До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Денис Силантьєв: «У Сіднеї допоміг досвід Атланти»

Денис Силантьєв: «У Сіднеї допоміг досвід Атланти»
Навіть в умовах карантину є способи значно підвищити настрій і зарядитися великою дозою оптимізму. Один з них - звернутися до пам'яті, яка зберігає багато приємних спогадів про колосальні за своєю значущістю спортивні події. А привід нині є, адже наближається ювілейна дата - 20 років від Олімпійських ігор в Сіднеї. Збірна України виступила там блискуче, завоювавши 23 медалі - три золоті, десять срібних і стільки ж бронзових.

Уславлений український плавець Денис Силантьєв на Олімпіаді у Сіднеї став віцечемпіоном. Подробиці тих стартів «містер Батерфляй» - так його свого часу охрестили журналісти - згадав у розмові з кореспондентом «Олімпійської арени».

До 2000-го Силантьєв встиг стати володарем численних титулів: чемпіоном світу, багаторазовим призером континентальної першості, переможцем Всесвітньої універсіади... Мав досвід олімпійських стартів: в Атланті-1996 був шостим на коронній дистанції. Тому на наступні Ігри покладав великі надії. І, дійсно, це місто стало для Дениса одним з найщасливіших у спортивній кар'єрі.

Чимало атлетів згадували, що боротьба за олімпійські ліцензії була для них тяжчою, ніж сам виступ на Іграх. Для вас відбір на Олімпіаду виявився складним?

- Я б цього не сказав. Справа в тому, що система відбору в плаванні має свою специфіку. У багатьох видах спорту, аби завоювати путівку, треба стати призером ліцензійних турнірів або набрати необхідні рейтингові бали. У нас по-іншому. Заздалегідь встановлюють певні нормативи. Показав необхідний результат – маєш право поїхати на Олімпіаду, не вклався – залишаєшся вдома.
У своїй участі в Іграх-2000 не сумнівався: у сезоні показував високі результати. Скажу більше, був упевнений, що стану призером Олімпіади.

Чим вам запам'яталися старти в олімпійському басейні Сіднея?

- Конкуренція була надзвичайно високою, суперники дуже сильні, титуловані. Наприклад, австралієць Джастін Норріс – серйозний опонент, тим паче він виступав удома. Проте в нашому суперництві я зумів його випередити: Норріс фінішував третім. Том Малчоу за чотири роки до цього завоював «срібло» в Атланті. На чемпіонаті світу 1998-го я переміг на дистанції, а Том завоював «бронзу». Але в Сіднеї Малчоу пощастило – він став чемпіоном. Мені не вистачило трьох десятих секунди до першого місця.
Це була перша Олімпіада, де плавці масово виступали в гідрокостюмах. Було три варіанти «вбрання»: костюми, штани і шорти. Таку екіпіровку я вперше випробував саме в Сіднеї, до цього, можна сказати, навіть не приміряв. Чесно кажучи, це був досить великий ризик. Усе ж в одязі не так відчуваєш воду, та й загалом інші відчуття. Крім того, костюм міг здавити м'язи. Та вирішив спробувати нововведення, хоча і дуже через це переживав.
У попередніх запливах виступав в гідроштанах. Було непогано, дискомфорту не відчував. У півфіналі надів такі ж еластичні шорти - теж нормально, у фінальному запливі знову повернувся до гідроштанів. А в цілісному костюмі виступати не наважився. Думаю, що це було хорошим рішенням: спробував, і мені не сподобалося.
Сьогодні виступи в гідрокостюмах уже заборонили, залишили тільки шорти. Абсолютно правильно зробили, оскільки боротьба в басейні стала схожою не на змагання спортсменів, а на суперництво технологій.

Денис Силантьєв

  • Народився 3 жовтня 1976 р. в Запоріжжі.
  • Срібний призер Олімпійських ігор-2000 в Сіднеї з плавання на дистанції 200 м батерфляєм.
  • Учасник чотирьох Олімпіад.
  • Чемпіон світу-1998.
  • Переможець і неодноразовий призер чемпіонатів Європи.
  • Чотириразовий володар Кубка світу.
На ваших виступах були наші вболівальники? Наскільки важливою є така підтримка, чи може вона впливати на результат?

