До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Стрибок мрії

Олександр Абраменко на ХХІІІ Білих Іграх у Пхьончхані відкрив нову сторінку в літописі українського зимового олімпійського спорту. Він став першим чемпіоном у фристайлі, його золота медаль також перша у чоловіків-олімпійців за часи виступів України окремою командою. Хто б міг сподіватися на такий фантастичний успіх нашого земляка? Напевно, лише одна людина – його тренер Енвер Аблаєв!

18 лютого, Phoenix Snow Park, 20.00. 12 найкращих лижних акробатів, які визначилися в боротьбі напередодні, тепер зібралися на схилі, щоб розіграти медалі. Серед них український фристайліст Олександр Абраменко. Спочатку із 12 залишаться дев’ятеро, потім – шестеро, саме вони і вирішать долю «золота».
Олександр увійшов до чільної дюжини з десятим результатом. У компанії суперників, як кажуть, – знайомі всі обличчя, і насамперед по верхніх рядках протоколів багатьох змагань. А на лідерських позиціях перед фіналами передбачувано розмістилися золотий і срібний медалісти чемпіонату світу-2017 американець Джонатон Лілліс і китаєць Ці Гуанпу.
Олександр стартує третім і з третьою ж сумою потрапляє до другого фіналу. На цій фазі змагань вилітають з подальшої боротьби і Лілліс, і Гуанпу, і Лю Чжунцин. Абраменко з четвертим результатом проходить далі, до третього фіналу. І знову все починається з нуля.
Добре стрибає Ілля Буров (ОАР) – 122,17, слідом помиляється на виїзді Павло Кротов (ОАР) – 103,17. Олександр Абраменко виконує складний стрибок – потрійне сальто з чотирма піруетами (гвинт-гвинт-два гвинта). Майже ідеально! 128,51!
Падає білорус Станіслав Гладченко і приземлюється на спину канадець Олів’є Рошон. Вже зрозуміло, що наш Олександр Абраменко – володар олімпійської медалі. Питання тільки, якої? Залишається останній стрибок Цзя Цзуньяна, бронзового призера Олімпійських ігор-2014 в Сочі. У нього ледь помітно смикається щока, він нервує, втім, у повітрі виконання виглядає еталонним, тільки на приземленні щось не те… 128,05. Абраменко хапається за голову. «Золото»! На таке він і не розраховував!

Як відчути себе олімпійським чемпіоном


- Вчора я в це насилу вірив, – сказав Олександр Абраменко наступного ранку, адже фінал закінчився вночі і ми продовжили розмовляти вже 19 лютого в Олімпійському селищі. – Думав: мине ніч, і я краще усвідомлю свій новий статус. Уранці прокинувся і сказав собі: «Я олімпійський чемпіон!» – і зрозумів, що все одно не віриться. Скільки ж має минути часу, щоб цілком повірити?!

А звучить цей титул приголомшливо!

- Кажу ж, в голові не вкладається! Коли 2016 року я зазнав травми і пропустив сезон, неабияк хвилювався, чи зможу вчасно відновитися.

Травмування перед початком олімпійського відбору – річ подвійно небезпечна. Чи не виникло тоді думки, мовляв, все, шлях на Ігри закритий?

- Ні, так я не думав. Моя травма в нашому виді спорту, на жаль, досить поширена, коліна у нас в першу чергу страждають. Я розумів, що на мене чекає і скільки триватиме реабілітація. Однак переживав за завоювання квоти, адже саме в сезоні-2017, який я мав пропустити, відкривалося ліцензування на Олімпійські ігри. А це означало, що у мене, аби відібратися на Олімпіаду, залишався тільки сезон-2017-2018. Я переживав, що можу не встигнути. Олімпійська ліцензія здобувається за сумою балів на всіх етапах Кубка світу за два роки. Отже, в моєму випадку через річну паузу заповітну перепустку необхідно було виборювати лише на п’яти змаганнях. Та, як виявилося, непокоївся я абсолютно марно.

Захоплення змаганнями


Відбірні старти проводилися в Азії, Америці, Європі – різних і дуже далеких одне від одного місцях. Це дуже виснажливий процес?

