До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Митці на татамі

Митці на татамі
Близько п’ятнадцяти років тому у львівському клубі «Юніон» молодий тренер з карате Антон Нікулін познайомив мене зі своїми учнями. «Ці діти дуже талановиті, от кілька днів тому на кадетській першості Європи виграли чи не всі медалі, - очі в нього горіли, коли розповідав про підопічних. – А бачите цього хлопчину? Це Стас Горуна. Ви про нього ще не раз почуєте». З роками вогонь в очах тренера розгорівся ще яскравіше. Під його опікою тренуються не лише вихованці клубу: сьогодні він відповідає за підготовку національної збірної з карате.

У тренерській історії Нікуліна – понад двадцять чемпіонів і призерів кадетських, юніорських і дорослих першостей Європи і світу. Тепер його мета – допомогти підопічним зійти на олімпійський п’єдестал пошани у Токіо-2020. Хтозна, можливо, найвищу тренерську мрію Антона втілить той самий хлопець, про якого він з гордістю говорив багато років тому. Сьогодні Станіслав Горуна у категорії до 67 кг – один зі світових лідерів, і бажання його цілком співпадають з планами тренера.

Дорослі ігри


- Робота у нас кипить безупинно. Ось тепер до Львова на збір прилетіла тренуватися команда Індонезії. Спочатку індонезійці запрошували мене до себе на місяць допомогти підготуватися до Азійських ігор. Та я зробив їм зустрічну пропозицію: «А давайте ви до нас! Це буде корисно і для наших спортсменів». А за компанію запросив ще збірну Македонії, спортсменів з Польщі, Білорусі та одного грузинського майстра карате – чемпіона світу Гогіту Арканію. В мене уже був досвід роботи з індонезійськими спортсменами. Їхнім тренерам дуже сподобалася розроблена мною система підготовки. За нею нині працює переважна більшість збірних європейських країн з карате. Ми з моїм учнем Станіславом Горуною їздимо світом і на семінарах пропонуємо певні елементи цієї програми. І приємно, що моїм колегам це припало до душі.

Чим особлива розроблена вами програма?

- Вона практично цілком побудована на ігровому методі. У карате ми першими почали навчати через гру не лише дітей, а й дорослих. Тепер я бачу, що в багатьох інших видах практикують подібне. Я зібрав близько ста підготовчих вправ з різних видів спорту, модернізував їх та підлаштував під особливості карате. Найбільше у пригоді стало фехтування, звідки запозичив чимало вправ на реакцію, відчуття дистанції, пересування. Одного разу на Європейських іграх я сидів поряд з якимись іноземними чиновниками. Вони вперше потрапили на змагання з карате і поняття зеленого не мали, що це за вид спорту. Та коли подивилися кілька поєдинків, одного з них наче осяяло. «Придивися уважніше, - вигукнув він до колеги. – Це ж фехтування, тільки не зброєю, а руками і ногами!» Ця репліка своєю чергою осяяла мене. І я почав стежити за роботою колег у єдиноборствах, переймати у них найкраще. Разом з однією данською фірмою ми навіть випустили додаток для смартфонів Sportkarate, де у кожному розділі, що відповідають навчанню певних технічних дій, пропонується відео безлічі підвідних і розвивальних вправ.

Атакує Стас Горуна

Але ж у такий спосіб ви добровільно віддаєте свої козирі конкурентам. Чи не так?

