Трофей у новому форматі

Легкоатлетичний турнір Ігор мав незвичний формат, зокрема й змагання в секторі стрибків у довжину серед жінок (у чоловіків цієї дисципліни не було). Спортсменок розділили на підгрупи, в яких учасниці проводили «дуелі» між собою. Потім, згідно з набраною сумою балів, визначалися пари на фінальні «дуелі».

У підсумку Марина Бех-Романчук, показавши результат 6,58 м, завоювала бронзову медаль, яка через кілька днів «перетворилася» на «золото». Справа в тому, що українська стрибунка своїм результатом здобула максимально можливу кількість очок – дванадцять – для нашої легкоатлетичної збірної, яка боролася за загальнокомандну перемогу. І коли у підсумку вітчизняна команда посіла перше місце, Бех-Романчук разом з іншими членами збірної стала володаркою нагороди найвищого гатунку.
Спортсменка поділилася своїми враженнями від II Європейських ігор, відверто кажучи про те, що саме сподобалося, а що – не дуже.
– Спочатку зупинюся на командному турнірі і його форматі. Треба визнати, що він захоплював усіх, до останнього моменту була гостра інтрига. Я розуміла, що стрибаю не тільки за себе, а й за команду. Відчуваєш неймовірні емоції, коли усвідомлюєш, що від твого внеску до загальної скарбнички залежатиме загальний успіх збірної. Підвести своїх товаришів нікому не хотілося. Прагнули показати найвищий результат, набрати максимальну кількість балів. Звичайно, психологічно це сильно тиснуло. Але і таких емоцій, як під час командної боротьби, ще не доводилося відчувати.
Що стосується формату безпосередньо в стрибковому секторі, то мені він не дуже припав до душі, оскільки умови для боротьби були далеко не ідеальними: ми стрибали в різний час, за різної погоди. Вважаю, коли суперниці борються за особисті медалі, то всі вони мають зустрітися разом і провести повноцінні змагання з шістьма спробами. А тут головні конкурентки стрибали в різних групах, при цьому треба було ще боротися за командні очки...


– Коли настав вирішальний день, я усвідомлювала, що від моїх стрибків багато чого залежатиме. Останню спробу виконувала в дуелі з найсильнішою, на мій погляд, конкуренткою Міленою Митковою з Болгарії. І мені вдалося отримати заповітні бали.
Але головне – ми всі перемогли. Кожен віддавав усі свої сили і не підвів товаришів. Ми були справжньою командою: вболівали один за одного, підтримували, боролися за кожне очко.