До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Обличчя Олімпіади

У Пхьончхані Кейсі Ларсон став 100-тисячним учасником чоловічих змагань на Білих Іграх, Юдзуру Ханю здобув тисячну медаль зимових Олімпіад, Маріт Бйорген встановила рекорд за кількістю здобутих нагород, Естер Ледецка виборола «золото» в двох різних видах спорту, а Натан Чен виконав шість четверних стрибків в одному прокаті. Олімпійські ігри роблять неповторними ті, хто стартує на аренах за мрією, фінішує всупереч обставинам і вміє втілити роки зусиль у мить тріумфу, ті, для кого відчайдушна боротьба і задоволення, отримуване від змагання, почасти важливіші за медаль. Хто ж зробив Ігри у Пхьончхані унікальними? «ОА» згадує кілька надзвичайних історій.

Королева лижних трас


25 лютого в гонці на 30 км класичним стилем Маріт Бйорген беззаперечним лідером бігла до фінішу останнього, 102-го, змагання на Олімпіаді. І водночас – до фінішу своєї феноменальної олімпійської кар'єри.
Практично з масового старту 37-річна норвежка очолила гонку, після 10 км почала відриватися від групи і надалі нарощувала перевагу, вже на позначці 15 км виграючи майже хвилину. Багатьом така рання атака могла видатися ризикованою, та Бйорген знала, що робила: «Я приїхала на ці Олімпійські ігри боротися за «золото», якого ще не мала, – на 30-кілометрівці (мається на увазі гонка класичним стилем. – Прим. «ОА»), – наголошувала вона згодом. – Я була впевнена, що ця дистанція для мене, коли я в хорошій формі».
Завершивши змагання з перевагою 1.49,05 над найближчою переслідувачкою Крістою Пармокоскі, «Залізна леді» завоювала восьму золоту – і п'ятнадцяту загалом! – олімпійську нагороду і стала найтитулованішою спортсменкою в історії зимових Ігор. Так само по вісім найцінніших медалей вибороли на Білих Олімпіадах співвітчизники Бйорген біатлоніст Уле-Ейнар Бйорндален і лижник Бйорн Делі, та за загальної кількістю вони поступаються, маючи, відповідно, 13 і 12 нагород. Третину свого вражаючого доробку Маріт заробила в Пхьончхані: дві золоті, срібну й дві бронзові відзнаки, зробивши суттєвий внесок у рекордний результат своєї збірної. Норвезькі лижники вибороли в Кореї 14 медалей (7–4–3), перевершивши досягнення збірної СРСР на Олімпіаді-1988 в Калгарі (5–5–3).
«Це дивовижний день для мене, – сказала журналістам одразу по завершенні марафону Бйорген. – Коли я намагаюся осягнути, що зробила, це видається неймовірним. Я мала надзвичайну кар'єру в спорті і поки що не можу повірити в те, що змагалася на п'яти Олімпійських іграх і здобула 15 медалей».
Крім найбільшої колекції олімпійських нагород Бйорген є лідером за кількістю перемог на етапах Кубка світу серед усіх лижників. Завдяки такому доробку чимало фахівців називають її найсильнішою спортсменкою в історії лижних гонок. Та навряд чи є герої спорту з однозначними біографіями. От і Бйорген багато хто закидає, що її успіхи – наслідок вживання упродовж кількох сезонів препаратів від астми.
2009 року норвежка справді отримала від Міжнародної федерації лижного спорту офіційний дозвіл на вживання ліків, що містять заборонені речовини. Необхідність цього пояснювалася тим, що, за дослідженнями, через астму Бйорген отримувала на 20% менше кисню порівняно з атлетами, що не мають проблем з дихальними шляхами. Здобувши дозвіл, норвежка потужно додала в результатах, що стало причиною багатьох звинувачень і скандалів. Найбільше їй дісталося від головної суперниці у на Іграх-2010 у Ванкувері Юстини Ковальчик, котра після однієї з програних гонок заявила, що для астматиків типу Бйорген потрібно проводити окремі змагання. Сама ж зірка лижних гонок, пояснюючи свої результати, щораз наголошувала: «Так, у мене астма. І я маю офіційний дозвіл на використання спеціальних засобів. Вважаю, що головною запорукою моїх перемог передусім є наполеглива праця на тренуваннях. Я багато вдосконалювала свою техніку. Впевнена, аби не страждала на астму, виступала б ще краще».

