Paris 2024
Спортивні баталії 2023 року
До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Засновник:
Національний олімпійський комітет України

Спорт «мовою дельфінів»

Олег Нам
За останні роки в українському тхеквондо стався справжній прорив. Про це красномовно свідчать численні нагороди престижних міжнародних турнірів, включаючи чемпіонати Європи, і «срібло» чемпіонату світу. Віддаючи належне таланту наших спортсменів, скажемо, що своїми високими результатами вони повною мірою зобов’язані наставникам. І самі тріумфатори змагань ніколи не забувають наголошувати, що кожен їхній успіх – це результат копіткої роботи тренера.

Кореспонденти «Олімпійської арени» вирушили до київського спортивного клубу «Десантник», де проводив заняття старший тренер збірної України з тхеквондо Олег Нам – особистий наставник віце-чемпіонки світу Ірини Ромолданової.

Мій друг дитинства мріяв стати тренером з шести років. Сьогодні він відомий фахівець-наставник у боксі. А коли ви відчули потяг до цієї професії? Що вас до цього підштовхнуло?

– Спочатку і не думав, що тренерська робота стане справою життя і покликанням. Я потрапив у тхеквондо у той час, коли східні бойові мистецтва в країні перебували під забороною – у підпільному або напівпідпільному становищі. Але значною мірою це сприяло зростанню їх популярності. І ті, хто займалися карате або тхеквондо, неймовірно пишалися цим. До них ставилися як до обраних, адже потрапити до секції східних єдиноборств було непросто. Мені, підлітку, пощастило опинитися в такій секції, навіть дозволили тренуватися разом з дорослими.

Якою мірою наставники з бойових мистецтв вплинули на вашу долю?

- Шлях до професійної спортивної кар’єри не був прямим. Батьки хотіли, аби я пішов їхньою стежкою, тому закінчив технічний інститут. Рішення батька тут було визначальним, хоча душа у мене ніколи не лежала до інженерної спеціальності. Минув час, перш ніж я остаточно знайшов себе і своє місце в житті. Допомогла в цьому одна фраза тренера, яку почув від нього ще в дитинстві: «Потрібно займатися тим, що добре виходить». Коли постав перед вибором професії, згадав ці слова. Зрештою, обрав тренерську стезю і знайшов своє покликання – завдяки моєму тренеру, науку котрого пам’ятатиму ціле своє життя.

У чому специфіка тренерської роботи в тхеквондо у загальній системі єдиноборств?

– Думаю, що у всіх видах спорту основоположні принципи роботи тренера дуже схожі. Що стосується тхеквондо, то особливості роботи тренера криються в специфіці цього виду єдиноборства. Полягає вона в тому, що 70 відсотків атакувальних і оборонних дій спортсмена виконується ногами. Простіше кажучи, якщо хочеш навчитися володіти руками – йди в бокс, а за бажання добре «поставити» ноги – в тхеквондо.

На вашу думку, якими якостями наставники спортсменів мають володіти насамперед?

– Це питання не таке просте, як здається. Можливо, нинішня відповідь дещо відрізнятиметься від тих, які я давав 10-15 років тому. Справа в тому, що деякі питання з часом переосмислюються, з набуттям життєвого досвіду змінюються пріоритети.
Тренер повинен мати твердий, вимогливий характер і водночас бути добрим і дуже уважним. Інакше кажучи, в одній особі – тато, мама, бабуся, дідусь...
Також назву такі якості, як порядність, людяність, любов до своєї справи і почуття відповідальності за тих, хто в тебе повірив.

В яких пропорціях у фахівця мають бути знання свого «предмета» і психології?

– За великим рахунком, без знання психології в нашій професії нічого робити. Знання, так скажемо, «життєвої психології», яка безпосередньо пов’язана з досвідом, плюс інтуїція, уміння в потрібний момент підібрати необхідне слово, дати пораду – це надзвичайно важливо.

Наскільки важливою є єдність цілей, поглядів наставника і вихованця? Чи має їхнє спілкування обмежуватися спортзалом?