- Ні, єдине, що, звичайно, завжди стомлює, це зміна часових поясів. А сам змагальний режим я люблю. Це круто, коли щотижня у тебе нові старти, ти до них готуєшся, виступаєш. Завжди кажу, що немає більш корисного тренування, ніж змагання. Переконаний, що краще зайве виступити на змаганнях, ніж ще раз потренуватися. Тому чим більше у нас етапів Кубка світу, тим краще для досвіду.

Чи можна сказати, що за олімпійської системи змагань, так званих трьох фіналів, неабиякого значення набуває тактична боротьба?

- Можна сказати і так: тактична боротьба. І все ж у нас в акробатиці не так багато складних елементів, які можна для цього застосувати. Тактика виходить на перший план за поганих погодних умов, коли, наприклад, є варіанти зменшити швидкість для своєї ж безпеки. А за хорошої погоди не тактика, а стабільність відіграє роль.
До речі, вчора на розминці я помітив, що американець для першого фіналу готує всього лише стрибок «гвинт-гвинт-гвинт». Але далі він ускладнив і виконав «гвинт-два-гвинт», адже зрозумів, що за таких високих і щільних оцінок з одним гвинтом розраховувати нема на що. Тактика…

Від кого з фіналістів ви очікували найголовнішого опору, хто з них становив найбільшу небезпеку?

- Всі 12 фіналістів були претендентами на медаль. Скільки вже сказано про непередбачуваність Олімпійських ігор... Хоч як намагаються спрогнозувати результат, здебільшого не виходить. Завжди виникає здивування, адже виграє не той, на кого ставили. Явище, яке неможливо пояснити.
Усі фіналісти були моїми конкурентами і всі мали можливість опинитися на моєму місці. Але добре, що на цьому місці я!

Власні фінальні стрибки ви оцінили для себе, як суперспроби?

- Перший і останній. На другому припустився невеликих помилок на приземленні, дещо невпевнено виїхав. Усі три стрибки – це потрійні сальто з чотирма піруетами з тією тільки різницею, що піруети виконуються в різних сальто. З двома в останньому – це переможний стрибок.

Як відомо, оцінка за стрибок складається з трьох: за положення в повітрі, технічне виконання і приземлення. Яка зі складових у вас викликає найбільше хвилювання?

- Звичайно ж найскладніше – це виконати приземлення, тому що найменший невірний рух на приземленні – і все, можна впасти.

Переможний стрибок давно присутній у вашому репертуарі?

- Тренувати його на воду розпочав давно, але через травму, як уже говорив, пропустив рік підготовки. Тому взимку стрибав його лише нинішнього сезону – на заключному передолімпійському зборі у Фінляндії. Так що в активі у мене було тільки 10 таких потрійних сальто, та ще в Кореї виконав три спроби. Причому стрибок у мене не виходив, точніше в повітрі все було гаразд, а під час приземлення – ні. І ось саме на змаганнях я його зробив, це була найкраща спроба, яку тільки міг виконати.

Головний тренер збірної, учасник трьох Олімпіад Енвер Аблаєв щасливий: Александру Абраменку вдалося довести до логічного фіналу його олімпійську мрію

Не знав, що займався фристайлом


Скільки років ви вже у фристайлі?

- Збився з рахунку, певно, років 14. Народився я в Первомайському на Харківщині. Батько був військовим, потім ми переїхали до Миколаєва. Так сталося, що тренер В’ячеслав Валентинович Германсон ходив по школах і набирав хлопців до секції фристайлу. Мені пощастило, що він прийшов до моєї школи, помітив мене і запросив на заняття. Не знаю, що він такого в мені розгледів: за зростом і комплекцією я був середньостатистичним третьо- або четвертокласником. Хіба що дуже активним, особливо на перервах. До того я займався футболом, тому що батько сам грав у футбол і прагнув, щоб син проявив себе в цьому виді. Я тренувався, але особливого інтересу заняття у мене не викликали. Можливо, через тодішнє амплуа: мене поставили грати в захисті, а хотілося в нападі, й захоплення зникло.
І тут фристайл! Для хлопця це було здорово! Приходиш до залу, а там все, чого душа забажає: кільця, бруси, акробатична доріжка, батути, стрибай – не хочу. Таке роздолля не могло не сподобатися. Перші два роки занять я навіть не уявляв, яким видом спорту займаюся. А коли дізнався, що таке фристайл, і що це лижний вид, – стало ще цікавіше. Мене не могли зігнати з гірки взимку. А літній трамплін у нас в Миколаєві найперший у СРСР збудували, чимало сильних спортсменів на ньому підготували, і олімпійських чемпіонів у тому числі.

