Ігор Радівілов: «Найскладніше – чекати»

Для бронзового призера Олімпіади-2012 у Лондоні нинішній рік видався дуже насиченим. Він виступав на трьох етапах Кубка світу – і з усіх повернувся з нагородами: в опорному стрибку здобув «золото» у Мельбурні, «срібло» у Досі й Баку. В столиці Азербайджану вдалося увійти до чільної трійки ще й у вправах на кільцях. Далі підопічний В’ячеслава Лаврухіна зробив бронзовий дубль на Європейських іграх у Мінську і підкорив світовий п’єдестал у Штутгарті.


- Десять за дванадцятибальною шкалою. Основний старт року виявився успішним: є олімпійська ліцензія в команді, є особиста нагорода в опорному стрибку. Це чудовий результат.


- Жеребкування - це формальність. Зазвичай для мене не має особливого значення першим, другим чи п’ятим підходити до снаряда. Хоча з огляду на те, як розвивалися події на цьому чемпіонаті світу, можливо, краще було б виступати наприкінці. Були сумніви, чи вистачить мені для боротьби за нагороди двох стрибків з базовою складністю 5,6. Тож до останнього моменту відкритим залишалося питання, чи виконувати шестибальний «Рі Се Гван». Коли помилився спортсмен, котрий відкривав фінал - Ян Хак Сон з Південної Кореї, усе стало більш-менш зрозуміло. Ми не стали ризикувати. І, як показав результат, вчинили правильно.


- Мав великі сумніви, що цього вистачить для п’єдесталу. За останні півроку у мене в середньому було 14,8-14,9. А тут 14,7. Це не така велика оцінка для опорного стрибка. Я знав, що інші спортсмени стрибають не гірше, а часом і краще. Тож довелося похвилюватися.
Найскладніше було саме чекати. Усе, що від мене залежало, я зробив, хоча, можливо, не на сто відсотків, тому що значно краще я стрибав по ходу сезону.


- Побільшало спортсменів, котрі виконують два стрибки по 5,6 або йдуть на один з базою 6,0. Є й такі, хто виконує два шестибальні, як вищезгаданий представник Гонконгу. Проте, як показав фінал чемпіонату світу, складніше не означає краще. Потрібно зважувати усі за і проти, багато залежить від того, що ти маєш на меті.


- З одного боку, несподівано, з іншого - не дуже. Рі Се Гван - сильний спортсмен, проте роки все ж беруть своє: йому вже 38! А стрибки він виконує небезпечні, шаленої складності. Головне питання тепер, чи буде він на Олімпіаді. На сьогодні у нього немає ліцензії.


- Змінився в мисленні, а також підході до роботи. До того ж раніше мені було легше психологічно: менше нагород, менше досягнень, які хочеться підтверджувати і перевершувати. Ніхто тебе не знає, ніхто від тебе нічого не чекає, ти просто виходиш і спокійно виконуєш свою роботу, якою б складною вона не була. Дуже хочеться показати гідний результат у Токіо.


- І того, й іншого. Підтримка, звичайно, відчувається. Ми завжди можемо поговорити, а коли відволікаєшся, стає легше. Але без переживань теж не обходиться. Я хвилююся за неї, вона за мене. У Штутгарті, коли підійшла моя черга стрибати у фіналі, Ангеліна навіть вийшла з залу. Дивитися завжди тяжче, ніж змагатися.