«Виступала з натхненням, відчувала впевненість!»

Українські спортсмени здобули перші олімпійські ліцензії на Ігри-2020 у Токіо! Ці путівки у вересні на чемпіонаті світу в південнокорейському Чханвоні вибороли наші стрільці. Павло Коростильов, посівши четверте місце у стрільбі з пневматичного пістолета на 10 м, забезпечив собі участь у головних стартах чотириріччя. Другу путівку завоювала лідер збірної Олена Костевич, котра стала тріумфатором планетарної першості в стрільбі на 25 м.

Але спочатку трохи історії... Вперше – тоді ще зовсім юна – Олена Костевич виграла чемпіонат світу 2002 року у фінському місті Лахті у стрільбі з пістолета на 10 м. 2014-го завоювала «срібло» в тій же дисципліні. І ось через 16 років після фінського тріумфу вона знову заволоділа чемпіонським титулом, але в іншій вправі – стрільбі з пневматичного пістолета на 25 м. І цій перемозі передували події, які зазвичай досить сильно впливають на виступи спортсменів. Торік Костевич вийшла заміж, а в листопаді народила доньку Софійку. Звичайно, прихильники були вкрай стурбовані: «Чи зуміє спортсменка швидко відновитися і підійти до ліцензійного чемпіонату світу в хорошій формі?» Це запитання змушувало замислюватися і фахівців. Але чернігівка за короткий термін зняла всі питання...
І в статусі матері розуміла, що без спорту не може. Ніяка втома не могла змусити Олену відмовитися від наполегливих тренувань. Самодисципліна, неймовірна працьовитість і бажання перемагати – характерні риси цієї спортсменки. Плюс абсолютна переконаність, що немає нічого неможливого.

Вболівальникичекали успіху і на чемпіонаті світу в Чханвоні. Надії на успіх ще більше зміцнилися, коли дует Костевич і Омельчука завоював бронзові нагороди (пістолет 10 м).
Але потім лідер нашої команди змусила похвилюватися всіх, і передусім саму себе. Просто дивно було не побачити Олену на п’єдесталі серед призерів в її коронній дисципліні – стрільбі з пістолета на 10 м. Але після такої невдачі успіх став ще більш вражаючим! У неймовірно гострій боротьбі у фіналі, сповненому драматизму, Костевич зуміла обійти росіянку Віталіну Бацарашкіну і стала чемпіонкою світу у стрільбі з пневматичного пістолета на 25 м.
Одразу по поверненні з Кореї Олена Костевич поділилася з «Олімпійської ареною» своїми враженнями від чемпіонату та планами на майбутнє.
Згадуючи чемпіонат, вона передусім розповіла про свій виступ у парі з Олегом Омельчуком.
– Ми з Олегом підійшли до міксту дуже відповідально, тим паче, що тепер це олімпійська дисципліна. Було величезне бажання здобути в цій вправі ліцензію. Заздалегідь ставили високі цілі. Зауважу, що під час виступів у парі відчуваєш навіть не подвійну, а потрійну відповідальність: і перед собою, і перед партнером, і перед усією командою.

Боротьба була надзвичайно гострою, про це свідчить той факт, що, з одного боку, до другого місця нам не вистачило зовсім трохи, а з іншого – лише одну десяту виграли у тієї пари, яка стала в підсумку четвертою.
Ми задоволені, що завоювали бронзову нагороду в міксті на змаганнях планетарного рівня. Дуже була рада за Олега Омельчука, адже це його перша медаль чемпіонатів світу. Що стосується мене, то ця нагорода ще більше додала мені впевненості і, думаю, вплинула на подальший виступ.

– На жаль, ні, у цьому виді ліцензії отримують тільки дві перші команди. Але ми не засмучуємося і в майбутнє дивимося з оптимізмом. На це є підстави: згідно з правилами, якщо спортсмени завоюють індивідуальні ліцензії, то на Олімпіаді вони можуть скласти пару в міксті. Такий варіант і у нас не виключений.


