До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Арбітр, психолог, організатор

Григорій Савчук
Кандидат психологічних наук, арбітр національної категорії з футболу, майстер спорту зі раіоспорту. Мова – про першого заступника голови громадської організації «Всеукраїнське ФСТ «Колос» Григорія Устимовича Савчука.

Свого часу Григорій Савчук закінчив три столичні інститути: педінститут за спеціальністю «Вчитель», інститут фізичної культури за спеціальністю «Викладач фізичної культури і спорту», університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «Юрист». Замолоду він добре грав у футбол: далекого 1966 року разом із командою переміг у першості київської облради «Колос», а через п'ять років як капітан команди педінституту став кращим гравцем у турнірі спорттовариства «Буревісник». У ті роки молодий футбольний універсал був «на олівці» у тренерів багатьох відомих команд.
- Футбол – це найкраща частина життя, - розповідає Григорій Устимович. - Для мене, як і для мільйонів хлопчаків, ганяти м'яч з ранку до вечора було улюбленим заняттям, яке ніколи не набридало. Ми жили на Нивках поруч із базою київського «Динамо» і мали можливість спостерігати фінти таких асів, як Лобановський, Трояновський, Каневський, відточували удари в стилі Войнова, Біби, копіювали гру захисників Круліковського, Левченка, Турянчика і одразу переносили все це у свої дворові баталії. Особливо запам'яталося футбольне свято в листопаді 1961 року, коли київське «Динамо» вперше стало чемпіоном СРСР!
Спливав час, до футболу я почав ставитися серйозніше, навіть брав участь у тренувальних зборах команд майстрів ІІ ліги. Але зазнав травми: першу операцію на колінному суглобі 1966-го зробив відомий хірург П. Яшунін, 1974-го довелося робити другу. Травми, обмеження, тривалі періоди відновлення – це для гравця найнеприємніше, вони впливають і на фізичний стан, і на психіку.

Як ігрова кар'єра перевтілилася на суддівську?

- Свою роль зіграв випадок. Наприкінці 1980-х років серед колективів фізкультури розігрувався «Кубок мільйонів». Гравці команд-переможниць отримували звання майстрів спорту, тому ажіотаж був колосальний! Через нельотну погоду на вирішальну гру не зміг прибути арбітр, тож працювати на матчі попросили мене. І хоча київська команда програла фінал футболістам з Узбекистану 0:2, до судді претензій не було. Так і сталося, що суддівський свисток в моїх руках залишився на роки! 1980-го мені присвоїли звання судді республіканської категорії, пройшовши збори, став судити матчі чемпіонату СРСР, в якому як арбітр провів понад 350 матчів.

Яким було футбольне суддівство радянських часів?

- Ажіотаж навколо матчів був дуже високий, але напруга ніколи не перетворювалося на намір когось «засудити». Все було чесно, неухильно дотримувався спортивний принцип – цим футбол і був цікавий! Матчі команд «Більшовик», «Хімволокно», «Восход», «Арсенал» в чемпіонаті Києва збирали сотні, а іноді тисячі уболівальників. У кожного клубу був свій стадіон, футбольні поля, дорослі й дитячі команди, якісне екіпірування, транспорт і взагалі все необхідне для участі в змаганнях і розвитку футболу.
Грати в першій, і тим більше у вищій лізі було дуже престижно. Через першу лігу пройшли тоді такі команди, як «Шахтар», «Чорноморець», «Карпати», СКА міст Одеси і Києва… Перша і друга ліги були високоякісною футбольною школою, джерелом нових гравців для найсильніших команд СРСР. Наприклад, київське «Динамо» посилили Бєланов з «Чорноморця», Рац з вінницької «Ниви», Євтушенко з кіровоградської «Зірки», Баль з «Карпат».

Урочисті моменти

Наскільки робота нинішніх представників футбольної Феміди відрізняється від роботи арбітрів вашого покоління?

- Нове покоління суддів часто не має футбольного досвіду, а не переживши на своїй практиці, що таке стики, поштовхи, захоплення, іноді важко кваліфікувати суперечливі моменти або оцінювати «акторську майстерність» з падіннями в штрафному майданчику. Мені соромно дивитися, як гравці-мільйонери провокують суперників ударами нишком, а потім корчаться, зображуючи нелюдський біль... Вважаю, що практичний ігровий досвід суддям необхідний, інакше маємо ту якість арбітражу, яка просто вбиває хороший футбол. Кваліфікація арбітра створює футбольне свято або, навпаки, може його зіпсувати.

Ви кандидат психологічних наук. Що вас зацікавило у цій інтелектуальній царині?

- 1985 року в складі групи вивчення психологічної підготовки стрибунів у висоту Спорткомітету СРСР я був присутній у Токіо на легкоатлетичному матчі СРСР, США і Японії. Киянин Рудольф Поварницин там встановив світовий рекорд, показавши результат 2 м 40 см. Тема психологічної підготовки мене захопила, вдалося добре систематизувати цей матеріал. У підсумку 1989 року в Москві я захистив дисертацію кандидата психологічних наук.

Ви працюєте першим заступником голови ФСТ «Колос». Які процеси сьогодні найбільш характерні для сільського спортивного товариства?

- Один із важливих напрямів діяльності – відстоювати повернення власності «Колоса». Це дасть сільським жителям можливість займатися спортом і вести здоровий спосіб життя на своїх територіях, що є важливою складовою закону про децентралізацію і розвитку територіальних громад в Україні.
У «Колоса» величезний спектр роботи – від організації якісних занять фізкультурою і спортом сільських жителів до забезпечення підготовки спортсменів збірних команд України. Загальна ситуація в країні непроста, тому є проблеми і у нас. Насамперед очевидний брак фінансування, внаслідок чого ми постійно змушені вирішувати питання забезпечення участі спортсменів у змаганнях усіх рівнів, проведення календарних заходів, налагоджувати роботу колосівських ДЮСШ у всіх областях. Вдалося організувати фінансування з місцевих бюджетів деяких обласних організацій – Київської, Запорізької, Черкаської, Хмельницької, Херсонської та низки інших. Головне, що ми в «Колосі» добре знаємо про проблеми нашої організації і налаштовані їх вирішити.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Станіслав
МІХРОВСЬКИЙ