«Гостра боротьба – це насолода»

Однією з головних спортивних подій листопада був чемпіонат світу з важкої атлетики, який проводився в туркменській столиці Ашгабаді. Цей форум ознаменувався низкою особливостей. Одна з них полягала в тому, що спортсмени змагалися в нових вагових категоріях, затверджених у липні цього року на засіданні Міжнародної федерації важкої атлетики (IWF) в Ташкенті. Друга важлива особливість: серед країн-учасниць знову з’явилися ті, які пропустили тогорічний чемпіонат світу, в тому числі Україна. І поміст ашгабатської важкоатлетичної арени став успішним для нашої команди. У впертій боротьбі титул віце-чемпіона світу виборов Дмитро Чумак.

На чемпіонаті світу в Ашгабаді, виступаючи у ваговій категорії до 102 кг, Дмитро Чумак зробив хет-трик: у поштовху з результатом 217 кг він став другим, а в ривку – третім, підкоривши штангу вагою 176 кг, а за сумою двох вправ (393 кг) український важкоатлет завоював срібну медаль.
Після повернення зі столиці Туркменістану Дмитро побував в гостях у «Олімпійської арени». Ми розпочали розмову з подій дворічної давності.

– Тоді, після Ігор, звичайно, пережив сильний стрес, адже мав усі підстави розраховувати на медаль. Але вийшло не так, як припускав. Чому? У чому причини невдачі? Одразу на ці запитання відповісти було нелегко. Тепер, через два роки, багато чого зрозумів. Передусім усвідомив, що їхав до Ріо, як кажуть, «зеленим». Виявилося, що показники в сезоні і хороша фізична форма – це далеко не все, що необхідно для перемоги. На такому грандіозному форумі, як Олімпіада, особливо важливе значення має психологічна підготовка. Там вона означає набагато більше, ніж на чемпіонатах Європи та світу.
Стан, у якому перебуваєш, беручи участь в Іграх, словами не передати. Вся навколишня атмосфера тисне неймовірно: публіка, ажіотаж – нерви на межі... Там все відбувається по-іншому, навіть, наприклад, розминка. Хвилювання, яке відчуваєш на тому ж чемпіонаті світу, на Олімпійських іграх збільшується в рази. Я вже не кажу про суперників: коли йдеться про олімпійські медалі, боротьба стає неймовірно жорсткою. Поступатися ніхто не хоче. Навіть найменша помилка може коштувати заповітної нагороди. Трохи перехвилювався, дав волю нервам і все – програв. Тому на передній план разом з «фізикою» виходить психологічна, моральна стійкість…
До того ж буквально за три дні до початку змагань на Іграх у мене різко піднялася температура, з’явився кашель, який вночі просто не давав спати. Ще й сильна вологість позначалася. Хоча я, звичайно, свою невдачу цим не виправдовую. Найімовірніше, не був повною мірою готовий до того, аби витримати психологічне навантаження Олімпіади.
Сьогодні я точно знаю: щоб досягти успіху на Олімпійських іграх, треба бути готовим не на сто, а на тисячу відсотків. Може, це і парадоксально, але після Ріо-де-Жанейро я відчув себе, в певному сенсі, у виграші, оскільки там я набув безцінного досвіду. Жодна книга, жодний науковий теоретик не пояснить, як треба виступати на Олімпіаді, аби здобути медаль. Щоб це знати, треба самому пройти складний шлях, відчути ту атмосферу, яка панує на Іграх.


– Після Ріо я, в основному, працюю з Михайлом Мацьохою – нашим легендарним тренером, котрий виховав цілу плеяду зірок. Вважаю, що саме він мене і «повернув до життя». Уже за кілька місяців нашої спільної роботи я привіз з чемпіонату Європи повний комплект медалей: «золото» в поштовху, «бронзу» в ривку і «срібло» в сумі.
Стало очевидно, що методика Михайла Марковича мені підходить за всіма параметрами, почуваюся комфортно і впевнено. І результати про це говорять. Хорошою мотивацією був нинішній чемпіонат світу. Зрозумів, що мені під силу найвищі результати, я заряджений на них, треба тільки працювати і працювати.


– Передусім тим, що я, якщо можна так сказати, подорослішав, тобто виріс у психологічному плані, у ставленні до себе, як професійного атлета. Це дуже позитивний фактор. Щоб показувати високі результати, реалізуватися у своїй сфері навіть найсильніший спортсмен має внутрішньо дозріти: чітко визначити свої цілі, усвідомити, яким чином до них йти і що для цього треба робити. І цілком має підпорядкувати свій спосіб життя цій меті.
Сьогодні точно можу сказати, що вступив у пору спортивної зрілості, усі складові наявні: необхідна фізична форма, досвід, психологічна твердість і чітка мета. А 28 років для важкоатлета вважається віком розквіту. На всі сто відсотків відчуваю готовність «збирати врожай» після 15-річної тренувальної праці: боротися за «золото» чемпіонатів світу та Олімпійських ігор.


– Мені складно це пояснити, але чемпіонат для мене почався задовго до його старту. Мав внутрішнє відчуття, що вже ступив в боротьбу, мало не фізично її відчував. І водночас була внутрішня впевненість, що цей чемпіонат світу буде моїм. Навіть на початку підготовки – в лютому-березні – відчував, що в Ашхабаді стоятиму на п’єдесталі.
На жаль, на все вийшло – не впорався з вагою 221 кг в поштовху. Дуже було прикро, тому що для мене це не нова вага, вже брав її. А тут... «Золото» майже в руках тримав – і упустив. У таких випадках більш прикро, ніж коли посідаєш десяте місце.

