До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Герої спортивного року

Герої спортивного року - 2019
Раз на рік, а нині це було вже утринадцяте, простелюється червона доріжка для кращих спортсменів. Ступити на неї нікому не забороняється, немає якогось загородження, та все ж мало хто наважується заходити на неї. Бо це символ слави, і право пройтися нею завойовується найвищими спортивними досягненнями.

Ця традиційна преамбула до свята задає тон, підвищує цікавість: то хто ж удостоїться почесного титулу? Додає інтриги. Трійки претендентів уже були опубліковані, тож висловлюються передбачення, порівнюються шанси. Ох, і нелегко ж, мабуть, було приймати остаточне рішення членам Української академії спорту.
Перш ніж вшановувати героїв 2018 року, віце-президент НОК України, президент Олімпійської академії України Марія Булатова нагадала присутнім, як 25 років тому в зимовому Ліллехаммері першу олімпійську медаль для незалежної України завоювала біатлоністка Валентина Цербе. Її «бронза» була передвісником і «золота» Олександра Абраменка, з вшанування котрого розпочиналася торішня церемонія «Герої спортивного року». А тепер от запросили на сцену Валентину Цербе, щоб вручити їй спеціальну відзнаку «За відданість олімпізму». Та подія віком 25 років працює й сьогодні на славу українського спорту. А слава та зростає, її зміцнюють нові покоління атлетів, як це робили 2018-го учасники ІІІ Юнацьких олімпійських ігор у Буенос-Айресі. Недарма ж номінантами у категорії «Олімпійська надія України» стали саме чемпіони Буенос-Айреса.
Слава, спортивна зокрема, зміцнюється й тим, що вона не обмежується досягненнями однієї, бодай і геніальної, особи. Далекого 1972 року на Олімпіаді в Мюнхені перемогу в стрілецькому спорті здобув Яків Железняк. Його вітали як лауреата номінації «Спортивна слава України». А він, дякуючи, сказав, що пишається не стільки своїми медалями, скільки досягненнями своїх учнів, юних послідовників, тішиться, що на звання героя спортивного року претендує Олена Костевич. Разом із Железняком нагороду одержала й видатна баскетболістка Раїса Курвякова, володарка чемпіонських звань світу й Європи 1960-х років. Й особливо гучно їй аплодували номінантки на звання «Найкращої команди року» зі збірної України з баскетболу 3х3.
«Сенсація року» – кому надати перевагу? Мар’ян Закальницький – володар першої в історії України золотої медалі в ходьбі на 50 км на міжнародних стартах. Роман Свічкар – продовжувач славних традицій шпажистів України. Через 15 років після світової медалі Максима Хвороста Роман став бронзовим призером, розділивши третю сходинку п’єдесталу з Богданом Нікішиним. І Алла Черкасова – чемпіонка світу з боротьби у ваговій категорії 68 кг. У фіналі вона програвала суперниці 0:4, та не здалася, боролася до кінця і перемогла 15:10. Як на мене, саме ця стійкість спортсменки й переважила. Вона стала «Сенсацією року».
Єдина номінація з усіх, у якій на сцену запрошують усю трійцю, це «Сильні духом». Бо всі троє – унікальні атлети, котрі дивують світ своїми досягненнями. І кожного з них з гордістю представив президент Національного комітету спорту інвалідів України Валерій Сушкевич. Віталій Лук’яненко – багаторічний лідер збірної команди, котрий має значну колекцію нагород. Після зимової Олімпіади в Сочі вирішив, що йому час завершити виступи. Два роки не виходив на трасу. Аж раптом (а може, й не раптом) прокинулася жага боротьби. І він розпочав тренування, скинув 27 кг ваги, які вважав зайвими, і вийшов на старт. У Пхьончхані здобув дві золоті медалі в індивідуальних гонках біатлоністів. Тепер у його олімпійській колекції 6 золотих, 3 срібні й 4 бронзові нагороди. Єлизавета Мерешко на дебютній для себе Паралімпіаді в Ріо-де-Жанейро виборола в плавальному басейні 4 золоті й одну бронзову медалі, встановивши 2 світові, 2 європейські і 6 паралімпійських рекордів. А в дитинстві дівчинка боялася води. Торік Єлизавета на першості Європи здобула 5 золотих і 3 срібні медалі і встановила два рекорди – світовий та європейський. Оксана Шишкова з десяти років інвалід по зору. Однак це не завадило їй продовжувати займатися легкою атлетикою, яку уподобала до того. Згодом приєдналися лижні гонки, біатлон. Дебютувала на Паралімпіаді у Ванкувері 2010 року. Під час гонки зірвалася з траси в урвище, та спромоглася вибратися й продовжувати змагання. Фінішувала п’ятою. Оце характер! Торік у Кореї на паралімпійських стартах стала чемпіонкою в індивідуальній гонці з біатлону і в лижній естафеті, додала до цього 2 срібні медалі в біатлоні, срібну і бронзову в лижних гонках.

