До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Національний олімпійський комітет України

Олег Верняєв: «Вірити і працювати»

Олег Верняєв: «Вірити і працювати»
Вже наступного дня після повернення зі Штутгарта провідний український гімнаст був у залі на олімпійській базі в Кончі-Заспі. До кінця року на нього ще чекає кілька турнірів, а далі почнеться найскладніше - підготовка до Ігор у Токіо. Тож спочивати на лаврах немає коли.

Олеже, як відреагували б, якби у січні, після операції, хтось сказав, що завершите сезон з трьома нагородами Європейських ігор і «бронзою» чемпіонату світу?

- Минулий рік також розпочинався для мене з операцій і був нелегким, але ми впоралися й у підсумку привезли медаль з чемпіонату світу у Катарі. Тож якби хто напророчив мені такі успіхи цьогоріч, я б повірив. Просто до цієї віри потрібно було додати дуже багато зусиль. Я розумів, що все буде гаразд, якщо дотримуватимуся плану Геннадія Людвиговича Сартинського. Не все вдавалося, буду відвертим. Були моменти, коли йому доводилося змушувати мене працювати і нагадувати, що потрібно, так би мовити, братися за розум.

Перед Європейськими іграми, які проводилися наприкінці червня у Мінську, ви оцінювали свою форму на сім-вісім балів. А як почувалися напередодні чемпіонату світу у Штутгарті?

- Я був розбитий! На вільних вправах загубив кінцівку - «три гвинти». З накладками виникли проблеми, старі вже не годилися, а нові ще не обкрутив. Було багато таких дрібниць, які вибивали з колії. Взагалі, ситуація перед цим чемпіонатом була схожа на ту, яка була напередодні Ігор у Ріо. Я думав, що я не у формі, але вже безпосередньо на місці почав додавати. Виявилося, що тренер усе розрахував і правильно підвів мене до змагань.

Команда спокійно сприйняла високий четвертий результат у кваліфікації і те, що він приніс ліцензію на Ігри-2020?

- Було відчуття добре виконаної роботи і того, що вона принесла заслужений результат.

Були сезони, коли ви підходили до чемпіонату світу у статусі чи не головного фаворита у багатоборстві. Але здобути омріяну нагороду все ж не вдавалося. А зараз травми, операції, відновлення, яке забрало понад три місяці, а у підсумку «бронза». Як пояснити цей парадокс?

- Не знаю! Можливо, тоді був не мій час. Чомусь на цьому чемпіонаті світу багато хто вірив у мене саме в багатоборстві.

До п’ятого виду абсолютної першості все, здавалося, йшло за планом. А от з вашої реакції на оцінку на перекладині (13,666), складно було зрозуміти, чи ви задоволені.

- Я дуже хотів підібратися до 14 балів. Коли закінчив вправу, мені здавалося, що відпрацював добре, та ще й з доскоком. Але спочатку тренер вказав на деякі погрішності, а потім я і сам побачив, що це був не найкращий виступ. Для такого 13,666 - цілком адекватна оцінка.

А чи бачили ви таблицю перед останнім шостим видом і те, що ваше відставання від призової трійки складало 0,125?

- Так, бачив. Нагорний і Сяо Жотен здавалися недосяжними, тому що їм вправи на перекладині приносять понад чотирнадцять балів. Далалояну теж, але за умов якісного виконання. А це такий снаряд, де багато перельотів, а отже, і ризиків. Щоправда, для того, аби претендувати на медаль, і мені необхідно було чисто зробити вільні вправи. Коли зійшов з помосту і почув суму китайського гімнаста 86,690, подумав, що все одно його не дістану! Перед своїм виступом встиг побачити, що він помилився.

Думка, що це ваш шанс промайнула?

- Так, на секунду, але виходячи на килим, я намагався про це забути. Мені вистачило заочної боротьби з іншим китайцем Цзоу Цзинюанем. Коли я дізнався, що чинний чемпіон світу на брусах не потрапив до фіналу, я вже у кваліфікації захотів цей снаряд виграти. Розумів, що горю, але нічого не міг з цим зробити. Першу частину вправи зробив добре, а далі трішки помилився на «тіпельті», потім на одну десяту зменшив базову складність, на три десятих мене загнуло і зіскок не в доскок. Чисто теоретично, якби цей чемпіонат світу проводився не в Штутгарті, а німець Лукас Даузер вже не забезпечив собі місце у фіналі, при тому, що туди не потрапили ані сильні російські гімнасти, ані чинний чемпіон Цзоу Цзиньюань, мене б навіть з таким виступом могли пустити у вісімку. Але мою оцінку притримали, розуміючи, що коли я виконаю свою комбінацію у фіналі, то випереджу представника Німеччини.

Чи був шанс стати чемпіоном світу у нашого Петра Пахнюка?

- У його випадку все залежало від господаря змагань Даузера. Усім, хто виступав до німця, а він мав сьомий стартовий номер, оцінку трішечки притримали. Коли він помилився, стало зрозуміло: Петру, який закривав фінал, потрібно просто зробити свою комбінацію - і він перший. Але не так сталося, як гадалося.

До Штутгарта у вас вже були одна золота і три срібні медалі чемпіонату світу, усі здобуті на брусах. Наскільки різні відчуття, коли стоїш на п’єдесталі пошани після успіху в окремому виді і в абсолюті?

- Дуже різні! Нагорода в багатоборстві, нехай вона і бронзова, особлива. Тим більше, що вона перша така для нашої спортивної гімнастики за роки Незалежності України.

За складністю програма, яку ви показали на цьому чемпіонаті світу, це максимум чи можна додати, і чи потрібно це робити для того, щоб боротися за медаль у Токіо?

- Поки я відновлювався, суперники не стояли на місці, до того ж вони усі були на слуху, а про мене вже призабули. Тож дуже добре, що я зараз виборов медаль чемпіонату світу. Додавати потрібно і є де, тільки це нелегко. Попереду багато роботи, якщо впораємося з нею, то боротимемося за нагороди на Олімпійських іграх у Токіо.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!