– Досить подивитися протоколи змагань, щоб зрозуміти, наскільки гострою була конкуренція: результати дуже щільні. Боротьба точилася, як кажуть важкоатлети, через кілограм. Не було явних лідерів, котрі змогли б далеко відірватися від інших, до медалей всі рвалися відчайдушно. Чесно кажучи, такої гостроти на міжнародних турнірах я не пригадую. Чомусь особливо запам’яталася боротьба в поштовху. Азарт і напруження сягнули такого рівня, що вже нагадували якийсь хаос: ва-банк йшли абсолютно всі, навіть ті, які не були достатньо готові, замовляли на штангу все більше і більше кілограмів.
Зізнаюся, така боротьба принесла мені величезне задоволення, справжню насолоду. Коли на змаганнях є явні лідери, не так цікаво, оскільки немає великої інтриги, не той драйв, не той адреналін. А в Ашгабаді конкуренція заводила неймовірно. Завоювати медаль у таких умовах удвічі приємніше.
Алі Хошемі обійшов мене в сумі на три кілограми. Цього суперника я знаю давно, виступаємо разом понад десять років. І я завжди його обігрував. Уявляєте, як мені було прикро, коли пропустив його вперед. До речі, іранець був першим і на торішньому чемпіонаті світу в американському Анахаймі, куди наша команда не поїхала. Хашемі там підняв 404 кг. Торік я перебував у дуже хорошій формі і спокійно набрав би 410 кг, але що вже про це говорити…
А з Алі Хошемі, хоча ми конкуренти, прекрасно спілкуємося, дружимо. Ставимося один до одного з великою повагою. Він гідний суперник.
Сподіваюся, що на наступному важкоатлетичному мундіалі зійду на найвищу сходинку п’єдесталу. Це буде цілком логічно: 2015-го завоював «бронзу», нині – «срібло». Наступного разу зобов’язаний здобути «золото» – для повного комплекту.


– Мені приємно, що спостерігається така тенденція: до кожного міжнародного старту мої результати зростають. Іноді меншою мірою, іноді більшою, але зростання постійне. За рахунок чого? Говорячи про це, хочу підкреслити дуже важливий момент: раніше я виступав у категорії 94 кг, при тому що моя природна вага – 100 кг. До змагань доводилося вагу зганяти, сідати на дієту. Додамо до цього період адаптації до нових умов, якщо змагання відбуваються далеко. Зрозуміло, що за таких обставин відчуваєш брак сил, це позначається на результатах. А тепер виступаю у своїй «рідній» категорії – 102 кг, почуваюся дуже комфортно. Звідси зростання результатів. Набрати в сумі 400 кг для мене нескладно. А такий результат на чемпіонатах світу гарантує перше місце.
Коли говорити про перспективи, то хочу ще додати у вазі і до Олімпійських ігор у Токіо влаштуватися в категорії 109 кг.


– Що стосується особливостей, то набагато посилили критерії відбору: за олімпійський цикл необхідно виступити як мінімум на шести міжнародних стартах. Також запроваджено систему набору балів. Зараз існує світовий рейтинг, на місце в якому впливають коефіцієнти чемпіонатів світу, Європи та інших турнірів. Зрозуміло, що на світовій першості він більший, на континентальній – менший. Крім того, має значення вага – в сумі двох вправ – яку підняв на змаганнях. Наприклад, атлет виграв чемпіонат Європи, піднявши 350 кг. А інший спортсмен на чемпіонаті світу став шостим, показавши результат 370 кг. Його коефіцієнт буде більшим.
І насамкінець потрібно здавати певну кількість допінг-проб. Без цього до участі в змаганнях не допустять.
Ще раз нагадаю, що затверджено нові вагові категорії, і не всі з них олімпійські.
Додам, що залишилася система квот для країн. Україна може завоювати чотири ліцензії: по дві у чоловіків і жінок. Вони, як і раніше, не іменні. Точніше, вони такими вважаються, але фактично поїхати на Олімпіаду набагато більше шансів має саме той, хто і завоював путівку. Здобув її – значить, заробив більше балів, ніж твої колеги, показав більш високі результати. Саме такий атлет і має представляти країну на Іграх.


– Дуже складно, оскільки сьогодні орієнтуватися тільки на результати спортсменів недостатньо. Запевняю, що інтрига зберігатиметься до останнього. Сильних атлетів вистачає. Але хто з них зможе успішно подолати нелегкий шлях олімпійського відбору? Навіть очевидний лідер чемпіонату світу не має стовідсоткових гарантій: може пропустити якийсь старт, а потім не набере балів для потрапляння на Ігри. В іншого можуть виникнути проблеми з допінг-контролем. Зрештою, від хвороб і травм ніхто не застрахований. Все можливо.
Але якщо говорити про тих, кого сьогодні вважаю найбільш серйозними для мене суперниками, то назву передусім представників Ірану, Вірменії. Цікаво, що деякі з них зараз виступають у різних вагових категоріях, але за півтора року можуть виявитися в одній. Ось і виходить, що більш виразно про коло конкурентів можна говорити тільки за пару місяців до Олімпійських ігор.