– Спільність поглядів і взаєморозуміння – обов’язкова умова. Звичайно, все це приходить з часом. Завжди своїм учням кажу, що ми повинні спілкуватися «мовою дельфінів». Ці тварини відчувають один одного за багато кілометрів. На величезній відстані вловлюють і біль, і радість. Так само має бути між наставниками і учнями: розуміти один одного навіть без слів і всі випробування долати разом.
Які б складнощі не виникали у спортсмена, тренер зобов’язаний перебувати поруч. Це стосується не лише спорту, а й життя загалом. Виникли проблеми – домашні або пов’язані з навчанням – треба підключатися до їх вирішення.
Наш вид спорту контактний, жорсткий, тому не виключені травми, часом справа доходить до операцій. Хіба можна тут залишитися осторонь?

Чи є у вас якісь особливі способи допомогти підопічному повірити в себе, у свої сили?

– Передусім ми намагаємося створювати для спортсменів умови, які можуть виявитися визначальними для зміцнення віри в себе. Наприклад, у нас є традиція на зборах проводити посвяту в тхеквондисти. Наші вихованці проходять, зокрема, випробування на сміливість. Зумів подолати страх – пишаєшся собою. Міцніє повага до себе.

Переймати досвід у колег-тренерів – це явище поширене у тхеквондо?

– Використовувати чиїсь напрацювання – це навчання. Як кажуть, вік живи – вік учись. Тим паче, що усі види спорту безперервно розвиваються, змінюються правила. Як відомо, наші спортсмени працюють з електронними жилетами. Але технології на місці не стоять: випустили новий жилет. А це означає, що до нього треба пристосовуватися, техніка і тактика спортсменів змінюються. Потрібно йти в ногу з часом, обмінюватися інформацією та досвідом. І це не копіювання, не плагіат. Оскільки у кожного тренера свій підхід до роботи, то все нове він використовує творчо, адаптуючи під кожного свого учня.

Від деяких фахівців нам доводилося чути, що вони одразу можуть побачити майбутнє юного атлета. Ви можете з першого знайомства з учнем визначити, чи досягне він високих спортивних результатів?

– Навряд чи. Можна вгадати якусь схильність, але не майбутнє. Не знаю, яким треба бути провидцем, щоб миттєво розгледіти в дитині чемпіона... Це покаже час. Так, є тренерське чуття з приводу здібностей хлопчиків і дівчаток. Знаю приклад, коли мій колега порадив учневі перейти в інший вид спорту: побачив у ньому до цього задатки, і дійсно, хлопець з часом досяг там значних успіхів.

Чи траплялося вам відмовляти в заняттях тим, хто проявив себе в житті не кращим чином? Або, навпаки, спорт «виліковував» проблемних підлітків, змінював їх у кращий бік?

– Людські якості для мене завжди на першому місці. Для мене і моїх учнів тут не просто секція, це другий дім. Хочеться, щоб дівчата й хлопці і через багато років згадували його з любов’ю.
З приводу відмови в заняттях... Особисто я нікому не відмовляв. Вважаю, що найкращий кастинг для новачка – це взаємодія з колективом нашого клубу. Траплялося, юнак з дуже хорошими фізичними даними у нас не приживався і зрештою йшов. Я цілком довіряю колективу і завжди на його боці. Практика показує, що він не помиляється.

Одного разу в інтерв’ю Ірина Ромолданова зізналася, що в майбутньому бачить себе на тренерській роботі. Що ви хотіли б порадити і побажати молодим тхеквондистам, котрі також мріють стати наставниками?

– Читайте книжки з повчальними історіями, починаючи з казок. Я не жартую: ті, хто справді хоче стати тренером, починатимуть свою роботу з дітей, а з ними треба говорити їхньою мовою. Власна мова буде потім і у підлітків, і у дорослих. І всюди доведеться бути «своїм». Тренуєте юнаків – цікавтеся їхньою літературою, музикою, фільмами. Це вам додасть поваги учнів.
Знову повторю, що необхідно пройти всі етапи становлення спортсмена. Це як книга: треба читати з першої сторінки. Дуже рекомендую закінчити спеціалізований навчальний заклад. І в процесі роботи не припиняйте вчитися, отримуйте нові знання, без цього не буде професійного розвитку.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Інтерв’ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС

Фото
Павла БАГМУТА