- Підтримка уболівальників миттєво формує в атлета дуже потужний позитивний психологічний настрой. А це вже, без перебільшення, п'ятдесят відсотків успіху.
Що значить психологія, я зрозумів ще 1996-го в Атланті. Там міг цілком потрапити в призери - про це свідчили мої результати в попередніх запливах. Але у фіналі нервування завадило показати максимум, вийшов на дистанцію схвильованим. Не було тієї психологічної твердості, яку могла дати хороша підтримка трибун. Фінішував шостим. До речі, це стало причиною чималого стресу – націлювався на медаль, а здобути її не вийшло. Надалі з тренером придумали, як зробити так, щоб стрес працював мені на користь, а не на шкоду. Вирішили, що братиму участь в максимальній кількості турнірів. Став їздити на всі етапи Кубка світу, аби відточити все до автоматизму і позбутися хвилювання. Безумовно, це мені допомогло потім і в Сіднеї.

Щасливі хвилини після нагородження

Домівкою для атлетів на Іграх стає Олімпійське селище. Напевно, кожен по-різному сприймає цей важливий об'єкт. Для одних він дуже зручний , іншим же, навпаки, може не вистачати комфорту або чогось ще. Яким було ваше сприйняття Олімпійського селища?

- Дуже хорошим! Впевнений, що з моєю думкою була згодна більшість атлетів. Усю інфраструктуру там добре продумали: гарне, зручне містечко, де, крім житлових будинків, розташовувалися й інші необхідні «блоки»: пральні, медичні приміщення, ігрові кімнати тощо. По периметру розміщувалися кілька їдалень.
На території проводили багато розважальних заходів, організаторами яких часто було самі спортсмени. Я не брав у них участі, оскільки, як уже говорив, намагався дати організму максимум відпочинку, щоб поберегти сили для дистанції. Хоча траплялося, ненадовго заходив в ігрові кімнати.

Оскільки ви згадали їдальні, цікаво було б почути про меню в Олімпійському селищі. Які страви обирали ви? Звичні або екзотичні?

- Що стосується їдалень, то це були величезні, дуже місткі приміщення, що не дивно за такої кількості відвідувачів. Кухня вражала своєю різноманітністю. Були страви і європейської кухні, і американської, і азіатської, і місцевої, кошерне меню, халяльне...
Але найбільше мене дивувало, що за такого розмаїття і вибору більшість жителів Олімпійського селища надавали перевагу харчуванню в «МакДональдзі»: о якій порі не проходиш повз – там цілий натовп.
У мене не було переваг щодо різних «національних страв», мав особливий режим харчування і дієту. В основі їх було бажання зробити все, щоб не набирати вагу перед стартами. З усього меню я вибирав ті продукти, які дають багато енергії, а не забирають її, і зайвих кілограмів не додають. Тому зі свого раціону насамперед виключив м'ясо: на його перетравлення організм витрачає дуже багато енергії. Моє меню становили каші, макарони, риба і морепродукти. Ця їжа легко засвоюється і не додає вагу.

Відомо, що для багатьох спортсменів успіх на Олімпійських іграх докорінно змінив їхнє життя. Що для вас означало стати віцечемпіоном Олімпіади?

- Напевно, завжди так: після здійснення своєї заповітної мрії будь-хто стає певною мірою іншою людиною. І я не виняток.
Я їхав до Сіднея не туристом, а за медаллю, зізнаюся – за «золотом». І коли завоював срібну нагороду, то дуже засмутився. Став не чемпіоном, а віцечемпіоном - спочатку для мене це було майже трагедією. Коли вручали медаль і квіти, мені вартувало великих зусиль змусити себе посміхатися. Але потім усвідомив, що ніякої трагедії немає. Навпаки, навіть брати участь в Олімпійських іграх – це велике щастя. А завоювати там «срібло» - високе спортивне досягнення. Для багатьох атлетів зійти на олімпійський п'єдестал – подвиг і найголовніше досягнення в житті. Звання призера Олімпіади значно підвищує статус спортсмена. Він стає широко відомою, публічною людиною, з котрої беруть приклад юні покоління.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Інтерв'ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС