До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Патрик Хаусдінг: «не встигаю рахувати медалі»

Патрик Хаусдінг
До Києва німець Патрик Хаусдінг приїхав у якості найтитулованішого стрибуна у воду Старого Світу. До початку єврофоруму, який проводився з 5 по 11 серпня у Центрі спорту «Ліко», в колекції 30-річного спортсмена з Берліна було 13 золотих, 12 срібних і 4 бронзові медалі. Серед чоловіків конкурентів у нього не було вже на той момент. А за загальною кількістю нагород він поділяв перший рядок з іменитою італійкою Танею Каньотто (20-5-4). Але за тиждень у київському басейні Хаусдінг перевершив і її!

В українській столиці він здобув два «золота» (на метрі і в командних змаганнях) й два «срібла» (на триметровому трампліні в індивідуалі і синхроні), таким чином відкривши четвертий десяток своїх європейських нагород. Досягнення, яке навряд чи буде побите найближчим часом.

Це одне й те саме відчуття, коли ти сходиш на п’єдестал пошани за своєю першою європейською нагородою, це було «золото» в синхроні на вишці з Сашею Кляйном в Ейндховені-2008, і за 33-ю, якою ви поставили крапку у своєму виступі нині?

- Перша, звичайно, була особливою, адже я раніше не досягав такого успіху на міжнародному рівні, для мене це було щось нове. Щодо усіх наступних нагород, то з часом відчуття притупляються, звикаєш до п’єдесталу. Окрім того, що частіше сходиш на нього, то більше починаєш вимагати від себе. Якщо на початку я радів кожній медалі незалежно від її гатунку, то далі, щоразу як з якихось причин залишався поза трійкою призерів, був дуже незадоволений собою.

Якою б була ваша реакція, якби на початку кар’єри хтось сказав, що у вас буде 33 медалі з чемпіонатів Європи?

- Не повірив би! Я здобув свою першу нагороду, коли мені було 19, - разом з Сашею Кляйном. І тоді ми навіть уявити не могли, що впродовж наступних восьми років будемо залишатися непереможними в синхроні на вишці, де завжди серйозна конкуренція з боку представників Росії. Так само я не міг подумати, що за кількістю нагород доберуся до цифри 33. Тут потрібно подякувати і моїм товаришам по команді, адже дві медалі я виборов разом з ними у Team event. Добре, що наш спорт не стоїть на місці і з’являються нові види програми, які дають можливість здобувати ще більше нагород.

Якою медаллю ви пишаєтесь найбільше?

- «Золотом», яке ми здобули з Сашею Кляйном у Будапешті 2010 року. Гадаю, це були наші з ним найкращі змагання. Російська пара відставала всього на три-чотири бали, і за умов високої щільності результатів нам вдалося витримати напругу і захистити чемпіонський титул. Також особливо дороге «золото», яке я виборов в індивідуалі на трампліні у моєму рідному Берліні в 2014 р. Київ, до речі, теж залишиться у моїй пам’яті, адже після двох років боротьби із самим собою, травмами і невдачами мені вдалося повернутися на високий рівень і здобути чотири нагороди.

Якщо попросити розділити ваш успіх у процентному співвідношенні, яка частина відійде таланту, а яка праці?

- 50 на 50. Звичайно, талант потрібен, але якщо ти не будеш його розвивати, наполегливо працюючи, ти ніколи не опинишся там, де хочеш. Так, у мене від самого початку були природні здібності, необхідні для стрибків у воду, наприклад, координація і фізична міць. Але для того, щоб її підтримувати на високому рівні, потрібно було постійно докладати зусиль. Я завжди багато часу присвячував силовим тренуванням. Окрім того є у мене і недоліки, зокрема я достатньо високий як для стрибуна у воду (зріст спортсмена 180 см. – «ОА».), тож маю проблеми зі швидкістю обертів. Для того, аби зібрати таку програму, яку я зараз маю на триметровому трампліні, знадобилося дуже багато часу і праці.

Найтитулованіші стрибуни у воду в історії
чемпіонатів Європи

З
С
Б
Разом
Патрик Хаусдінг (Німеччина) 15 14 4 33
Дмитро Саутін (Росія) 12 4 2 18
Євгеній Кузнєцов (Росія) 11 5 5 21
Саша Кляйн (Німеччина) 11 3 2 16
Ілля Захаров (Росія) 10 8 3 21
Ілля Кваша (Україна) 9 6 6 21
Віктор Мінібаєв (Росія) 7 8 3 18
Матьє Россе (Франція) 5 1 5 11
І вболівальників, і спеціалістів завжди вражав ваш універсалізм. Багато спортсменів на початку кар'єри поєднують виступи на кількох снарядах, але з віком, «назбиравши» травм, все-таки звужують спеціалізацію. Для того, щоб успішно поєднувати трамплін і вишку стільки часу, потрібно бути суперталановитим чи суперпрацьовитим?

- Стовідсотково - друге! Коли можеш показувати високі результати на різних снарядах, чому не продовжувати це робити доти, поки у тебе виходить? Що більше видів програми, у яких береш участь, то більше медалей можеш здобути.

Яким потрібно бути, аби на підступному стрибку «авербах» змінити положення з групування на складніше - зігнувшись?

- Вважаю, що у спорті високих досягнень дуже важливо постійно працювати над собою, удосконалюватися, інакше одного «чудового» дня можна просто зупинитися у розвитку. Спортсмен має пробувати складніші стрибки, аби себе мотивувати. «Три з половиною авербах зігнувшись» у цілому світі ніхто крім мене навіть не намагався виконати. Сподіваюся, настане день, коли я буду в хорошій формі, не матиму проблем з наскоком, нарешті зроблю цей стрибок - і це буде просто бомба!

Ви готові до того, що одного дня вам доведеться попрощатися зі спортом?

- Я досі в спорті лише з однієї причини: отримую задоволення від того, що роблю. У мене ніколи не виникало проблем з мотивацією, навіть після останніх двох не надто вдалих років. Не можу сказати вам, коли піду зі спорту, але вічно це точно не триватиме. Токіо-2020 однозначно буде моєю останньою Олімпіадою. Після цього я вирішу, що робити далі.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Анна
САВЧИК

Фото
Дмитра Путінцева