До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

«Лускунчик»: феномен музичний, літературний, новорічний і… спортивний

«Лускунчик»: феномен музичний, літературний, новорічний і… спортивний
Складно знайти твір, який асоціюється з Новим роком більше, ніж балет «Лускунчик» Петра Чайковського. Вперше поставлена на театральній сцені 1892 року, ця вистава здійснила тріумфальну ходу крізь століття, її сюжет і музика і сьогодні надихають на творчість не лише танцівників і хореографів, а й мультиплікаторів, режисерів кіно, постановників мюзиклів і, звісно ж, представників видів спорту, що межують з мистецтвом.

Вболівальники фігурного катання, напевно, погодяться із твердженням, що музика з цього балету додає особливої чарівності будь-якій програмі, звичайно ж, за умови бездоганного виконання. Мабуть, немає такого чемпіонату Європи чи світу, де бодай раз не звучав фрагмент цього грандіозного твору. А найкращі композиції згадуються й через десятиліття. Як, наприклад, довільна програма знаменитої китайської пари Сю Шень – Чжао Хонгбо 2004 року. Хоча того сезону вони не вибороли «золото» на чемпіонаті світу в Дортмунді (через помилку в короткій програмі), але за довільну під «Лускунчика» майже всі оцінки були «5.9» і «6.0». Оскільки це був останній форум, що проводився за старою суддівською системою, ці бали стали історичними…

Спочатку була… лялька


Розпочнемо не з музики Петра Чайковського і навіть не з казки Ернста Теодора Амадея Гофмана «Лускунчик і Мишачий король», а з дерев’яної іграшки. Її оригінальна назва Nussknacker, що в перекладі з німецької означає «щипці для розколювання горіхів». Цій іграшці, виявляється, понад 300 років! А створено її, як стверджує більшість джерел, у німецькому Зайфені.
Класичний вигляд механічного солдатика: одягнений у мундир, він блищить від лаку, на голові носить трикутний формений капелюх, з-під якого виглядає косичка, має бороду з кролячого хутра, в руках тримає шабельку. Та найголовніша його прикмета – велика щелепа: кладете туди горіх, смикаєте за косичку – і Лускунчикові зуби легко трощать тверду шкаралупу. Саме такі іграшки користувалися великим попитом на ярмарку 1699 р. в Лейпцигу, куди їх за триста кілометрів привіз селянин Йоганн Хіман. Відтоді кожен майстер Зайфена вважав за честь зробити свого фірмового Зубастика. Саме ця іграшка й надихнула німецького письменника Гофмана написати казку «Лускунчик і Мишачий король», опубліковану 1816 р.
У Російській імперії перші видання цього твору з’явилися в 1830-ті рр. Тривалий час точилися суперечки щодо перекладу назви казки: «Грызун орехов», «Щелкун», «Человечек-щелкушка», «Орешарка» – варіантів пропонувалося багато. Загальноприйнята назва «Щелкунчик» закріпилася саме завдяки балету Чайковського. Український «Лускунчик» – прямий переклад від дієслова «лускати» (російською – «щелкать»). Схожою за звучанням є чеська назва – Лускачек.
У завсідників балету часто виникає питання: чому в театральних програмках до вистави фігурують різні імена головної героїні – то Клара, то Маша? У тексті Гофмана дівчинка зветься Маріхен. Але оскільки під час написання лібрето (літературної основи балету) хореограф Маріус Петіпа, француз за походженням, використовував не німецький оригінал, а переказ Олександра Дюма-батька, то цілком логічним було б, якби обраниця принца-Лускунчика мала б ім’я Марі. Проте лібретист назвав головну героїню Кларою – у Гофмана так зветься лялька дівчинки. Перетворення Клари на Машу на російській сцені сталося під час Першої світової війни – через політичні мотиви, оскільки Німеччина й царська Росія воювали по різні боки.