Чия лижа перша?


Прапороносець і головна зірка збірної Франції (і чоловічого біатлону на Іграх-2018 загалом) Мартен Фуркад поставив собі за мету завоювати в Пхьончхані принаймні одну золоту медаль. Спортивні аналітики пророкували йому здобуття 4 золотих і однієї срібної нагороди. А любителі біатлону, зважаючи на тотальне домінування француза на світових трасах у попередньому сезоні, сходилися на думці, що йому до снаги зійти на п’єдестал пошани в усіх шести олімпійських змаганнях. Досягнення Фуркада справді вражають: у сезоні-2016/2017 він став призером 22 гонок Кубка світу з 26, здобувши 14 перемог, що забезпечило йому безпрецедентну шосту поспіль першість у загальному заліку. 2017-го він також завоював п’ять медалей чемпіонату світу і тепер має 25 відзнак ЧС!
Власну колекцію олімпійських нагород на Іграх-2018 француз збагатив трьома золотими, перемігши у гонці переслідування на 12,5 км, мас-старті і разом з колегами по збірній в змішаній естафеті (а міг здобути і чотири, коли б не схибив двічі в останній стрільбі в індивідуальній гонці, яку, здавалося, вже виграв).
Справжнім трилером для Фуркада стала гонка з масовим стартом на 15 км. Перша половина змагання не віщувала нічого драматичного, група лідерів була досить великою і щільною. Та після першої стрільби стоячи значно скоротилася, а ще за кілометр визначилася трійка основних претендентів на медалі: француз і два представника Німеччини – Сімон Шемп і Ерік Лессер. На останньому рубежі Мартен цілив влучно постріл за пострілом, однак промахнувся, закриваючи останню мішень. Шемп також схибив один раз, Лессер – двічі. Тож захопливу суперечку за чемпіонство повели Фуркад і Шемп. Вони швидко здолали свої штрафні кола, лижа до лижі помчали на фініш – і, здається, одночасно перетнули лінію.
Для визначення переможця знадобився фотофініш – так само, як і в мас-старті на попередніх Іграх у Сочі. Тоді Фуркад програв Свендсену менше трьох сантиметрів, тепер – виграв у Шемпа кілька сантиметрів. «Я згадував про ту поразку ціле останнє коло і думав, що це станеться знову. І коли побачив фінішну лінію, мені здалося, я програв. Досі не віриться, що мені вдалося здобути золоту медаль», – поділився переживаннями чемпіон.
Отже, видатний біатлоніст має нині п’ять золотих олімпійських нагород і є найтитулованішим французьким атлетом.

Розгін бере Йоханнес Клебо

Золотий хлопчик


Так само, як і Фуркад, три золоті медалі на трасах курорту Альпензія виборов лижник Йоханнес Клебо. Висхідна зірка норвезького спорту стрімко увірвалася до кола світових лідерів минулого сезону, завоювавши «бронзу» чемпіонату світу і Малий Кришталевий Кубок світу в спринтерських дисциплінах. У новому розіграші КС – лише другому в його кар’єрі! – домінування 21-річного спортсмена стало захопливим, на старт Ігор він вийшов лідером загального заліку. Цим проривом вражені і супердосвідчені колеги по команді. Мартін Йонсруд Сандбю після одного з виграних Клебо кубкових етапів був щедрим на похвалу: «Це трохи принизливо, але також прекрасно і весело – мати в команді таку дитинку. Він надзвичайний! Мабуть, найкращий норвезький лижник, тільки Бйорн Делі і Пітер Нортуг поки що перевершують його. Клебо вже найкращий у світі».
«Я двадцятиоднорічний хлопець, котрий досі живе з молодшим братом, сестрою і батьками, – розповідав про себе на початку сезону вундеркінд. – Дідусь подарував мені мою першу пару лиж на Різдво, коли мені було два роки. Здається, я випробовував їх цілий день у нашій вітальні. Мої батьки полюбляють лижний спорт, тож ми багато каталися разом. Дідусь був моїм тренером багато років».
Визначаючи свою мету на Олімпіаду, Клебо зауважував, що найбільші шанси має на улюбленій спринтерській дистанції, але також сподівався поборотися за місце на п’єдесталі в інших гонках. Зрештою його олімпійський дебют вийшов фантастичним: три перемоги в чотирьох гонках! Він став наймолодшим в історії олімпійським чемпіоном в спринті, здобув «золото» у командному спринті разом з Мартіном Йонсрудом Сандбю і у складі команди в естафеті 4х10 км. Феноменальний норвежець також став наймолодшим атлетом, котрому вдалося вибороти три найвищі нагороди на одній Олімпіаді.