Вже трьох?

- Олімпійські чемпіони Алла Цупер і Антон Кушнір також виховувалися в Миколаєві. На жаль, зараз трамплін не в найкращому стані, а точніше в аварійному. Все просто: є бази – будуть результати, немає баз – годі й думати про перемоги.

Коли прийшли перші успіхи, як ви прогресували?

- Складно було з успіхами. Зараз уже зрозуміло і мені, і нинішнім моїм тренерам, що в певний момент для мене було обрано неправильну тактику. В 17 років я взяв участь у своїй першій Олімпіаді-2006 в Турині. Тоді в збірній мені поставили умову: аби поїхати на Ігри, необхідно виконувати складний стрибок гвинт-два гвинта-гвинт.
Я того року тільки запустився з потрійними сальто з літнього трампліна й одразу ж із зимового. Але очі загорілися, звичайно ж, хотілося потрапити на Ігри. Поспіх призвів до того, що у мене виникли великі проблеми з технікою виконання елементів, а особливо з приземленням. Тому що, не маючи впевненості в приземленні на легких стрибках, про якісне приземлення на складних не могло йтися. Я виробив помилку, з якою згодом дуже довго боровся.
Осмисливши все це, зараз розумію, що за краще було б пропустити ту Олімпіаду, не поспішати, і тоді мої успіхи прийшли б набагато раніше. А замість цього довелося витратити чимало часу, щоб викорінити помилку. В Турині посів передостаннє 27-ме місце. У кваліфікації на обох стрибках не зміг встояти і до фіналу не пройшов.
За 4 роки на Олімпійських іграх у Ванкувері я став 24-м. У тому сезоні на першому етапі Кубка світу в Китаї зазнав травми, відтоді й розпочалися проблеми з коліном. Ймовірно, якби не сталося того пошкодження, то й серйозного позаторішнього не було б. Коліно не дозволило виступити більш вдало у Ванкувері. А на Іграх-2014 в Сочі посів шосте місце, це був добрий результат, однак я цілився на п’єдестал…

Мрія про ідеальний стрибок


- Вітер має надзвичайно велике значення і вплив на стрибки, навіть із силою один метр на секунду він дуже заважає акробатам. Для точного виконання елемента потрібно потрапити в ідеальну швидкість, а вітер здатний як додати нам, так і забрати. Якщо, приміром, швидкості не вистачить, неможливо буде виконати елемент і значно збільшиться ймовірність невдало приземлитися і навіть травмуватися. Такий самий наслідок можливий і під час збільшення швидкості. Тому вітер для нас – найлютіший ворог.

А в Кореї з вітрами добре…

- Вони непередбачувані. Коли приїхали сюди, то перші два тренування ми молилися: вітер був дуже сильний і змінював напрямок щодві хвилини. Через пориви необхідно було стояти і чекати, аби потрапити хоча б у десятихвилинний «коридор» затишшя. Це дуже емоційно напружувало. Втім, останніми днями сталося диво: вітер дозволив нам провести чудові змагання.

Ви раніше виступали в Пхьончхані?

- Ні, етап Кубка світу тут проводився, коли я був травмований. І все ж мені пощастило ознайомитися з місцевістю візуально, коли торік приїжджав сюди разом у складі делегації Федерації лижного спорту України. Хоча опробувати трамплін я не мав можливості, поїздка була дуже корисною, подивився, якими можуть бути вітер і температура повітря. Зрозумів, що буде складно. Однак і за доброї погоди було нелегко, коли всі учасники почали демонструвати найвищий рівень майстерності…

Манері виконання стрибків кого із лижних акробатів ви симпатизуєте?

- Різним, залежно від обставин. Раніше мені дуже подобалися стабільні стрибки канадця Стіва Омишля, його техніка, а також чіткість ліній і елементів американця Райана Сен-Онжа. Тепер захоплююся будь-яким класним стрибком.

