. Вони жили не в Олімпійському селищі, а в декількох кілометрах від нього, і мали автомобіль. Дізнавшись про мій не найкращий стан, Олена Пахольчик й Ігор Матвієнко заїхали за мною, і ми разом вирушили кататися на яхті. Це була просто казка! Навколо природа незвичайної краси – океан, мальовничі береги... Весь негатив як рукою зняло. Повернулася до Олімпійського селища іншою людиною, з бойовим настроєм!


- У нас пішло з самого початку. Ну шляху до фіналу сперечалися з полячками, італійками, туркенями. Ми почувалися впевнено і показували дуже хорошу стрільбу. У фіналі зустрічалися з надзвичайно сильною командою з Південної Кореї - фаворитками турніру. Але і тут дали бій – виграли першу серію. Хоча в підсумку поєдинок склався не на нашу користь, та ми були дуже задоволені, що проявили характер, змогли показати себе з найкращого боку і завоювати срібні медалі.
А головною причиною нашого успіху вважаю ідеальний склад команди, в якій мені пощастило бути разом з Наталією Бурдейною і Катериною Сердюк. Ми були не просто неймовірно дружною командою, а наче єдиним організмом. Як кажуть, дихали в унісон, дивилися в одну сторону. Були нерозлучні не тільки на стрільбищі, а й в Олімпійському селищі. Ідеальна психологічна сумісність і готовність підтримати одна одну – це і було запорукою того, що змогли підкорити олімпійський п'єдестал. І через двадцять років ми з дівчатами продовжуємо спілкуватися, хоча живемо в різних містах.
Що ще сприяло успіху?.. Безумовно, величезне бажання здобути медалі. Що стосується мене, то ще на п'єдесталі в Атланті в 1996 році я відчула такі емоції, які ні з чим не порівняти. Хотілося знову це пережити. І Катя з Наталкою горіли бажанням здійснити свою найзаповітнішу мрію. «Срібло», здобуте в Сіднеї, стало їхньою першою олімпійською нагородою.
Але одного бажання мало. В його основі має лежати колосальна праця протягом багатьох років. Нагорода Олімпійських ігор – це кульмінація всієї тієї роботи, яку ми виконали.

- Ми застали австралійську весну: навколо все цвіло і пахло. Якщо намалювати картину, то вийшов би дуже яскравий різнокольоровий пейзаж. Тому нам здалося досить дивним, що на стрільбищі для чогось фарбували в зелений колір... траву. Крім того, звернули увагу, що по периметру через кожні три метри стоять стовпи. Спочатку ми не могли зрозуміти їхнього призначення. Потім нам пояснили: виявилося, це пристосування для боротьби з вітром, на зразок молів для розбивання хвиль біля морських берегів. Таким чином боролися з поривами вітру, який міг завадити стрільцям.
Але найбільше запам'яталася неймовірно чудова, позитивна атмосфера, яка панувала на арені. Ставлення спортсменів один до одного було дуже доброзичливим. Ми із задоволенням спілкувалися з усіма. Особливо товаришували з італійськими спортсменками. Це саме той випадок, коли учасників змагань можна було назвати друзями-суперниками. Кожен почувався легко, в прекрасному гуморі.
А крім змагань, найбільш яскраві спогади залишило Олімпійське селище. Це не просто місце, де жили атлети. Це наче маленька країна, де поєдналися різні мови, культури, менталітети. Нудьгувати не доводилося. Організатори постаралися зробити з Селища величезний розважальний центр з численними атракціонами, неймовірними за розмірами екранами... Можна було політати на аероплані, відчути себе лижником-слаломістом – ефекти були зроблени на такому рівні, що здавалося ніби все відбувається в реальності.
Було багато «спортивних секторів», де кожен атлет міг спробувати свої сили в різних видах.
Наша олімпійська збірна була прикладом справжнього командного духу: кожен був готовий заради товаришів йти, як кажуть, і у вогонь, і у воду. Завжди поруч був надійний друг. І ми, коли мали «вікно» між тренуваннями і виступами, бігали вболівати за своїх колег з інших видів спорту – плавців, тенісистів...

- Безумовно. Йога – це універсальна система, спрямована на вдосконалення тіла, духу й розуму. В екстремальних умовах – а до них можна віднести і Олімпійські ігри – вона допомагає зберігати емоційну рівновагу, «відпускати» думки і розслаблятися, коли це необхідно. Іншими словами, завдяки йозі можу не піддаватися стресовим станам, цілком володіти собою. На змаганнях такого рівня, як Олімпіада, це надзвичайно важливо.


- Я над цим багато думала, аналізувала, уявляла себе на місці нинішніх спортсменів. Перенесення Ігор – дійсно, великий стрес. У лучників, наприклад, у травні мав відбутися ліцензійний чемпіонат Європи, до якого серйозно готувалися. Було витрачено багато сил, накопичено певні напрацювання. Ретельно підводили себе – фізично і морально – саме до початку Олімпіади в Токіо в липні. Тепер все це зберегти, втримати – тим паче, в умовах карантину – буде досить тяжко.
Щоб я порадила б в таких умовах?.. Не треба обурюватися і чинити опір. Тут краще згадати мудрість: «Якщо не можеш вплинути на ситуацію, зміни своє ставлення до неї». Треба постаратися знайти якісь позитивні моменти, нову мотивацію. Переконайте себе в тому, що отримали додатковий час на підготовку. А карантин - це дуже хороший шанс розібратися з самим собою, привести до ладу власні думки. Звичайно, необхідно зосередитися на загальнофізичній підготовці, щоб зовсім не розгубити форму. Інакше потім, коли відступить пандемія і скасують карантин, можна отримати «зворотний стрес». Тому, наскільки дозволяють можливості, тримайте себе у формі - і фізичній, і психологічній.