Універсальний атлет


17 лютого на Олімпіаді в Пхьончхані сталося дещо надзвичайне: у змаганні жінок в гірськолижному супер-гіганті з перевагою в одну соту секунди перемогла Естер Ледецка. Дивовижність цього досягнення полягає в тому, що чешка відома як лідерка Кубка світу... в паралельних дисциплінах сноубордингу, а виступати в гірських лижах почала тільки 2016-го і досі жодного разу не сходила в цьому виді на п’єдестал.
Того дня, фінішувавши після стрімкого спуску, вона поглянула на табло, побачила на верхньому рядку своє прізвище – і подумала, що сталася технічна помилка, що варто трохи зачекати, і показники змінять, додадуть кілька секунд... Та інформація не змінювалася, а всі навколо захоплено кричали – і 22-річній спортсменці довелося звикати до того, що вона сенсаційно стала олімпійською чемпіонкою. Згодом, пояснюючи, як їй вдалося розвинути таку високу швидкість на другій ділянці траси, вона припустила: «Я була єдиною сноубордисткою на цьому старті, можливо, частина секрету в цьому. Решта дівчат спеціалізуються на гірських лижах, тож, імовірно, відчували більший тиск. Я ж сказала собі: «Давай, покажи свій якнайкращий спуск, лижнице!»
За тиждень вона знову вийшла на олімпійський старт, тепер у тому виді, де була беззаперечною світовою лідеркою. Підтвердила свій клас, перемігши у паралельному гігантському слаломі в сноубордингу, і стала першою в історії атлеткою, котра завоювала дві золоті медалі на одній Олімпіаді в різних видах спорту!
Обидва її тренери вважають, що участь у двох змаганнях є перевагою, а не перешкодою. «Сноубординг дає їй баланс і відчуття, – говорить Томас Бенк, – а заняття гірськими лижами сприяють успіхам в сноубордингу, бо вони швидші. Її опонентки ніколи не були такими швидкими, як вона. Єдина проблема: Естер не вмовиш піти зі схилу, вона завжди хоче зробити більше спусків». Види, якими займається перша в історії Чехії олімпійська чемпіонка з гірськолижного спорту, різні за технічними нюансами і вимагають різних вмінь. «Вона неймовірна, – каже Жустін Райтер. – Я ніколи не бачив, щоб хтось діяв так, як вона. Естер природжений переможець».
Можливо, на успішність атлетки вплинула і генетична схильність, адже вона походить зі спортивної родини. Її мати була фігуристкою і вдало виступала на національному рівні, а дідусь грав за збірну Чехословаччини у хокей і у її складі став чемпіоном світу, а також бронзовим (Інсбрук-1964) і срібним (Гренобль-1968) призером Олімпійських ігор.
У Пхьончхані Ледецка звернулася до молодих атлетів, котрі, можливо, захочуть наслідувати її приклад: «Робіть те, чого хочете. Коли хочете обрати один вид, обирайте. Мені подобається займатися двома, і багато хто казав, що неможливо досягти висот в обох. Справді, це нелегко. Та я займатимуся і гірськолижним спортом, і сноубордингом, бо мені це подобається».
Досягнення Ледецки, можливо, є найяскравішим втіленням «олімпійської мрії»: ти можеш бути собою і стати найкращим, коли справді відданий тому, чим займаєшся, дива стаються, навіть коли ти цього не чекаєш, а спорт красивий настільки, наскільки непередбачуваний.

