Опанувати себе!

За восьмирічну історію Юнацьких олімпіад – до стартів в Аргентині – українські боксери досягали успіху на цих турнірах лише одного разу: на Іграх-2014 в Нанкіні чемпіоном став Раміл Гаджиєв. А в Буенос-Айресі двоє наших майстрів шкіряної рукавички зійшли на п’єдестал, ставши срібними призерами. Цей успіх на змаганнях такого рівня ще більше зміцнює наші надії на наступний передолімпійський рік, коли розігруватимуться ліцензії на Ігри-2020 в Токіо. Нагадаємо, що 2019-го, крім чемпіонату світу, відбудуться ще й II Європейські ігри в Мінську, які також даватимуть можливість боксерам завоювати олімпійські путівки.
Як відомо, хороший кінець – справі вінець. На III Юнацьких олімпійських іграх успіхи нашої збірної увінчав виступ боксера Максима Галінічева, котрий поставив срібну крапку в медальних здобутках української команди.
Від Максима ми дізналися, що потрапити на Юнацьку олімпіаду було не менш складно, ніж змагатися на ній.
– Перепустку на турнір давала тільки перемога на континентальній першості. Тому конкуренція на чемпіонаті Європи серед молоді, що проводився в квітні в італійському Амбруцці, була неймовірно жорсткою. Було нелегко і фізично, і морально. Але я зумів витримати цю відбірну боротьбу: завоював золоту нагороду і забезпечив собі поїздку до Аргентини.


– Кожен поєдинок був особливим, зі своїми нюансами, і все ж мені найбільше запам’ятався бій із суперником з Марокко. Хлопець дуже сильний і швидкий. Мені доводилося нелегко, але у марокканця виявилися невеликі проблеми в технічному плані. За рахунок техніки мені і вдалося його переграти.


– У бою за «золото» моїм суперником був узбецький боксер Абдумалік Халаков. Дійсно, я міг виграти. Раніше ми з ним вже двічі зустрічалися, і обидва рази я перемагав. Сподівався, що і цього разу теж зможу його перевершити, але не вистачило психологічної стійкості. Суперник допускав дії, які я назвав би провокаційними. Я не стримався і, так скажемо, вийшов з себе. Цього не треба було робити.