У китайців дуже сильна школа акробатики, їх було кілька у фіналі, але чи правильним є спостереження, що вони психологічно нестійкі?

- Чесно кажучи, я завжди думав навпаки, що китайці вміють налаштовуватися, знають, як володіти собою під час серйозних стартів. Школа сильна, і китайці докладають максимум зусиль для досягнення результату, але, багато років змагаючись з ними, ми помітили: якщо, виступаючи перед ними, продемонструвати високого рівня стрибок, вони збиваються. Навпаки, коли вони стрибають першими, то показують вищий пілотаж.

Серед китайських суперників справді особливе місце посідає дворазовий чемпіон світу Ці Гуанпу, котрий славиться серед фристайлістів своєю схильністю до ультра-сі?

- У всіх китайських лижних акробатів у репертуарі є стрибки з п’ятьма гвинтами, але ці елементи на удачу. Їх неможливо натренувати, вони надскладні. Багато стрибати їх не виходить, це величезне напруження. Тому коли спортсмен йде на п’ять гвинтів, він, по суті, йде ва-банк. Якщо ж цей елемент вдається, переграти його вже немає чим.

Ви ризикована людина?

- Не тільки ризикована, але й азартна.

Тоді логічним буде запитати, чи є у вас в планах залишатися у фристайлі і розучувати якийсь новий стрибок?

- В планах все є. Але для їх здійснення мають знову зійтися і час, і можливості. Щодо стрибка… Влітку на воду я пробував стрибати з п’ятьма гвинтами: два-гвинт-два. Але не було часу, аби ретельно підготуватися, тому ми вирішили поки не чіпати цей елемент. Однак азарт опанувати його є, хоча до цього стрибка й треба підійти морально готовим, витримати величезне психологічне напруження.
У Пхьончхані єдиним, хто виконав стрибок з п’ятьма піруетами, був білорус Станіслав Гладченко, та він помилився під час приземлення.

Виходить, ви плануєте ще виступати?

- Відчуття в різні періоди можуть бути різними. На даний момент мені хочеться відволіктися, розслабитися і відпочити. А потім я, можливо, засумую і мені знову захочеться працювати і тоді стрибатиму. За фізичною формою міг би витримати ще один олімпійський цикл. Але найскладніше – витримати емоційне навантаження.

Чотири роки – великий термін. Куди може піти акробатика у фристайлі за цей час? Важко повірити, що стрибки залишаться на тому ж рівні. Як ви думаєте, в якому напрямку вони змінюватимуться?

- У мене з прогнозами кепсько. На мою думку, ускладнювати практично вже нікуди. Далі, мабуть, тільки четверні сальто. Тому що по гвинтах на сьогодні практично досягнута межа. Стів Омишль пробував стрибати на воду потрійне сальто з шістьма гвинтами. Але я навіть не уявляю, як цей елемент можливо приземлити на сніг. Це необхідно навколо своєї осі прокрутитися шість разів, зупинитися, зрозуміти, що відбувається, адже вестибулярний апарат запоморочиться за шість гвинтів, а потім ще й приземлитися на сніг. Нереально. І виходить, що можливий наступний крок – це четверні сальто, для яких потрібний зовсім інший трамплін, схил, адже необхідно мати більше висоти, амплітуди, довший схил приземлення. Важко уявити, як все це робитиметься.

На квитковій церемонії Цзя Цзуньян, Александр Абраменко, Ілля Буров

Привабливість фристайлу


- У новизні – привабливість нашого виду. Фристайл – це адреналін, особливо, коли засвоюєш новий елемент. Зізнаюся, з часом це вже не викликає надмірних емоцій, лише напруження на тренуваннях, відповідальність. Адже розумієш, що вид спорту – травмонебезпечний, складний. Тому кожне тренування – це боротьба із самим собою, своєю невпевненістю, тяжка фізична праця. Зараз суцільний захват від тренувань, який панував у юності, змінило інше ставлення, зріле і професіональне. А адреналін ми тепер знаходимо в інших заняттях, наприклад, кліф-дайвінгу – стрибках у воду зі скель. Такі відчуття мені подобаються.

