«Навіть генія можна перемогти»

На початку січня наш провідний гімнаст переніс дві операції в одній з клінік Німеччини. Травма ноги його турбувала не перший рік, а от зв'язку в плечовому суглобі він надірвав минулого сезону. Відновити тренування Олег зміг тільки влітку і зі зрозумілих причин не встиг зібрати програму до чемпіонату Європи, який проводився з 9 по 12 серпня в Глазго.

Взагалі після таких проблем зі здоров’ям більшість гімнастів лише за рік починає тренуватися, але лідер української збірної вже за дев’ять місяців вийшов на поміст у Катарі. І не просто вийшов, а залишився вірний традиції: як і з попередніх трьох світових форумів учень Геннадія Сартинського повернувся не з порожніми руками. В його активі – «срібло», здобуте в коронній вправі на брусах, яке стало єдиною нагородою для нашої збірної на головному старті сезону. Про те, як склався для нього цей турнір, і чого насправді коштує ця медаль Олег ВЕРНЯЄВ розповів в інтерв'ю «ОА».

Це був виклик для самого себе

- Я дуже радий цій нагороді, - бере слово віце-чемпіон світу, - насамперед тому, що зміг повернутися у великий спорт за такий короткий термін. Це для мене самого було певним викликом. Я показав, що мене рано скидати з рахунків. За відчуттями це «срібло», напевно, можна порівняти з найпершою медаллю чемпіонату світу, яку я здобув.


- Набагато складніше: одна спроба, один підхід, одна хвилина, маленький неточний рух – і все.


- У перші секунди промайнула думка про те, що я не зловив маленький доскок, але в принципі, зрозуміло було, що потраплю до трійки призерів. З небезпечних конкурентів залишалися тільки китаєць Цзоу Цзинюань і росіянин Артур Далалоян. Я був задоволений, що впорався, тому що на контрольних тренуваннях жодної комбінації на брусах не зробив, не зміг. І якщо ви помітили, наприкінці перед зіскоком я з однієї жердини спустився вниз. Це був позаплановий елемент, у мене немає його в комбінації. Я жодного разу не зміг його зробити на контрольних через плече, тому що там потрібно дуже сильно витягуватися. І коли я на нього пішов, у мене за частки секунди все життя перед очима промайнуло, тому що я не знав, чи піднімуся назад, дуже злякався, якщо чесно.


- Це було зрозуміло навіть до зіскоку, у нього висока складність і якість виконання.


- Навіть генія можна перемогти. Але, так, дійсно він дуже сильний, на даний момент на крок попереду всіх.


- Ідеї є, але це вже надскладні елементи і на них потрібен час: не місяць-два, а рік-два.


- Він дуже добре до мене ставиться, багато пише, переживав за моє плече, підходив, вітав, загалом приємний хлопець. Я вирішив подарувати йому футболку після змагань, а він те саме зробив у відповідь і ми сфотографувалися.

У багатоборстві пан або пропав

- Відверто кажучи, я очікував на п'ятсот відсотків гіршої ситуації. Якби плече було цілком відновлене і закачане, гадаю, я за ці три місяці встиг би набрати хорошу форму навіть для багатоборства, тому що по роботі я почувався набагато краще, ніж міг собі уявити. Просто плече не давало мені виконувати потрібний обсяг і проходити деякі елементи. А так, у принципі, я все дуже швидко згадав. Хоча приблизно за півмісяця до повернення до залу деякі елементи я навіть в голові не міг прокрутити. Уявляєте наскільки я відійшов від гімнастики в той період!


- Так, воно і зараз болить. Мені треба ще багато працювати, закачувати його. Думаю, ще близько півроку плече мене турбуватиме досить сильно. Але при цьому я аж горів, так мені хотілося знову виходити на поміст і змагатися. До мене повернувся той настрій, з яким я працював весь час, а не той, який був у мене після Олімпіади в Ріо. Тоді бажання зникло і я трохи збавив оберти. Напевно, дев'ять місяців, коли я нічого не міг робити, все ж далися взнаки. Дивишся, як хтось виграє, а тобі самому все ще чогось бракує, і розумієш - треба працювати!


- Насправді відсотків тридцять, не більше. Кінь у мене зараз в нормальному стані, стрибок і бруси – в доброму, вільні вправи – більш-менш. Кільця я взагалі вперше зробив за п’ять днів до вильоту на чемпіонат. І на опробуванні помосту їх навіть не розминав. Це був одноразовий підхід на знеболювальних, емоціях, адреналіні. Турнік приблизно так само. Головне – під час комбінації не колихнутися, бо інакше дихання зіб'ється – і все, як і сталося у кваліфікації. Я йшов добре до першої помилки, а далі вже просто фізично не витягнув. Загалом на половині снарядів почувався нормально. Але саме останній крок в багатоборстві – це найскладніше. Потрібний ще час, аби набрати форму, тобто цілком я буду готовий лише до чемпіонату Європи-2019.


- Я вірив, намагався, працював по максимуму. Якби я нормально пройшов турнік, то вільні вправи і коня зробив би краще, мав би зовсім інший настрій. Але я помилився, фізичних сил забракло. Зрозумів, що з такою оцінкою вже безглуздо далі впиратися. Чесно кажучи, я думав знятися з багатоборства ще на розминці, тому що дуже сильно боліло плече. Але потім, як завжди, прийшов мій друг з команди Ізраїлю, чарівник спортивної медицини, як я його називаю, Адам. Трохи розім'яв – і полегшало. Під час виступу на перекладині я, звичайно, плече сильно насмикав. Але все ж вирішив продовжувати виступ. Геннадій Людвигович Сартинський, який спочатку пропонував поставити на цьому крапку, мене підтримав: «Так, правильно, дійдемо до кінця хоча б для себе». Та й не хотілося потім вислуховувати, що ось я помилився і знявся. Краще було допрацювати решту снарядів, щоб потім сказати самому собі: «Зміг, витримав, вийшло».