Paris 2024
Спортивні баталії 2023 року
До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Жан Беленюк: «Люблю динаміку»

Жан Беленюк: «Люблю динаміку»
2019-го борець греко-римського стилю Жан Беленюк виграв усе, що можна: чемпіонат Європи, Європейські ігри і чемпіонат світу, а також став депутатом українського парламенту. Але видатний борець мріє про титул олімпійського чемпіона і найближчий рік збирається присвятити реалізації цієї мети.

Жане, ви усвідомлюєте, що можете стати найвидатнішим борцем греко-римського стилю в українській історії?

- Над цим я особливо не задумувався. З дитинства намагався рівнятися на видатних борців: переможця двох Олімпіад Олександра Колчинського, першого олімпійського чемпіона в історії Незалежної України В’ячеслава Олійника. З чемпіоном Римських Ігор-1960 Іваном Богданом ми регулярно спілкуємося. Він уже в поважному віці, тому при нагоді намагаюся його навідувати. Іван Гаврилович постійно цікавиться, в якому я стані, як готуюся, він у курсі всіх моїх перемог і поразок. Коли щось не так, то робить мені зауваження.
Приклад видатних чемпіонів надихає мене впродовж усієї кар’єри. А ось над тим, що можу посісти місце поряд із ними не задумувався. Мені завжди хотілося здобути олімпійське «золото», стати чемпіоном світу і Європи. По одній такій перемозі було б достатньо. Але так вийшло, що на шляху до мети треба виходити на проміжні старти. А коли я їду на змагання рангу чемпіонату світу чи Європи, то добре усвідомлюю, що виступити слабко не можу. Щоб виправдати затрачені сили, енергію, піт, треба показувати високий результат. Просто участь у змаганнях для мене – це несерйозно.

Тобто якби ви перемогли росіянина Давіта Чакветадзе в олімпійському фіналі-2016, сьогоднішніх досягнень могло б не бути?

- Навіть не уявляю, як би було, адже знайти мотивацію після того, як стаєш олімпійським чемпіоном, справді складно. Не знаю, чи мені це вдалося б. Тоді мені було 24, вік ще молодий. У наш час великої популярності набувають змагання зі змішаних єдиноборств. Мене постійно на них запрошують, можливо, коли не знаходив би мотивації для перемог у греко-римській боротьбі, подався б туди.

Виглядало, що поразка від Чакветадзе була для вас неочікуваною й, відповідно, стала серйозним психологічним ударом.

- На Олімпіаду в Ріо-де-Жанейро їхав першим номером рейтингу, чинним чемпіоном світу і Європи. Розумів, що шансів перемогти у мене найбільше. Але з Чакветадзе ми зустрічалися вп’яте. З попередніх чотирьох поєдинків я виграв лише два. Так іноді буває, що з окремими суперниками не дуже зручно боротися. Давіт – із цієї когорти. В нас завжди були дуже щільні сутички. Чакветадзе – спортсмен, здатний проявити характер, боротися до кінця. Він дійсно талановитий хлопець, тому ще перед Олімпіадою я розумів, що найскладніше буде саме з ним. У Чакветадзе тоді була дуже складна сітка: він здолав усіх найсильніших суперників – азербайджанця іранського походження Самана Тахмасебі, іранця Абіболлу Ахлагі, німця Дениса Кудлу, угорця Віктора Льорінца. Жодної прохідної сутички, але всіх опонентів Давіт не просто переміг, а зніс із килима.
Не знаю, чи то у нього була настільки потужна підготовка, чи психологічний стан був такий. Бо до того на чемпіонаті світу-2015 Чакветадзе програв Тахмасебі у чвертьфіналі, а на чемпіонат Європи-2016 не відібрався взагалі. У Росії таке можливо, бо висока внутрішня конкуренція. Мабуть, цю паузу Давіт використав з максимальною користю для підготовки до Олімпійських ігор. У нас я змушений їздити на всі змагання різних рангів, складно постійно підтримувати найкращу форму. На Олімпіаді я здобув «срібло». Фінальна сутичка у мене понині перед очима. Перший рік взагалі не міг дивитися її у запису.
залежало багато. На мій погляд, якби рефері тоді був налаштований нейтрально, боротьба могла б піти за зовсім іншим сценарієм.

Чи правильно вважати, що для вас свого роду водороздільною була сутичка в торішньому фіналі чемпіонату світу проти турка Метехана Башара? Як на мене, ті змагання ви намагалися провести не в притаманній раніше агресивній манері, а «на досвіді». Цього виявилося недостатньо, і довелося змінювати стратегію. Це дійсно так?