А ось іноді можна почути про приємне відчуття польоту… Акробати справді встигають його відчути?

- Звичайно ж, ні! Вигадки. Ми в повітрі перебуваємо максимум 3 секунди. І цілком поглинені тим, що контролюємо своє тіло, про насолодження польотом не йдеться. Остання думка в голові – безпосередньо перед трампліном – який стрибок робити. Потім «вмикається тумблер» і все йде по накатаній.

Зріст у фристайлі має значення, чи є якісь обмеження?

- Має значення. Високі акробати виглядають красиво, коли вони, звичайно, потрапляють в елемент. Однак високому складніше, адже йому потрібно більше швидкості, амплітуди.

А вагу доводиться контролювати?

- На жаль, так. Чим менше важиш, тим легше приземлюватися. Мені складно тримати вагу через здатність нарощувати м’язову масу. Така особливість статури, будь-яке фізичне навантаження викликає збільшення м’язів, при зрості 180 см важу 80 кг і практично не маю жирового прошарку. А з іншого боку, необхідно бути сильним, та й будь-які падіння легше переносити, якщо ти фізично міцний і маєш добрий м’язовий корсет.

Складність фристайлу


Ви говорили, що фристайл – травмонебезпечний вид спорту. До позаторішньої у вас траплялися й інші травми?

- Таких серйозних не було. Мав проблеми зі спиною, які завдяки грамотному підходу до реабілітації зникли.

Операцію на коліні вам зробили в Києві, хоча відомо, що спортсмени намагаються оперуватися за кордоном…

- Я не перший спортсмен, який оперувався у доктора Михайла Ригана, котрий спеціалізується саме на спортивних травмах. Реабілітація відбулася дуже швидко.

Яку роботу виконує акробат на тренуваннях, готуючи стрибки?

- Взимку під час тренування ми робимо в середньому по 10 спроб. Більше виконати важко насамперед в емоційному плані. Якщо раптом перед виходом на трамплін імітуєш зовсім інший стрибок, ніж потрібно зараз виконати, значить, дається взнаки моральне перевантаження. А такі речі можуть призвести до збою, можна навіть, як ми говоримо, «втратити» елемент. Дуже важливо вчасно завершити тренування. Коли я напружуюся до межі і більше не можу – ні фізично, ні морально, ми закінчуємо тренування.

Хто той тренер, котрий привів вас до олімпійської медалі?

- Безпосередньо до медалі – Енвер Аблаєв, учасник трьох Олімпіад, а нині головний тренер національної збірної. А Юрій Михайлович Кобельник – це мій основний тренер, котрий навчив мене всього, що я вмію. Він вклав у мене все, що знав, завдяки йому склалася моя правильна техніка, навички. Зараз у Миколаєві він опікується молодіжною збірною. Хочу подякувати всім, хто мене навчав і допомагав, – тренерам, федерації, Олімпійському комітету, Міністерству молоді та спорту, спортклубу армії, компанії Columbia за чудову екіпіровку!

Вірогідність медалі


Ви розуміли, що від вас чекали медалі? На вас це тиснуло?

- Я і сам від себе чекав, налаштовувався на медаль. Так, це було дуже складно, особливо – впоратися з хвилюванням. Його в жодному разі не можна виявляти, щоб не дозволити своєму тілу піддатися паніці. В такому випадку шанси на хороший результат тануть. Якщо примусити себе не робити зайвих рухів, не показувати переживань, тоді із зовнішнього спокій перетвориться на внутрішній. Я так налаштовуюся завжди. Зізнаюся, що на своїй четвертій Олімпіаді я так само, як і на першій, переживав, щоб не припуститися помилок в елементі і поборотися за медаль. Досвід відіграє велику роль, мені вдалося контролювати себе.

Як можна було б сказати, що таке шлях до олімпійської медалі?

- Через терни до зірок. І головне, аби ці зірки зійшлися. Я думав про це: ти готуєшся, віддаєш всі сили, травмуєшся, терпиш біль, інші негаразди, і дуже кепсько, коли зрештою у тебе не виходить. А коли виходить, розумієш – все було не марно і варто того!

Інтерв’ю вела
Галина НЕЧАЄВА

Фото
Миколи БОЧКА, Іллі ХОХЛОВА