Аргументи на терезах часу

Церемонію «Герої спортивного року» започаткували 12 років тому. Тоді вперше було відзначено атлетів, котрі уславили Україну 2006-го. Тоді вперше вони, ще не знаючи, кого з претендентів назвуть кращими, крокували червоною доріжкою, а обабіч неї, аплодуючи, стояли інші учасники церемонії. Це були їхні соратники і конкуренти, батьки і друзі, зірки минулих років.

Гортаю давні буклети. Усе цікаво. І раптом зупиняюся на прізвищі когось з лауреатів і ловлю себе на думці, що варто уважніше переглянути списки наступних років, простежити, як же складалася подальша доля згаданого майстра.
2012 року з’явилася номінація «Народний вибір», і її лауреатом став боксер Олександр Усик, який 2011-го був визнаний найкращим спортсменом року. А найкращим атлетом 2012-го став Василь Ломаченко, подовживши список своїх визнань, започаткований 2008-го, доповнений 2009-го…
2013-го інтерактивним опитуванням уболівальники віддали свої голоси Ользі Харлан, яку кращою спортсменкою року назвали 2014-го. А героєм – Віту Семеренко. Був представлений у різних номінаціях Юрій Чебан: 2012-го – «За волю до перемоги», 2014-го – «Герой українського спорту». А за підсумками Ріо-де-Жанейро-2016 він уже як дворазовий олімпійський чемпіон – у трійці номінантів на звання найкращого спортсмена року.
Торік на церемонії вперше пролунало прізвище Олександра Абраменка – номінанта «Народного вибору», володаря малого Кришталевого глобуса з лижної акробатики. А нинішня церемонія, на якій вшановувалися герої 2017-го, розпочалася всупереч усталеному регламенту з привітання героя-2018 Олександра Абраменка, першого українського атлета-чоловіка, котрий завоював для України золоту медаль на зимовій Олімпіаді. І як же гучно його вітали!
Дванадцяту церемонію «Герої спортивного року» вперше приймав Український дім, найпочесніша адреса урочистих подій. Знову простелена червона доріжка. Лунає музика. У великому фойє – піднесений настрій: вітання, обійми, сміх. У традиційному вітанні президент НОК України Сергій Бубка визначає, так би мовити, філософію цьогорічного свята: «Дружба, натхнення, завзятість, досконалість, повага, сміливість, рівність – основні принципи, які виховують, стимулюють, надихають покоління атлетів. Наші спортивні герої є гідними наслідувачами цих універсальних цінностей».
«Щороку перед Українською академією спорту постає складний і відповідальний вибір – визначити лауреатів Всеукраїнської церемонії «Герої спортивного року», – зазначає міністр молоді та спорту Ігор Жданов. – 2017-й приніс нам багато моментів, якими можемо пишатися. Наші атлети підкорювали нові спортивні вершини і серця мільйонів поціновувачів спорту в цілому світі».
І ось він, перший герой – Олександр Абраменко, тренери – Енвер Аблаєв, Максим Нескоромний, лікар Святослав Гордецький. Вони всі – творці сенсації, яка належить не одному певному року. Вона безстрокова, бо не існує обмеження в часі олімпійському «золоту»: здобуте, воно назавжди в історії спорту. Лунають вітання атлету і його слова глибокої поваги наставникам, з котрими разом торував шлях до вершини.
Мабуть, не було такого атлета, котрий, приймаючи нагороду, не дякував би насамперед тренерові. Визнана кращою спортсменкою року (вже втретє!), Ольга Харлан від себе і усієї команди, в складі якої вона теж була неодноразовою переможницею цеермонії (2007, 2008, 2009, 2013 рр.), теплі слова сказала на адресу президента Національної федерації фехтування Вадима Гутцайта, внесок якого у командні звитяги назвала неоціненним, та інших тренерів…
А що «академіки» визнали як найважливіший, розглядаючи аргументи номінантів-чоловіків на право стати найкращим? Олександр Хижняк – найкращий боксер року за версією АІБА, найкращий боксер чемпіонатів світу та Європи. Олег Верняєв – переможець загального заліку Кубка світу, срібний призер чемпіонату світу, дворазовий чемпіон Європи, в якого вже є дві статуетки номінації (2013, 2017 рр). Михайло Романчук – плавець, срібний призер чемпіонату світу, чемпіон Європи. Представники трьох видів спорту. Вибір припав на долю Олександра Хижняка.