– Чесно кажучи, навіть самій собі це пояснити непросто. Імовірно, було певне напруження, а треба було згадати, що одна медаль вже є, і розслабитися. Але я за своєю природою максималістка. Хотілося всього! Зайве завзяття, можливо, вплинуло негативно. З іншого боку, трохи не вистачило впевненості, щоб до кінця технічно чітко виконувати роботу. І якісь «неправильні» думки лізли в голову, заважали. Все це разом і призвело до такого результату. Звичайно, дуже засмутилася, хотілося, як мінімум, бути учасницею фіналу.


– Невдача допомогла побачити помилки і виправити їх в подальшому. Крім того, я усвідомлювала, що і в стрільбі з пістолета на 25 м є серйозною конкуренткою для лідерів цієї дисципліни. Ті результати, які показувала раніше, дозволяли потрапити до фіналу. Ще я знала, що можу значно додати. І не просто можу, а маю це зробити.
Дуже хотілося виграти! Знову пережити ті емоції, які виникають тільки, коли стоїш на п’єдесталі чемпіонату світу. Як відомо, у стрільбі він проводиться не так часто – один раз на чотири роки. Виграти його – це майже те саме, що досягти успіху на Олімпійських іграх. І виступала я з неймовірним натхненням, відчувала впевненість у своїх силах. Знала, що можу привезти з чемпіонату більше однієї медалі.


– Зазвичай у подібних ситуаціях – до перестрілки – я починаю досить важко. А в цьому фіналі почала впевнено, пройшла майже без втрат. Перші дві серії зробила практично ідеально і швидко вибилася в лідери. Протягом усього фіналу ми з російською спортсменкою були поруч за результатами.
Але наприкінці, коли тривала перестрілка за «золото», відбулася справжня драма! Причому вона дуже розтяглася за часом і, здавалося, ніколи не закінчиться.
А тут ще казус трапився – осічка. Такого у мене не було навіть на тренуваннях. Однак, це не вибило мене з колії.
У Бацарашкіної було чотири влучення, а у мене одне. Щоб продовжити боротьбу за «золото», мені необхідно було зробити три точних постріли. І я це змогла! Той момент став переломним на мою користь. Не знаю, можливо, удача всміхнулася мені: у кінцівці я стріляла влучніше.


– Однозначно відповісти складно, є різні думки. Так, раніше в залі глядачі повинні були дотримуватися цілковитої тиші, заборонялося висловлювати свої емоції, аби не заважати стрільцям. Тепер все змінилося, можна не стримувати переживання. На змаганнях навіть у фіналах у залі грає музика, яку офіційно затвердив оргкомітет.
Не можу сказати, що мене це дратує. Досить швидко звикла: просто змінився фон у залі.

– Звичайно, тепер стало легше і вже можу спокійно вибирати старти, в яких братиму участь. В іншому разі мала б їздити на всі змагання.
Наступного року у нас відбудуться етапи Кубка світу в Китаї, Бразилії та Індії, але я туди не поїду. Сконцентруюся на турнірах нашого континенту. У планах – II Європейські ігри, які наступного року проводитимуться в Мінську, а також два чемпіонати Європи.


– Безумовно, це непросто. Але мені допомагають і в усьому йдуть назустріч Федерація стрільби України з її президентом Ігорем Волковим, тренерський колектив і особистий наставник Ігор Чередінов. Звичайно, дуже допомагає моя мама. А Софія з розумінням ставиться до моєї роботи. Дитина спокійна. Ось відпустила мене до Кореї на чемпіонат світу – залишилася з бабусею.


– Дуже хочу подякувати своєму чоловіку Ігорю. Він є моєю справжньою опорою і вдома, і на тренуваннях, і на змаганнях. Підтримує мене не тільки морально, а й надає велику практичну допомогу. Він прекрасний програміст. Розробив спеціальну програму, яку я використовувала в підготовці. Аби не заглиблюватися в технічні подробиці, скажу, що це допомогло мені готуватися в умовах максимально наближених до змагань, а в підсумку досягти того результату, якого я прагнула.
Крім того, Ігор акредитувався на чемпіонаті світу в Кореї фотографом. Тому весь час знаходився неподалік від мене. Я відчувала, що він поруч, і це, звичайно, мені допомагало.
Дуже хочу подякувати нашим українським уболівальникам. Їхню підтримку я відчуваю завжди. Навіть коли між нами величезна відстань, знаю – за мене тримають кулаки і переживають. Для кожного спортсмена це дуже важливо.