До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

«Готовий суперничати будь з ким!»

«Готовий суперничати будь з ким!»
25-річний Валерій Чоботар з Чернівців здобув єдину для України нагороду 24-го чемпіонату світу з карате, що проводився в Мадриді: він став срібним призером в індивідуальному куміте у ваговій категорії до 84 кг. Це не просто чергова нагорода, четверта в історії виступів спортсменів Української федерації карате (УФК) на світових першостях. «Срібло» Чоботаря стало історичним, це нова висота, яку підкорили вітчизняні каратисти: досі їм вдавалося здобували бронзові медалі.

Успіх вийшов з гіркуватим присмаком: напередодні фіналу Валерій зазнав прикрої травми, виступаючи за команду куміте. Тож після шести перемог без жодної поразки він був вимушений задовольнитися «сріблом».
Про ці драматичні події, шлях до успіху та подальші плани з поглядом на олімпійський турнір в Токіо-2020 з віце-чемпіоном світу Валерієм ЧОБОТАРЕМ побесідував прес-аташе УФК Ігор Левенштейн.

Тепер, коли минуло трохи часу після чемпіонату світу, які емоції переважають: радість, що здобули історичну срібну медаль, чи прикрість, що не вдалося позмагатися за «золото» у фіналі через травму?

– В мене змішані почуття. Звичайно, дуже радий успіху: вперше здобув медаль індивідуальних світових змагань. Я двічі був п’ятим на чемпіонатах Європи, на попередньому чемпіонаті світу в Лінці вибув після трьох боїв, двічі виборював європейську «бронзу» в команді, і ось – світове «срібло». У Мадриді першого змагального дня, коли я пройшов до фіналу, був на бурхливих емоціях, вся наша збірна перебувала у піднесенні…
Але потім зазнав травми в «стінці» – командному куміте, через яку лікарі заборонили мені боротися за «золото». Я навіть плакав від розпачу: мені належало битися з хорватом Іваном Квешичем, у котрого я вже вигравав цьогоріч на етапі Прем’єр-ліги в Дубаї. А на чемпіонаті Європи в Нові Сад я йому поступився, він там здобув «срібло». Ми з тренерами добре проаналізували ту поразку, врахували всі помилки й підготувалися належним чином, я був готовий його перемогти. Та до бою справа не дійшла. Тому залишилося почуття незавершеності після чемпіонату. Але треба дивитися вперед: ще, напевне, будуть шанси довести, що я сильніший за Квешича.

Що ж трапилося в тому злощасному поєдинку з французом у «стінці»?

– Я вийшов за рахунку 2:1, треба було вирішувати долю матчу. Суперником був представник категорії до 67 кг Марвін Гарен. Ведучи 1:0, я пропустив удар ногою в голову й знепритомнів на 10-15 секунд. За суворими вимогами Всесвітньої федерації карате (WKF), моєму суперникові зарахували поразку, а мені медична комісія WKF заборонила змагатися у фіналі та взагалі протягом трьох тижнів виходити на татамі. Я не відчуваю жодних наслідків тієї травми, був готовий виходити й боротися, але що тут зробиш. Я спортсмен, моя справа – виконувати рішення тренерів і організаторів. Відомо, що командне куміте – найпрестижніший розряд великих турнірів, є предметом особливої уваги головного тренера національної збірної України Антона Нікуліна. В нашій «стінці» ми разом зі Стасом Горуною є ключовими фігурами. Шкода, що в підсумку і команда не пройшла далеко, поступилися єгиптянам у наступному колі, і я не зміг поборотися за «золото».

На п'єдесталі

Давайте вважати, що доля заборгувала вам везіння, яке поверне в олімпійському контексті. А які головні старти чекають на вас наступного, передолімпійського року?

– Найважливіші турніри – це чемпіонат Європи, який відбудеться в іспанській Гвадалахарі, та II Європейські ігри в Мінську, які також дуже важливі в плані рейтингових очок. До речі, Гвадалахара для мене щасливе місто: там я в лютому цього року виграв етап Серії А, моє єдине поки «золото» на дорослих міжнародних турнірах. Звичайно, виступатиму і на етапах Прем’єр-ліги та Серії А.

Як вболівали за вас на чемпіонаті?

- Всім вдячний за підтримку. В палаці під час чемпіонату ми зустрілися з Сергієм Бубкою.
Це була надихаюча зустріч. Ми спостерігали, як спілкуються з президентом НОК України спортивні керівники, спортсмени, вболівальники з різних країн світу, й відчували гордість за нашу державу.
В Києві нас запросили до Олімпійського дому. Деякі мої колеги по збірній там вже побували. Тепер і я удостоївся такого прийому. Це надзвичайно приємні й хвилюючі почуття. Будемо боротися за те, аби потрапити туди ще не раз.
Мене добре зустрічали і в рідному місті. Нас приймав мер Чернівців, запросили на телебачення, було чимало уваги.

Для вас відбір на олімпійський турнір у Токіо буде ускладнений тим, що вагова категорія до 84 кг поєднується з категорією понад 84 кг…

– Так, це подвоює конкуренцію, адже з кожної категорії відберуться лише по чотири спортсмени. Загалом виступатимуть десять учасників, одна ліцензія гарантована Японії як господарці Олімпіади, а ще одна розподілятиметься на вибір WKF, для регіонів, де карате розвивається. Тому треба викладатися на кожному турнірі, аби здобути омріяну ліцензію. Але я впевнений, що змагатимусь на Іграх.

А якщо проти вас на татамі вийде, скажімо, Джонатан Хорн, який у нинішньому році став чемпіоном світу у важкій вазі?

– Я не боюся нікого і готовий битися з будь-ким. У карате фізична сила, вага і габарити не відіграють вирішальної ролі. У нас важливіші вміння приймати правильні рішення в бойовій ситуації, швидкість і реакція. Звичайно, довші руки чи ноги створюватимуть певні труднощі для суперників, проте не гарантують якихось суттєвих переваг.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Фото Федерації карате України
та з архіву редакції