До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Перемагають особливо вперті

Перемагають особливо вперті
Глядачі, які прийшли 2 серпня на трибуни спостерігати за протистоянням стрільців з лука на турнірі серії Гран-прі у Софії, стали свідками встановлення нового світового рекорду. У кваліфікаційних змаганнях Анастасія Павлова з Нової Каховки і львів’янин Маркіян Івашко здобули 663 і 680 очок відповідно. Якщо додати ці бали, у сумі і вийде світовий рекорд серед змішаних пар – 1343.

Це на п’ять пунктів більше, ніж у попередніх рекордсменів корейців Чхан Хе Чжин і Лі У Сока, рекорд котрих протримався лише два тижні. У міксті Анастасія і Маркіян у підсумку стали володарями бронзових нагород: український дует, перемігши команди Чехії (6:2) й Австрії (5:3), у півфіналі за результатами перестрілки поступився росіянам. А згодом у поєдинку, де на кону стояла «бронза», всуху розторощив збірну Бельгії (6:0). Ще одну нагороду, «срібло», Івашко здобув разом з Юрієм Гавелком і Георгієм Іваницьким у змаганні чоловічих команд. Обійшовши греків (5:3), бельгійців (5:4) та росіян (5:3), у фіналі вони несподівано склали зброю перед білорусами (1:5).
Про ще один український рекорд, який в історії стрільби з лука залишиться назавжди, про те, як різні покоління атлетів зустрічаються на вогневому рубежі і водночас дружно співіснують в одній команді; про тренера, котрий не одне десятиліття дарував натхнення і стимул до найвищих перемог; а також про колекцію монет, що нагадує про подорожі найвіддаленішими куточками світу, Маркіян ІВАШКО розповів в інтерв’ю «ОА».

Паперова книжка VS Facebook


Наскільки привабливе для вас звання рекордсмена світу?

- Як на мене, стати чемпіоном світу є більш значущим досягненням, аніж світовим рекордсменом. Свій рекорд ми з Анастасією Павловою встановили у кваліфікації. Звичайно, він залишився у книзі світових досягнень, Міжнародна федерація стрільби з лука зафіксувала цей показник як найкращий у світі. Та чемпіон світу – це той, хто у змаганнях найвищого рівня став першим, переможцем. Якби була можливість стати чемпіоном світу без рекорду, чи скористався б я нею? Я обрав би інший варіант: здобути «золото» чемпіонату зі світовим рекордом (сміється). Ми з хлопцями уже були рекордсменами світу: у командних змаганнях чемпіонату світу-2007 показали такий результат, який до нас не підкорювався нікому. Його не поб’ють уже ніколи: ту вправу перестали стріляти. Командні змагання з того часу зазнали суттєвих змін. Раніше перемогу здобували за сумою очок кожного члена команди у трьох серіях. Тепер же діє сетова система, в якій кожна серія дає переможцю два очки, а сума балів значення не має. Тому сьогодні світові рекорди можливо встановлювати виключно у кваліфікації.

У Софії на турнірі Гран-прі у змаганні чоловічих команд українська збірна у фіналі зазнала поразки від команди Білорусі. Наскільки несподіваною виявилася невдача?

- Якось не склалося у нас у тій зустрічі. Вітер був специфічний. І тактично ми помилилися: не виключено, нам не потрібно було обирати перший стартовий номер, а дозволити білорусам розпочинати стрільбу. Ми тоді бачили б, куди влучають їхні стріли, і коригували б власну стрільбу. Та це було нашим спільним рішенням... Нам не вдалося влучити з першої серії. Після цього з’явилася знервованість: ми повинні стріляти влучно, що ж трапилося? Надолужити згаяне не вдалося і в другому підході. Це призвело до ще більшого розбалансування і, як наслідок, поразки.

У міксті свій півфінал ви з Анастасією Павловою програли російському дуету.

- Ми непогано стріляли, і у сетах, які програвали, нас від суперників відділяло лише одне очко. Згодом ми наздогнали опонентів і довели справу до перестрілки. Я, так само, як і мій російський візаві, влучив у «вісімку», далеко справа: наші стріли здуло вітром. Коли настала черга жінок, суперниця влучила у «десять». А в Насті не було достатньо часу, аби «примірятися» до пострілу. Це не в останню чергу моя провина: я надто довго стріляв. Так ми поступилися. А «бронзу» виграли у дуету з Бельгії. Злі по-спортивному були у тій зустрічі після попередньої поразки, та й у бельгійців відверто не склалася стрільба.

У командних дисциплінах одним із ключових моментів для перемоги є порозуміння. Чи легко вам знаходити спільну мову з дівчиною, котра є молодшою за вас на п’ятнадцять років?

- Я намагаюся, Настя також. У кожного з нас є мета, основний пріоритет, ми знаємо, що робимо, задля чого працюємо. У команді кожен має підтримувати один одного, і ми робимо це за потреби. Буває, потрібні слова підтримки знаходжу я, трапляється, друзі по команді підтримують мене. В мене дещо більше досвіду, на міжнародній арені я стріляю уже багато років і з огляду на це можу щось підказати, та тішуся неймовірно, коли підказують мені. Команда – це єдина структура для досягнення спільного результату. Тому ми спілкуємося і поза межами змагальної арени, хоча у мене з молодими хлопцями і дівчатами практично немає спільних інтересів. Молодь не уявляє свого життя без комп’ютерів та інших гаджетів, twitter і facebook. Мене ж сучасні технології так не надихають. Я більше задоволення отримую, читаючи книжки.