Цукерки від чайковського


Ідея перенести сюжет казки Гофмана на балетну сцену належала директору Імператорських театрів Івану Всеволжському, котрий і замовив композиторові музику для майбутньої постановки.
Прем’єра відбулася 6 грудня 1892 р. на сцені Маріїнського театру у Санкт-Петербурзі. Тоді у виставі взяли участь майже всі учні театральної школи імператорської трупи. Після завершення спектаклю юні виконавці отримали від Петра Чайковського по коробці цукерок, а сам балет започаткував традицію виводити на велику сцену юних танцівників.
Незважаючи на казковість сюжету, балет, як і першооснова Гофмана, має глибокий філософський підтекст: ілюзорність лінії, що відділяє реальність від мрії-сну, співвідношення «дитячого» і «дорослого», дивакуватості й мудрості, вічна як світ боротьба добра і зла й сила любові, що перемагає все. Ну а щодо музичної складової, то за багатством мелодій «Лускунчик» анітрохи не поступається інших балетам Чайковського – «Лебединому озеру» й «Сплячій красуні».
Як і лібрето, хореографічний текст вистави розробив Маріус Петіпа, але через хворобу не зміг довести справу до кінця. Безпосередньо на сцені його ідеї втілив Лев Іванов. Згодом до інтерпретації «Лускунчика» долучилися такі відомі балетмейстери, як Олександр Горський, Федір Лопухов, Василь Вайнонен. Справжньою перлиною в короні балетного мистецтва вважається постановка Юрія Григоровича в Большому театрі в Москві (1966 р., головні партії виконував знаменитий дует Катерина Максимова і Володимир Васильєв).

Від Петрограда до Гарварда, або кругообіг нот у природі


На світову сцену «Лускунчик» вийшов після 1917 р., коли головний режисер балетної трупи Маріїнки Микола Сергєєв, емігруючи з більшовицької Росії, забрав із собою музично-хореографічний текст найвідоміших балетів театру – так звану колекцію Сергєєва. Раритети й тепер зберігаються в Гарвардському університеті, а балетні шедеври Маріїнки, «Лускунчик» зокрема, розійшлися світом.
В Америці балетна історія про перетворення незугарної іграшки на прекрасного принца по-справжньому популярною стала 1954 року – завдяки знаменитій постановці Джорджа Баланчіна. Відтоді «Лускунчик» й набув слави головною різдвяної казки. З’явилися численні перекази цієї балетної історії в інтерпретації Рудольфа Нурієва, Михайла Баришнікова, Моріса Бежара, Метью Борна… Окрім класичного варіанта «Лускунчика» існують десятки, якщо не сотні, постановок засобами сучасної хореографії. Деякі – на грані епатажу, коли у глядача після перегляду мимоволі виникає думка: «Добре, що Гофман, Чайковський і Петіпа всього цього не бачать»…
З іншого боку, новий погляд на класику неабияк популяризує геніальну музику Чайковського. Драматичний театр, кіно, анімація, цирк – у кожному з цих жанрів знайшлися охочі розповісти історію Лускунчика засобами свого мистецтва. Звісно ж, не залишилися байдужими до цієї теми й майстри льодової хореографії.

Українським синхроністкам «Лускунчик» допоміг вибороти «золото» в груповій довільній вправі на чемпіонаті Європи 2016 р.

Замість пуантів – ковзани


Чемпіонка Інсбрука-1976 Дороті Хемілл і тріумфатор Білої Олімпіади-1980 Робін Казінс… Чемпіони світу 1979 року в парному катанні Тай Бабілонія і Ренді Гарднер й переможниця того ж світового форуму в жіночому одиночному катанні Лінда Фратіаті… Володарка «золота» Гренобля-1968 Пеггі Флемінг і Тодд Елдрідж, котрий на світовий фігурно-катальний Олімп зійшов 28 років по тому… Здавалося б, що може бути спільного між цими спортсменами? Вони виступали в різних видах фігурного катання, в різні роки, а у випадку з Хемілл і Казінсом – ще й за різні країни (Дороті – за США, Робін – за Великобританію). Об’єднала їх, як читач уже, мабуть, здогадався, тема «Лускунчика».
Про популярність феномена Nutcracker on Ice (тобто «Лускунчик на льоду») за океаном свідчить уже той факт, що там неодноразово знімали кіно- й телеверсії постановок з такою назвою. Скажімо, фільм «Лускунчик: Фантазія на льоду» (1983 р.; виробництво США–Канада; в головних ролях – вищезгадані олімпійські чемпіони Дороті Хемілл і Робін Казінс) створено у вигляді казки, котру напередодні Різдва дідусь читає онучці. Діалоги у виконанні професійного актора й маленької дівчинки, з одного боку, обрамляють поділене на частини льодове дійство, а з іншого – допомагають юному глядачеві краще зрозуміти перипетії сюжету. Що цікаво, багато хто з американців і канадців й сьогодні згадують той фільм як прекрасну картинку з дитинства.
В 1960-1980 рр. тема Лускунчика неодноразово використовувалася й у балеті на льоду – мистецькому жанрі, що був популярним на теренах СРСР. Існувало три професійні колективи – у Києві, Ленінграді й Москві. До речі, з Київським балетом на льоду плідно працював Вахтанг Вронський – той самий балетмейстер, котрий здійснив 1956 року найпершу постановку «Лускунчика» на сцені Національної опери України імені Тараса Шевченка (тодішня назва – Київський державний театр опери та балету). Добре знайомий українській публіці й «Лускунчик» від Театру льодових мініатюр Ігоря Бобріна – цей колектив, очолюваний чемпіоном Європи 1981 р., неодноразово гастролював у Києві.
Прекрасна музика Чайковського звучатиме в столичному Палаці спорту й напередодні 2019 р. – втретє свою інтерпретацію казки Гофмана продемонструє Дмитро Дмитренко. Один з найартистичніших майстрів в історії українського фігурного катання, Дмитренко після завершення спортивної кар’єри знайшов себе як постановник театралізованих льодових програм. У цьогорічній версії «Лускунчика на льоду» головні ролі виконують дворазовий чемпіон Великобританії Хаміш Гаман і переможниця британського телеконкурсу Dancing jn Ice-2018 Ванесса Бауер. У виставі беруть участь і члени української збірної з фігурного катання різних років, а також циркові акробати. Одна з особливостей постановки – «живий» супровід симфонічного оркестру. Окрім музики Чайковського, у виставі звучатимуть фрагменти з творів Моцарта, Адана, Равеля, Мінкуса. Музичне оформлення здійснив композитор, соліст гурту «Авіатор» Дмитро Тодорюк.