- Як на мене, фінал торішнього чемпіонату світу дуже схожий з цьогорічним. В обох випадках ні я, ні мій суперник не змогли провести результативних прийомів. Але тоді суддя віддав бал Башарові, а зараз – мені. Мушу сказати, що на моїй боротьбі в обох фіналах позначилася нова формула змагань. Якщо раніше ми проходили всю змагальну сітку за один день, то зараз боротьба розтягується на два дні. То ніби й плюс, адже є час на те, щоб перед фіналом відновити сили. Але як спортсмен досвідчений і вже не дуже молодий (хоча почуваюся дуже добре) відчуваю, що на наступну добу зібратися і показати гідний результат тяжче. Бодай тому, що після змагального дня починають турбувати нові й старі травми. Поки змагаєшся, розігрітий і перебуваєш у тонусі, болячки ще не такі відчутні. Коли ж відборешся, прийдеш до номера, охолонеш, про себе починають нагадувати ті пошкодження, які непокоять дуже давно.
Власне, торік перед фіналом мене турбував лікоть, зараз плече. Перед фіналом у Нур-Султані мені кололи знеболювальне. Рік тому теж проводили маніпуляції з ліктем. Тоді я налаштувався на сутичку з Башаром не належним чином. До того туркові ніколи не програвав і розумів, що повинен його перемогти і цього разу. Але коли впродовж дня десятки людей фактично вітають тебе з перемогою, це трохи розконцентровує. Таких ситуацій зі мною раніше не було, тому перед цьогорічним фіналом проти угорця Віктора Льорінца, розуміючи, що програвати два роки поспіль занадто, вирішив не реагувати на сторонні фактори, а багатьох людей попросив не поспішати з вітаннями чи порадами перед фіналом.
Можу вам сказати, що цьогорічною сутичкою за «золото» я теж не дуже задоволений: не люблю вигравати без дії. Мені подобається мати хоч мінімальну перевагу. А бал від судді – перевага дуже умовна.

На жаль, це тенденція сучасної боротьби, коли більшість борців, і Віктор Льорінц серед них, не стільки борються самі, скільки заважають боротися супернику, дочікуються партера і намагаються здобути перевагу там. Технічним борцям боротися проти «штовхальників» складно.

- Льорінца знаю дуже давно. Ми боролися ще на кадетському рівні, і я постійно в нього вигравав, причому з балами. Останніми роками Віктор набрав дуже непогану форму, але справді стратегія його боротьби полягає найперше в тому, щоб не дати нічого зробити супернику. І взяти щось мінімально, коли з’явиться нагода, особливо за рахунок активності, бо прийомів він проводить небагато. Мені не вдалося у фіналі провести свій коронний прийом – зробити накат з партера. На жаль, згідно з сучасними правилами, в партер борця за сутичку можуть поставити лише раз. На мій погляд, за рівної боротьби в стійці партери можна використовувати частіше. За таких умов буде більше нагод на проведення результативних дій. Це сприяло би підвищенню видовищності нашого виду спорту.

«Разом з тренером ми зробимо все, аби показати переможний результат»

Мабуть, у фіналі ви очікували на іншого суперника.

- З досвідом прийшов до того, що налаштовуюся виключно на кожну наступну сутичку. Раніше намагався прогнозувати, розписувати для себе можливі варіанти на цілий турнір. Це зі мною, як і з багатьма іншими спортсменами, нерідко грало злий жарт. Бо за планом боротьба не відбувається майже ніколи: трапиться якась несподіванка, хтось травмується. Тому з часом вирішив, що концентруватимуся на наступному суперникові. Інформація про кожного борця в мене записана. Перегортаю щоденник, згадую сильні й слабкі сторони опонента й після того розумію, як поводитися. А вже відпоровшись, думаю, що буде далі.
Мушу сказати, що такого налаштування мене, зовсім маленького, вчив ще перший тренер Віталій Кисилиця. Але в дитинстві я ставився до цих порад легковажно. Турнірну сітку вивчав ввечері напередодні змагального дня, потім вночі не міг заснути: подумки боровся. Бо коли знаєш, з ким зустрічатимешся, починаєш прокручувати в голові можливі варіанти, моделювати сутичку. Як наслідок, підходиш до змагань невиспаний, не відволікшись від процесу підготовки. Розуміння, що це хибно, в мене з’явилося тоді, коли здобув перші вагомі перемоги. Зрозумів, що додаткове емоційне навантаження не потрібне. Часто кажуть: спортсмен перегорів. А через що? Через те, що занадто накручував себе напередодні. Усьому свій час. Вважаю, що про суперників треба думати безпосередньо під час розминки перед виходом на килим. У день перед змаганнями ліпше піти прогулятися містом, з кимось поспілкуватися – це моя формула успіху. Комусь, навпаки, допомагає те, що він себе заводить.

Ваш найпринциповіший суперник – азербайджанець Іслам Аббасов?

- Це дуже сильний борець з нестандартною технікою. Останнім часом ми зустрічалися дуже часто. Так виходить, що я постійно перемагаю, але легкими ці перемоги не назвеш. Назвати Аббасова принциповим суперником не можу. Причина проста: у нашій категорії до 87 кг надто багато сильних борців, велика конкуренція. Для порівняння: у категорії до 98 кг є лідери – вірменин Артур Алексанян і росіянин Муса Євлоєв, а за ними нікого не видно. Інші борці на півголови, на голову слабші. Ось тому Артур і Муса принципові суперники. Доля «золота» на великих турнірах з імовірністю до 90 відсотків вирішується в їх очній сутичці.
В нас же може статися що завгодно. Тут радше питання в тому, з ким боротися зручніше. Техніка Аббасова багатьом видається незручною. Деякі спортсмени мають із цим труднощі, бо Іслам справді бореться цікаво. Але я знаю, як проти нього працювати, як захищатися.