Камікадзе-довгожитель


Стрибун на лижах з трампліна Норіакі Касаї не виборов у Пхьончхані жодної медалі, проте став героєм не тільки стрибкового парку «Альпензія», а й цілої Олімпіади. 45-річний японець – перший в історії учасник восьми зимових Оліміпійських ігор.
Як Касаї вдається вже майже 30 років змагатися в, можливо, найбільш травмонебезпечному зимовому виді спорту, де атлети повинні мати не тільки відмінну фізичну форму й техніку, а й надзвичайно гнучку психіку, що дозволяє раз по раз переборювати страх? Особливих секретів феноменального спортивного «довгожительства» японець не розповідає, схоже, йому просто подобається у стрибках з трампліна саме те, що відлякує багатьох інших. Він наче народжений для відчайдушних польотів із запоморочливої висоти.
У Кубку світу Касаї дебютував 1988 року і відтоді взяв участь у понад 530 етапах (це досягнення увійшло до Книги рекордів Гіннесса), здобувши 18 перемог. Ще один історичний рекорд – участь у 13 чемпіонатах світу з лижних видів спорту. Причому статистом там він не був, у різні роки виборов дві срібні й п’ять бронзових медалей.
Дебютними для Норіакі Касаї були Олімпійські ігри 1992 року в Альбервіллі. 1994 року в Ліллехаммері він здобув «срібло» у командних змаганнях. Наступної нагороди Ігор довелося чекати аж двадцять років: в Сочі у 41-річному віці японський стрибун став срібним призером в особистих змаганнях на великому трампліні і бронзовим – у командній першості.
На церемонії відкриття Олімпійських ігор-2018 Касаї був прапороносцем своєї збірної. Перед стартом змагань він говорив, що його мета в Пхьончхані – вибороти «золото», адже в його колекції немає найвищої олімпійської нагороди. На жаль, мрія не збулася: на нормальному трампліні олімпієць-рекордсмен фінішував 21-м, а на великому не зміг вийти до фіналу. Втім, японець не розгубився: тепер він готується до Ігор-2022, які можуть стати дев’яти в його кар’єрі! «Я не прагнутиму виступати в Пекіні, я точно там буду, – заявив «Камікадзе», як його називають журналісти і колеги. – Я бачив, як інші завойовували медалі, і це мотивувало мене. Я все ще можу продовжувати. До Пекіна-2022 зроблю свої стрибки ідеальними і боротимуся за медалі в особистих і командних змаганнях».
Зауважимо, що для двох спортсменів Ігри-2018 стали сьомими у кар’єрі: у ковзанярському спорті на старт вийшла п’ятиразова олімпійська чемпіонка 46-річна німкеня Клаудіа Пехштайн, а на лижних трасах змагався 44-річний білорус Сергій Долідович (щоправда, йому не вдалося фінішувати в жодній гонці).

Німецькі хокеїсти здивували всіх!

Історичний прорив


Сенсацією чоловічого хокейного турніру стала збірна Німеччини. Одна з найстаріших команд Європи, досі, як кажуть зірок з неба не хапала. На Олімпіаді-1932 в Лейк-Плесіді німці вибороли «бронзу», третіми стали гравці команди ФРН в Інсбруку на Іграх-1976. Втім, варто зауважити стабільність команди: вона брала участь в усіх зимових Олімпійських іграх з 1952 року. Винятком стали попередні Ігри в Сочі, на які німці не відібралися.
Корейська історія також спочатку була не надто обнадійлива. До плей-оф збірна, укомплектована виключно гравцями національного чемпіонату, вийшла з третього місця в групі, маючи в пасиві поразки від шведів і фінів, а в активі – перемогу над норвежцями, здобуту в овертаймі. Та після цього почала набирати хід. Так само в овертаймі зі скромним рахунком 2:1 здолала на наступному етапі швейцарців. У чвертьфіналі були переможені шведи (4:3). І от півфінал проти збірної Канади – і сенсація: німецькі хокеїсти виграли матч з рахунком 4:3. Звичайно, було багато розмов про те, що мовляв, через відмову НХЛ відправити гравців на Ігри в зазвичай набагато потужнішій команді Канади, що є чемпіоном Ігор-2014, мало не студенти виступали. Та навряд чи варто применшувати досягнення німецької збірної, котра, за словами самих гравців, має хорошого тренера, систему, в якій кожний знає і виконує свою роль, і віру в свої сили. А головний наставник команди Марко Штурм на прес-конференції наголошував: «Мені все одно, що говорять, ніби нинішня Олімпіада – слабкий турнір без гравців НХЛ. У майбутньому, сподіваюся, гравці Ліги приїздитимуть на Ігри, вважаю, на Олімпійських іграх мають виступати найсильніші. Та мене не бентежать ці розмови, ми здобули медалі – і це найголовніше».
Перед фіналом проти команди OAР президент Федерації хокею Німеччини Франц Райндл сказав: «Ми не думаємо про те, чи виграємо. Ми думаємо тільки про гру. Думаю, люди нас підтримають, навіть коли ми поступимося, але гратимемо серцем».
І вони грали. Мало хто вірив, що бундестім має шанси проти, можливо, найсильнішої команди на турнірі, проте ще за 56 секунд до кінця третього періоду вони вели в рахунку. Втримати перевагу не вдалося, і в овертаймі збірна Німеччини поступилася 3:4, але, безумно, підкорила серця вболівальників.