Коли Лускунчик надихає на неймовірне


Навряд чи хтось точно скаже, скільки разів, виступаючи під музику з цього балету, фігуристи виборювали нагороди чемпіонатів Європи, світу, Олімпіад. Можливо, під вальс Квітів (або не менш прекрасний вальс Сніжинок) каталась і легендарна норвежка Соня Хені – чемпіонка трьох Білих Олімпіад (1928, 1932, 1936 рр.) І вже точно можна не сумніватися, що з цим твором Чайковського був добре знайомий Микола Панін-Коломенкін – перший російський олімпійський чемпіон, котрий не мав собі рівних у виконанні льодових фігур на Іграх 1908 р. в Лондоні. Будучи неабияким естетом й живучи в Санкт-Петербурзі, він не міг не відвідувати Маріїнського театру.
Сьогодні на офіційному сайті Міжнародного союзу ковзанярів (ISU) в профайлі спортсмена вказано все: де, скільки годин на тиждень і під чиїм керівництвом він тренується, з якими хореографами співпрацює, під яку музику катається в сезоні. Втім, по-справжньому яскраві програми глядачі запам’ятовують навіть без «шпаргалок». Ну а музика з «Лускунчика» на ковзанках лунає так часто, що її легко впізнає кожен шанувальник цього виду спорту.
На початку огляду ми згадали програму 2004 р. китайського дуету. Рівно через 10 років українка за походженням Альона Савченко, виступаючи за Німеччину в парі з Робіном Шолкови, під «Адажіо» з «Лускунчика» вп’яте виборола титул чемпіонки світу. От тільки перемога не змогла притлумити гіркоту невдачі спортсменки на Іграх у Сочі, де їхня пара знову, як і у Ванкувері-2010, посіла лише третє місце. Всі були впевнені, що заповітна мрія – вибороти олімпійське «золото», про яку Савченко говорила майже в кожному інтерв’ю і заради якої багато чим пожертвувала, так і залишиться нездійсненною. Тим більше, що Робін Шолкови категорично заявив про завершення спортивної кар’єри.
Шукати нового партнера і розпочинати все спочатку, коли тобі за 30, – такого у фігурному катанні ще не бувало. Аби піти на такий крок, одного бажання мало. Для цього треба мати неабияку відвагу – не меншу, ніж у… казкового Лускунчика, котрий не побоявся сам-один кинути виклик підступному мишачому війську. Й те, що Альоні вдалося все ж таки завоювати «золото» в Пхьончхані – на своїй п’ятій (!) Олімпіаді, з набагато молодшим партнером, у перспективи якого мало хто вірив, змінивши тренера, здолавши безліч бюрократичних перепон, пов’язаних з переходом француза Бруно Массо під німецький прапор, – все це саме по собі є чудовим доказом відомого правила: «Сміливі й завзяті завжди досягають свого!»

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Світлана
НАКОНЕЧНА