Маркіян Івашко і тренер Сергій Антонов на І Європейських іграх у Баку

Зробити максимум. І ще трішки


Як звертаються до вас молодші друзі по команді?

- По-різному. Сам я спонукаю хлопців і дівчат, аби вони зверталися до мене на «ти». Та декого з наших спортсменів у сім’ї виховали так, що до старших за будь-яких обставин вони звертаються на «ви». Настя також говорить до мене на «ви». Ця молода дівчина напрочуд цілеспрямована. Стрільба з лука для неї – це продовження сімейної справи, її батько також добре стріляв, колись ми виступали пліч-о-пліч в одній команді. Батько передав доньці усе найкраще, що вмів сам, а вона зуміла перейняти це. Настя зібрана, сконцентрована і вміє слухати. А ще вона знає, чого хоче досягти.
У нас у команді (як у чоловічій, так і серед жінок) немає неталановитих, неперспективних. Якщо спортсмен увійшов до складу національної збірної, значить, мав на те всі підстави. Уміння, навички, навіть характер – усе відіграє важливу роль. У кожного з нас за плечима є перемоги і поразки, у кожного свій шлях, часом непростий, до команди. Як показують спостереження і досвід, найкращими серед кращих стають ті, у кого незламний характер і незмінна мотивація перемагати. Ті, хто хоче перемогти трішечки сильніше, аніж усі решта. Хто готовий пройти через усі терни: травми, невдачі, тяжку роботу, постійну втому. Хто готовий працювати, вкласти у свої перемоги трішки більше зусиль. Знаєте, як у нас кажуть? Перемагає той, хто щодня на тренуванні відпрацьовує максимум від своїх можливостей і ще трішки. Ось це «ще трішки» часто є вирішальним фактором, який з-поміж багатьох талановитих і працьовитих одного робить чемпіоном. У нас у збірній є діти, готові жертвувати багато чим заради спортивних перемог. Я свідомо не називаю їхні прізвища. настане час, і вони самі заявлять про себе. Це наша перспектива, майбутня гордість. Дуже сподіваюся, що ця молодь не стишить свій поступ, не відволікатиметься на усілякі життєві принади і підкорить свій олімпійський п’єдестал. Я бачив чимало прикладів, коли талановиті спортсмени йшли зі спорту у розквіті, не реалізувавши до кінця свій потенціал. Здобували освіту, створювали сім’ї, змушені були шукати високооплачувану роботу, аби забезпечити родину. Мій приклад, коли у неповні 40 років ще продовжую стріляти, є радше винятком. Зазвичай спортивне життя значно коротше. Лише особливо вперті у своїх бажаннях, готові на час відкинути навіть найважливіші речі, що здатні завадити спортивному розвитку, розкриваються по максимуму.

У стрільбу з лука ви прийшли 1991-го. У чому сьогодні знаходите мотивацію знову і знову щодня приходити на тренування?

- До стрільби я захоплювався багатьма іншими видами спорту: боротьбою, тенісом, боксом тощо. А уже після лука в моєму житті з’явився баскетбол. Цей спорт досі захоплює мене, навіть тепер ми збираємося, аби пограти, з тими хлопцями, хто професійно чи напівпрофесійно займався баскетболом. Вони і досі у чемпіонатах міста беруть участь. Та я з ними не виступаю, немає можливості. Для мене баскетбол – найкращий спосіб переключитися з основної роботи, що дає інші емоції, дозволяє почерпнути інші відчуття, розслабитися, розвантажитися.
А щодо мотивації ми з тренером завжди ставили перед собою найвищі цілі. У цьому також мене підтримували батько і брат. Моя сім’я прихильно поставилася до мого захоплення стрільбою і раділа найменшим моїм досягненням, хоча батько завжди хотів, аби я вступав до університету, вчився на юриста. Та у мене були інші цілі: стати чемпіоном Європи, виграти «золото» чемпіонату світу, здобути звання заслуженого майстра спорту і здобути медаль Олімпійських ігор. Минули роки, і я став неодноразовим чемпіоном Європи та світу, мені присвоїли звання заслуженого. Та от з Олімпіадою якось не склалося. У Пекіні-2008 ми командою стали четвертими, а у Лондоні посіли п’яте місце. 2012-го в особистій першості я був дев’ятим… Здавалося б, зовсім близько, до п’єдесталу рукою подати, та щоразу бракувало мізеру. Тож сьогодні моя найбільша мотивація – Токіо-2020. «Потерпи, можливо, все складеться якнайкраще саме там», – кажу собі. Якщо мені вдасться це зробити, я зможу сказати: у спорті реалізував себе сповна.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Олена
САДОВНИК

Фото
з І Європейських ігор у Баку Миколи БОЧКА