Фрідайвінг. У пошуках внутрішньої тиші

Чемпіонка Європи і триразова призерка чемпіонатів світу із синхронного плавання Катерина Садурська поспішає жити, не відкладаючи свої плани і мрії. Протягом року після завершення спортивної кар’єри вона випробувала різноманіття професій і видів діяльності. Та вибір знову привів її до басейну: змінивши яскравий купальник на ласти, Катерина дивує новими досягненнями і перемогами, тепер уже у фрідайвінгу. Що залишило по собі на згадку синхронне плавання, якому 25-річна дівчина присвятила левову частку свого життя? І чим заполонив усі думки фрідайвінг? На ці теми Катерина Садурська розмірковує в інтерв’ю «ОА».

«Оскар» для русалки

- Незважаючи на брак часу, посумувати я трохи встигла. Збоку все виглядало начебто легко і невимушено, та глибоко усередині панували зовсім інші відчуття. Синхронне плавання було величезною частиною мого життя, і доволі складно одного дня розпочати кардинальні зміни. Нове життя – це завжди цікаво, та водночас дещо лячно. Я завжди розуміла, що одного дня у спортивній кар’єрі доведеться поставити крапку і розпочати усе практично з чистого аркуша, але чіткого розуміння, що конкретно малюватиму на тому аркуші, не було. Я абсолютно точно знала, що не хочу бути тренером, та цього недостатньо. Непокоїли думки: у мене було таке насичене життя, яке з року в рік спливало за графіком, згідно зі спортивним календарем. У тому житті була велика мета, а ще ціла команда людей, котра замість мене вирішувала безліч організаційних і побутових питань. Усе, що може підпорядковувати собі спортсмен, - це крихти часу після тренувань і місяць відпочинку. А тут ти наче виходиш у відкрите плавання і повинна з усім розібратися самотужки. Найскладніше було визначитися з тим, чого насправді хочеться. Та довготривалі роздуми не дали відповіді на це питання. Тож я вирішила спробувати всього потрошку і так знайти своє нове призначення. Поки не спробуєш, не пізнаєш. Ось цим я і продовжую займатися.


- Просто одного дня відчула, що настав час. Більша частина нашої команді, того «золотого» складу, з яким ми пройшли вогонь, воду і мідні труби, попрощалася зі спортом одразу після Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро. Я ж вирішила залишитися ще на один сезон. Та виступила на кількох стартах і змінила рішення: нехай двері до п’єдесталу відчиняються перед молодими. У синхронному плаванні я довела собі усе, передусім, що неможливе є можливим – і настав час заглянути за інші обрії.


- Після Олімпіади я частенько грішила запізненнями на тренування, бодай на хвилинку-дві, але ніяк не вдавалося прийти вчасно. Та у перший день «вільного» життя прокинулася о п’ятій ранку і… вийшла на пробіжку. Я не знала, навіщо роблю це. Та відчуття свободи вивільнило стільки енергії, що на той момент я не знайшла іншого способу використати її. Думка про завершення кар’єри визрівала достатньо довго. І коли я вирішила остаточно, з плечей наче упав непомірний тягар. Останні роки у спорті мене збурювали бажання чогось принципово нового, незвичного, та водночас хотілося якого логічного завершення кар’єри. І я продовжувала тренуватися.


- У синхронному плаванні я «прожила» 17 років. З особливою теплотою згадую свою першу міжнародну нагороду. Це була перша медаль за довгі роки для усієї юніорської команди України. Вона додала усім нам упевненості, розуміння, що все у світі є можливим. Насправді і до того у наших синхроністок був хороший рівень підготовленості, та весь час чогось бракувало. Цей успіх ще більше згуртував нас. Після нього наша команда пройшла два олімпійські цикли, з року в рік набираючи оберти. І Олімпіади стали найяскравішим враженням як особисто для мене, так, гадаю, і для кожної з наших дівчат. А ще яскравий слід залишили по собі перші для України нагороди чемпіонату світу-2013 у Барселоні. Сьогодні бачити українок на п’єдесталі пошани планетарних першостей із синхронного плавання звично, та шість років тому це стало непересічною подією. Уявіть собі величезний стадіон Барселони, посеред якого встановлено басейн. І вечірню церемонію нагородження, де темряву пронизують тисячі вогників. Це було так казково! Атмосфера нагадала мені церемонію вручення Оскару. Заради таких от моментів варто терпіти, щоразу переступати через себе і на довгі роки підпорядкувати своє життя досягненню однієї мети.

Коли принцип «швидше, вище, сильніше» не працює

- З деякими спілкуюся доволі активно, здебільшого переписуюся у соціальних мережах. У кожної тепер своє життя. В одних – сім’я і діти, в інших – виступи у різноманітних шоу. Ніхто не сидить, склавши руки.


- Так, я трішечки побула журналістом. Це доволі цікаве заняття, однак я не відчула, що це саме те, що мені потрібно. Громадська діяльність (я є радником губернатора Харківської області з питань спорту) подарувала мені багато цікавих знайомств, а ще відчуття, що мій досвід є корисним для розвитку спорту. З друзями-фрідайверами ми організували агентство з підводної зйомки. До нас звертаються усі, хто потребує якісних фото та відео, зроблених під водою. Також у педагогічному університеті викладаю плавання. А ще продовжую малювати, але роблю це здебільшого для друзів. Коли живеш у такому ритмі, засісти надовго з фарбами перед полотном – справжня розкіш. Озираючись на події минулого року, сама собі дивуюся: і як тільки усе це встигла?


- З одного боку видається, що все інше справді простіше. Та у кожній новій діяльності трапляються свої виклики. У тому самому фрідайвінгу, який став моїм новим захопленням, здавалося б, що складного? Синхронне плавання заклало надійну основу, все виходило наче саме по собі, і результат не змусив на себе чекати. Але це лише спочатку, згодом настає час справжньої роботи, і перед тобою постають аспекти, які потрібно пропрацьовувати детальніше і наполегливіше. Коли сила м’язів уже не допомагає, настає етап роботи головою. Якісно це вже зовсім інший рівень: нова робота з власним тілом і фізіологією, нові знання і нове натхнення.
Фрідайвінг – особливий вид спорту. Тут принцип «швидше, вище, сильніше» геть не працює. Навпаки: для того, аби якомога довше перебувати під водою і при цьому споживати якомога менше кисню, потрібно максимально розслабитися. Найголовніший споживач кисню – це мозок. Це означає, що у фрідайвінгу необхідно приборкати усі емоції і не допускати найменшого хвилювання, а ще правильно відчути момент, коли слід спливати нагору. Це насправді дуже тонкі речі. Ті відчуття, коли без повітря перебуваєш на глибині, дозволяють мені краще розгледіти саму себе. Відкрити ту себе, яку раніше не помічала. Фрідайвінг для мене – найкращий психоаналітик.