До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

20 років високого польоту, або територія особливого ставлення до дитячого футболу

20 років високого польоту, або територія особливого ставлення до дитячого футболу
Фінти, неймовірні голи, воротарські сейви, радість перемоги, сльози переможених – усе це можна побачити на всеукраїнських змаганнях «Шкіряний м’яч». Крізь горнило цих спортивних випробувань пройшло майже все хлоп’яче населення нашої держави.

Український «Шкіряний м’яч» перегортає 20-річну сторінку звершень. Упродовж цього часу Асоціація аматорського футболу України і Всеукраїнський клуб «Шкіряний м’яч» разом з Федерацією футболу України, обласними федераціями, Міністерством молоді та спорту, освітянським Спорткомітетом, місцевими меценатами, учителями фізичної культури, тренерами, громадськими активістами, представниками засобів масової інформації активно розвивали і популяризували футбол в усіх куточках держави.
П’ятдесят два роки тому журналісти всесоюзної газети «Пионерская правда» не встигли оприлюднити заклики про відкриття клубу «Шкіряний м’яч», організовувати дитячі команди, будувати футбольні майданчики і грати у футбол, як з’явилися тисячі дворових, а потім і шкільних колективів з 11-14-річних хлопчиків. Вони розпочинали свій шлях до чемпіонства з сільських, міських, районних, обласних, республіканських і всесоюзних турнірів.
Особливе місце на дитячій футбольній карті всесоюзного «Шкіряного м’яча» посідала Україна, багата на талановиту юнь. Так, у перші роки існування клубу «Шкіряний м’яч» на За карпатті змагалося майже триста команд. На Запоріжжі юні футболісти разом з дорослими обладнали майже тридцять футбольних майданчиків. Щосезону українські команди були головними претендентами на призові місці. Славну сторінку в історію «Шкіряного м’яча» вписали луганська «Хвиля», київський «Енту зіаст», луганський «Вимпел», донецький «Металіст», рівненська «Зоря», дніпропетровський «Дніп ро»… Після розпаду Радянського Союзу деякі регіони відмовилися від проведення турніру. Було ліквідовано посади інструкторів з футболу в ЖЕКах. Тоді «Шкіряний м’яч» поступово почав з’являтися на шкільних майданчиках і в спортивних залах під орудою учителів фізкультури. Вогник колись найулюбленіших дитячих турнірів ледве жеврів…
Валерій Базалицький, тренер команди Вінницької ЗОШ № 27: – Нам поталанило з директоркою школи, котра позитивно відреагувала на мою і батьківську ініціативу заснувати футбольну команду на базі спецкласу, яка б представляла наше місто на обласних змаганнях «Шкіряний м’яч». Ірина Куровська тільки попередила, щоб футбол не перешкоджав навчальному процесу: вимоги до футболістів будуть ті самі, що й до решти учнів. Разом з батьками обговорили нашу подальшу діяльність і почали працювати під девізом «Футбол навчанню друг!» Домовилися, що «трійка» з будь-якого предмета означає автоматичне відрахування з команди. Тому навіть на тренування хлопці ходили з книжками і частенько разом готувалися до уроків. А до перших стартів ми підійшли дуже ретельно, бо передусім хотіли довести самим собі, що тільки напружене і ретельно сплановане тренування дає позитивний результат.
Упродовж трьох років нам не було рівних на Вінниччині. Ми впевнено долали міські, зональні обласні та фінальні змагання нашого краю. На всеукраїнському турнірі спочатку подолали зональний бар’єр, а у головному фіналі стали чемпіонами України. Наступного сезону виграли срібні медалі, а ще через рік привезли до рідної школи бронзові нагороди.
Я гордий за своїх хлопців, адже сьогодні десятеро моїх вихованців грають у командах майстрів України, Польщі і Чехії. Пишаюся Владиславом Трещейком, Андрієм Маляренком, Владиславом Когутом, Тимофієм Брищуком та іншими вихованцями.

Кропивницькі хлопці – чемпіони України

Та в Україні знайшлася людина, котра розуміла, що інвестиції в дітей – це інвестиції в майбутнє держави. Відомий український бізнесмен і меценат Федір Іванович Шпиг, ставши президентом Асоціації аматорського футболу України, одразу визначив пріоритет: відродження всеукраїнських аматорських змагань (чемпіонат і Кубок України) та «Шкіряного м’яча». Аби керувати такою потужною дитячою футбольною «імперією», потрібна була фахова команда однодумців. «Шкіряний м’яч» України очолив колишній капітан київського «Динамо», найкращий футболіст СРСР 1966 р. Андрій Біба. Надійними помічниками Федора Івановича стали Петро Безносенко, Василь Антонюк, Тарас Клим, Володимир Боденчук. Починання Аматорської асоціації активно підтримали легенди українського футболу Віталій Хмельницький, Віктор Матвієнко, Євген Рудаков, Михайло Соколовський, Сергій Круликовський, Олег Блохін, Володимир Трошкін, Анатолій Коньков, Андрій Баль. Згодом до команди однодумців приєдналися Олександр Каденко, Сергій Загоруйко, Володимир Росторгуєв, Іван Гайворонський.
Федір Шпиг швидко зумів переконати скептиків у доцільності проведення таких турнірів. Адже подібні змагання серед 11-14-річних школярів дають змогу виявити найталановитіших і залучити їх до великого футболу. Хоч завдання підготовки майбутніх футбольних зірок для вітчизняних елітних клубів і національної збірної не ставилося: насамперед потрібно було дати дітям зрозуміти, що про них піклуються, що в них є спортивне майбутнє.
Василь Орос, тренер СДЮШОР (Ужгород):
– Я у футболі з чотирьох років, брав участь у багатьох різноманітних турнірах. Спробував свої сили і в «Шкіряному м’ячі». На жаль, чемпіонський Кубок у руках не тримав, та цю мрію допомогли втілити в життя мої юні вихованці. В Ужгороді була школа-інтернат, де вчилися вихованці нашої СДЮШОР.
Нас підтримав директор цього навчального закладу Омелян Мателешко. Конкурс був величезний. Створили команду з футболістів 1995 року народження і 2006-го стартували у молодшій віковій групі на першості міста Ужгорода. На Закарпатті стали чемпіонами, успішно пройшли і всеукраїнський зональний турнір, дійшли до фіналу, який відбувся в Кременчугу на Полтавщині. За чемпіонський титул змагалися з володимир-волинською командою «ВІК». Ми виграли з рахунком 1:0 і стали володарями золотих медалей «Шкіряного м’яча».
Фінальні змагання, де б вони не проводилися, завжди нагадують «маленькі» чемпіонати світу: все продумано і сплановано, а церемонія нагородження вражає. Відчувається професіоналізм команди Федора Шпига. А ось організацію зональних турнірів треба вдосконалювати, діяти спільно: і місцевим федераціям, і представникам освіти, і бізнесменам.