Новий рекорд легенди


Свена Крамера, котрому у квітні виповниться 32 роки, називають легендою ковзанярського спорту. І справедливо. Голландцю належить дивовижний рекорд: 9 перемог на чемпіонатах світу з класичного багатоборства (у наступного в списку найтитулованіших багатоборців Рінтьє Рітсми «тільки» 4). Ще один рекорд Sven the Man серед усіх ковзанярів – 19 титулів чемпіона світу на окремих дистанціях. До Ігор-2018 він мав також 7 олімпійських нагород, та історія його виступів на Олімпіадах не позбавлена драми.
Першою медаллю Ігор тоді 19-річного Крамера стало «срібло» на дистанції 5000 м, здобуте в Турині. У командній гонці на тій же Олімпіаді голландці претендували на «золото», але через прикру помилку Крамера – на заключному етапі півфінальної гонки він наступив на прапорець розмітки і впав – про фінал довелося забути. Втім, забіг за третє місце його команда виграла.
На Олімпійські ігри-2010 у Ванкувері Свен приїхав одним з лідерів найсильнішої ковзанярської збірної. Почав з перемоги на дистанції 5000 м з олімпійським рекордом. Та на 1500-метрівці був лише восьмим. А справжня драма відбулася на 10-кілометрівці: фаворит, котрий не поступався нікому у цій гонці упродовж передолімпійського циклу, прибіг першим з відривом більше 4 секунд... і був дискваліфікований за помилку під час проходження дистанції. За кілька кіл до фінішу він зайшов у поворот з неправильної доріжки. Відповідальність за провал тоді взяв на себе тренер, котрий зробив хибну підказку своєму підопічному, а найдовша дистанція так і залишилася для Крамера непідкореною олімпійською висотою. 2014-го у Сочі він фінішував на ній другим (а ще здобув «золото» в командній гонці і на 5000-метрівці, де знову оновив власний рекорд).
На Іграх-2018 голландцю пророкували таку омріяну перемогу в марафоні, але він посів у фіналі лише шосте місце і дуже засмутився: «Я непогано біг сьогодні, але цього виявилося недостатньо, аби потрапити до числа призерів. Я добре розпочав, та потім почав здавати. Важко зараз пояснити, що сталося. Безумовно, я очікував, що завоюю медаль. Мені дуже тяжко, я злий на себе».
Втім, у Пхьончхані Крамер досяг іншого унікального для ковзанярів результату: він втретє поспіль здобув титул олімпійського чемпіона на одній дистанції – 5000 м, і знову з олімпійським рекордом – 6.09,76!
Завоювавши також з колегами по збірній «бронзу» в командній гонці, Крамер довів рахунок власних нагород Ігор до дев’яти (серед них чотири золоті). І головне питання зараз: чи матиме його феєрична олімпійська історія продовження?

Анна
ГОЛУБ

Фото
Миколи БОЧКА, Іллі ХОХЛОВА, Wikimedia, Леонарда ЖУКОВСЬКОГО (Нью-Йорк, спеціально для «Олімпійської арени»