«Сенсація року» – знову претендентки з різних видів спорту: легка атлетика, карате, дзюдо. Юлія Левченко, Катерина Крива, Дар’я Білодід. Є сенс сподіватися великих успіхів і від номінантів-2017 у категорії «Олімпійська надія». Серед них наймолодша – 15-річна тенісистка Марта Костюк, котра стала володаркою найпрестижніших юніорських титулів у турнірах серії «Великого шлему. Вагомими були аргументи 16-річної чемпіонки Європи серед дорослих з дзюдо Дар’ї Білодід, переможниці юнацького чемпіонату світу з легкої атлетики, стрибунки у висоту Ярослави Магучіх.
Хто знає, може сьогоднішніх «зірочок» надихнув ще з дитинства приклад дивовижної чемпіонки з пауерліфтингу Лариси Соловйової. Знову вона подолала конкурентів, а ними були чемпіони Всесвітніх ігор Світлана Тросюк (сумо) і Станіслав Горуна (карате).
Завжди хвилюєшся, коли оголошують номінацію «Сильні духом», бо в ній справді представлені не просто успішні спортсмени, а Особистості , які не підкорилися немилосердній долі, здолали її і здобули славу рідній країні. Ведучі викликали на сцену всіх трьох номінантів: триразову чемпіонку світу з легкої атлетики серед спортсменів з порушенням зору Лейлю Аджаметову; володарку численних титулів, відзнак за призові місця на чемпіонатах світу з лижних гонок і біатлону, Кубках світу з біатлону серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату Людмилу Ляшенко; чемпіона і бронзового призера чемпіонату світу зі спортивних танців на візках, котрого Міжнародний паралімпійський комітет назвав найкращим спортсменом жовтня 2017 року, Івана Сівака. Представляв номінантів президент Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич.
Українська академія спорту щороку поповнює віртуальну книгу «Спортивна слава України», обираючи лауреатів серед уславлених олімпійців минулих років. Нині вітали олімпійську чемпіонку1980-го з легкої атлетики Тетяну Пророченко й олімпійського чемпіона 1972-го баскетболіста Анатолія Поливоду.
Почувши ім’я Поливоди, я ніби знову опинилася в тому ігровому центрі в олімпійському Мюнхені, де збірна команда СРСР, у складі якої був і Анатолій, здійснила справжній спортивний подвиг: за 3 секунди до фінального свистка вирвала перемогу в легендарних американських баскетболістів. Мені пощастило бути присутньою на тому фіналі як кореспонденту «Спортивної газети», писати про цю неймовірну подію, вгамовуючи емоції, які били через край. Спорт дарує таки миттєвості не лише його героям, а й тим, хто як журналісти довгі роки йде поруч.
Говорячи про олімпійські цінності, ми ніколи не забуваємо про те, що до них належать не лише титули, нагороди. Майже десять років поспіль НОК підтримує та опікується маленькими дітьми, котрих спіткала страшна недуга. Олімпійці приходять до них у гості, запрошують до Олімпійського дому, організовують спільні заходи. Завдяки різноманітним проектам зібрано кошти не тільки для лікування конкретних дітей, а й на придбання цілих комплексів медичного обладнання для регіональних дитячих онкологічних центрів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, для діагностичної лабораторії Національного інституту раку. Разом з НОК до справи долучилися компанії-партнери та десятки відомих людей, серед яких не лише спортсмени.
І ось на запрошення НОК до зали Українського дому, де тривало свято на честь героїв спортивного року, завітали незвичні гості – діти, котрі здобули найважливішу життєву перемогу, побороли тяжку хворобу і долучилися до активного способу життя. Більш того, почали займатися спортом і навіть здобули перемоги на стартах Онкоолімпіади. Їх вітали члени Комісії атлетів НОК України – Олена Говорова, Ольга Харлан, Лариса Заспа, Ілля Кваша і Олег Верняєв, а водночас з ними усі, хто був присутній у цій залі. Діти одержали в подарунок олімпійську спортивну екіпіровку. НОК передав фінансову допомогу благодійним фондам «Краб» і «Набат», з якими співпрацює упродовж десяти років, на потреби дитячого відділення Національного інституту раку.
Тим цінніші отакі дні, коли святкова церемонія збирає разом героїв, шанувальників, друзів. У такі дні, хочеться вірити, народжуються нові хвилі натхнення, завзятості, сміливості на шляху до тих висот, які ще попереду.