2019-го ви виграли чемпіонат Європи, Європейські ігри і чемпіонат світу. І це на тлі змін у тренерському штабі збірної. Досі ви тривалий час працювали під керівництвом Артура Дзигасова і виглядало, що ця співпраця була обопільно комфортною. Нового наставника Сергія Андреєва ви через соцмережі вже трохи покритикували…

- Мені було незрозуміло, навіщо такі радикальні зміни за рік до Олімпійських ігор. Новий тренер приводить із собою нову команду. Нові люди повинні адаптуватися до спортсменів, знайти спосіб взаємодії. Я наполіг на тому, аби мого наставника Володимира Шацьких у штабі залишили. Ми будемо працювати разом як мінімум до Олімпіади в Токіо.

За індивідуальною програмою?

- Так. З огляду на досягнення головний тренер нам довіряє. Раніше довіряв Дзигасов, зараз Андреєв. Вони знають, що я до себе вимогливіший, ніж того очікують самі тренери. Завжди закінчую тренування останнім. А Шацьких, мабуть, єдина людина, яку назвав би ще вимогливішою, ніж я сам. Коли він каже, що після тренування ми зробимо два завдання, то я знаю, що на цьому ми не зупинимося. Якщо Володимир Володимирович каже про два завдання, то їх буде чотири.

З Шацьких ви зійшлися не одразу…

- У мене взагалі, крім першого, ніколи не було особистого тренера. Поки навчався у школі, займався у Віталія Кисилиці і Олексія Добровольського. Коли вступив до університету, почав тренуватися не в рідному залі, а їздити постійно до манежу Київського військового училища імені Івана Богуна Віталій Олександрович змоги не мав. Тоді зі мною намагалися працювати багато людей.
Володимир Шацьких мешкав у рідному Дніпрі, у Києві він почав з’являтися частіше після того, як збірну очолив Дзигасов. Щоправда, спочатку Володимир Володимирович займався мною на рівних з Муратом Саргсяном: тобто разом із головним зі мною працювало тріо тренерів. Це не дивно, бо я показував високий результат. У кого є результат, з тим більше й працюють.
Зізнаюся, завжди мріяв, щоб Шацьких переїхав до Києва на постійне проживання. До того ми бачилися лише на зборах. Тому коли це сталося, дуже зрадів. Володимир Володимирович для мене спортсмен і спеціаліст, якого дуже поважаю. Він авторитет і як людина, і як професіонал, котрий знає, для чого він дає ті чи інші завдання. Переконаний, що коли виходжу на килим і позаду мене Шацьких, ми разом зробимо все, аби показати переможний результат. Крім того, він чемпіон світу…

Фактично, про всіх ваших потенційно основних суперників ми згадали. Розраховуєте, що за рік до Олімпіади з’явиться хтось несподіваний?

- У нас є перехідна категорія до 82 кг, звідти можуть перейти два серйозних суперники. Один з них – росіянин Алєксандр Комаров, котрий цьогоріч здобув «бронзу» чемпіонату Європи, а до того був практично непереможний серед юніорів і кадетів. Слідкую за його боротьбою і розумію, що хлопець може попсувати нерви. Також з’явився іранець Рамін Тахарісартанг. Він переміг Іслама Аббасова. Я з ним перетинався на турнірі у Туреччині. Тоді виграв, але відчув, що молодий спортсмен набиратиме кондиції і з часом створюватиме мені дійсно високу конкуренцію.
Є команди, в яких постійно відбувається ротація, наприклад, російська: на чемпіонаті Європи виступав Чакветадзе, на Європейських іграх – Бекхан Озодоєв, на чемпіонаті світу – Комаров. У грузинів постійно виступає Роберт Кобліашвілі, але на світову першість поїхав молодий хлопець Гурамі Хецуріані.
Зрозуміло, що до Олімпіади ядро суперників залишиться звичним, можливі якісь невеличкі зміни. Здобути ліцензію на Ігри складно, особливо з урахуванням, що порівняно з Ріо зменшили кількість учасників з 22 до 16.

Жане, ваші успіхи нинішнього року вражають, але чи не зарано ви, зважаючи на те, що наступний сезон олімпійський, «вистрелили»?

- Я роблю свою справу. У спорті неможливо спрогнозувати, скільки залишатимешся переможцем. Ось видатний росіянин Роман Власов на чемпіонаті світу програв прохідному казахстанцеві Ашхатові Ділмухаметову. Трапляються різні ситуації.

Ви поставили себе в подвійно складні умови тим, що до тренувальних навантажень додали роботу в парламенті.

- Поєднувати складно, особистого часу стало менше. Але я в принципі людина, котра полюбляє динаміку. Мені складно уявити, що цілий день з ранку до вечора сидітиму вдома, нічого не роблячи. Зараз додому потрапляю тільки під вечір. Зайнятість справді практично стовідсоткова.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Іван
ВЕРБИЦЬКИЙ

Фото НОК України,
United World Wrestling