- Розвиток спорту зупинити неможливо. А у спорті високих досягнень техніка й спеціальна готовність давно перестали бути ключовими поняттями, вирішальну роль відіграє психологічна складова. З огляду на це було б неправильно і сумно «поховати» усі багаторічні напрацювання. Навчаючи інших, я водночас навчаюся сам: процес взаємообміну корисний для всіх.
У мене багато ідей і до мене звідусіль надходить чимало пропозицій. Та до 2020 року вирішив сконцентруватися на роботі з національною збірною України, допомогти нашим спортсменам відібратися на Олімпійські ігри у Токіо і там розкрити свій потенціал. А що буде потім – побачимо.
Які перспективи у нас у Токіо? Рік тому відбулися Всесвітні ігри, ці змагання розглядають як своєрідну репетицією перед Олімпіадою. В активі нашої команди на цьому турнірі «золото», яке здобув Стас Горуна.
У нас справді хороша команда. А ще не бракує фінансування для подальшого розвитку і звершень. З одного боку, не бачу суттєвих перешкод, які завадили б нам повторити у Токіо цей результат. З іншого, Олімпіада – це завжди особлива мотивація в усіх учасників, багато важить прихильність фортуни і ще велика кількість чинників. Та нині наше головне завдання – відібратися на Ігри. Пройти кваліфікацію буде дуже складно. На Іграх вагові категорії об’єднуватимуться, тож аби гарантовано здобути ліцензію, потрібно бути у двійці найкращих світового рейтингу у своїх категоріях. Жінки змагатимуться у трьох вагах: до 55 кг, до 61 кг та понад 61 кг. Чоловіки виходитимуть на татамі у вазі до 67 кг, 75 кг та понад 84 кг. У кожній категорії олімпійські нагороди розігруватимуть по десять спортсменів. Чотири з них визначатимуться за світовим рейтингом, чотири здобудуть ліцензії на прямому кваліфікаційному турнірі, ще одному нададуть wild card (її виділятимуть за принципом представництва усіх континентів, тож найбільше таких карт, гадаю, дістанеться представникам Австралії та Океанії). І обов’язковим десятим учасником буде представник Японії як господарки Олімпіади.

Найкращий психоаналітик – тренер


Скільки ліцензій ви прогнозуєте для своїх підопічних?

- Дві ліцензії і одну олімпійську медаль. Це реальна на сьогодні картина. Я не робитиму ставку на конкретних людей, у всіх категоріях наші спортсмени готові здобути ліцензії та боротися за медалі на Іграх.
Колись я запропонував власну систему відбору до національної збірної, з якої багато кепкували. Вона полягає у тому, що за результатами чемпіонату України відбирається четвірка найкращих – чемпіон і призери. Ці спортсмени претендують на місце у збірній, їх ми обкатуємо на всіх стартах Прем’єр-ліги, на яких до уваги беруться лише здобуті медалі. І хто виборює найбільше нагород на таких турнірах класу А, стає членом національної збірної на офіційних змаганнях. Якщо медалей не здобув ніхто, на чемпіонат Європи та світу їде чемпіон України. Правила відбору чітко прописані, система була і залишається відкритою. І українські майстри карате перебувають на топових позиціях світового рейтингу у своїх категоріях: Катерина Крива (50 кг) – у трійці міжнародного рейтингу, Анжеліка Терлюга очолює рейтинг у категорії 55 кг, Аніта Серьогіна – на другій позиції у вазі до 61 кг, Галина Мельник (до 68 кг) зуміла увійти до десятки, а Анастасія Степашко (понад 68 кг) – до п’ятірки найкращих. У чоловіків серед найкращих у нас Олег Філіпович (60 кг), Денис Копитко – рухається вгору рейтинга у вазі до 67 кг, Станіслав Горуна (до 75 кг) посідає друге місце у світовому рейтингу, Валерій Чоботар (до 84 кг) також другий. Єдиною слабкою ланкою є найважча категорія, де наших немає у десятці.
У більшості спортсменів Олімпіада трапляється раз в житті. І щоб виграти свої Ігри, потрібно, аби склалося абсолютно все. Багато хто зі спортсменів психічно не витримує такого напруження. Тож у підготовці своїх підопічних психологічну складову я ставлю на перше місце. Я повинен зробити все, аби вони у найвідповідальніший день встали з потрібної ноги, аби їх нічого не відволікало, ніхто нічого зайвого їм не сказав. Я постійно розмовляю з ними на цю тему, пояснюю, що легко великі перемоги не даються. Поки ти в спорті, жити потрібно однією метою, сфокусуватися на одній справі, іти до мрії, не зважаючи ні на що. Я не знаю жодного прикладу, щоб спортсмен жив звичайним, «світським» життям і досяг при тому солідних успіхів у спорті.

У процесі передолімпійської підготовки у виді спорту, де основною складовою успіху є психічна стійкість, складно переоцінити роль психолога…

- Нашій команді не потрібен психолог. Тренери самі дають собі раду з психологічною підготовкою підопічних. І тут найважливіше значення мають не розмови і переконання, а вміння слухати. Психоаналітики ніколи не говорять багато. Вони уважно прислухаються до кожного слова пацієнтів. А потім ненав’язливо допомагають навести лад у думках, розставити все на свої полички. Так само і ми намагаємося. Вислухати, дізнатися, що спортсменів турбує, – і допомогти все владнати.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Олена
САДОВНИК

Фото
з архіву Антона Нікуліна, Стаса Горуни, «ОА»