Наталія Добринська, Катерина Чорній, Микола Величкович

Отакі у нас сильні духом спортсмени! Вони всі гідні були стати переможцями у своїй номінації. Однак, як і в спорті, на верхній сходинці п’єдесталу опиняється один. Лауреатом стала Оксана Шишкова. Одержали свої призи і сувеніри й Єлизавета, і Віталій.
Серед претендентів на звання «Олімпійська надія України» – Михайло Кохан, Ярослава Магучіх і Катерина Чорній – чемпіони ІІІ Юнацьких олімпійських ігор. Чия перемога вагоміша? Кожна найвагоміша для того, хто її здобув, кожна важлива для країни, бо ж народжує надію на успішне продовження шляху. Ну, а найпершою серед трьох назвали фехтувальницю на шпагах Катерину Чорній, бо в неї два «золота» – в особистій першості і в складі змішаної команди.
Торік за підсумками 2017-го олімпійською надією номер один назвали Дар’ю Білодід. А нині вона вже серед претендентів на титул кращої спортсменки року і лауреат номінації «Видатні досягнення року». Це почесне звання вона поділила з Еліною Світоліною, яка теж претендувала на те, щоб іменуватися спортсменко року. Їх обох обійшла Олена Костевич. Та хіба ж можна сказати, що Білодід і Світоліна програли? Їхні спортивні досягнення 2018-го визнані найвищими.
Олена Костевич торік повернулася у спорт після народження дитини й провела блискучий сезон: встановила два світові рекорди, двічі перемагала на етапах Кубка світу, стала чемпіонкою світу у стрільбі з пістолета на 25 м та бронзовою призеркою чемпіонатів світу і Європи зі стрільби на 10 м у міксті. Мікст з Олегом Омельчуком приніс ще й звання «Найкраща команда року».
Не новачок на церемоніях «Героїв спортивного року» Лариса Соловйова в номінації «Разом з олімпійцями», торік перемогла. І тепер її ім’я знову було в трійці, адже знову стала чемпіонкою світу. Та її обійшов чемпіон світу з таїландського боксу Ігор Любченко, ставши уп’яте кращим у світі.
Ще раз повторюся: кожен з трійки претендентів був гідний визнання. Та й саме перебування в ній – вже і є визнання. Не раз номінувалися на звання «Найкращого спортсмена року» Олег Верняєв і Жан Беленюк. Для них іти червоною доріжкою слави так само звично, як і сходити на п’єдестали. Лижний акробат Олександр Абраменко удостоївся цієї честі вперше. Але ні в кого не було жодного сумніву щодо його перемоги. 2018-го Олександр здійснив справжній спортивний подвиг, став чемпіоном ХХІІІ зимових Олімпійських ігор з фристайлу – першим серед вітчизняних чоловіків-олімпійців у зимових видах спорту. Потрапивши під час змагань до дванадцятки фіналістів з десятим результатом, він на заключному етапі зробив неймовірне: поступово обходив визнаних лідерів і у вирішальній спробі зважився на найскладніший стрибок. Не здригнувся і одержав оцінку, яку ніхто не зміг перевершити. Перемогла не лише майстерність – перемогло натхнення.
І цілком заслужено звання «Найкращий тренер року» був удостоєний тренер чемпіона Енвер Аблаєв. Одержуючи нагороду, він сказав, що водночас із гордістю за досягнуте відчуває велику відповідальність як тренер. Коментуючи той карколомний, переможний стрибок, зазначив: «Це був не ризик, а тактико-стратегічний план. І він матеріалізувався в золотій медалі». Уже нинішнього року Абраменко довів, що його успіх не був щасливим випадком – здобув срібну медаль на чемпіонаті світу.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Валентина
ПОЖИЛОВА

Фото
Павла БАГМУТА