Світлий розум, темний фрак і... чарівна паличка в руках, або бадмінтон на службі у музики

Кружляння сніжинок за вікном, запах хвої, миготіння вогників на ялинці – погодьтеся, без цих атрибутів важко уявити грудень. Утім, навіть якщо з новорічною погодою не щастить, а замість красуні з лісу ви ставите ялинку штучну, існує безліч інших деталей, що додають новорічного настрою. Наприклад, музика.

Нинішню гостю «Вітальні» певною мірою можна порівняти з чарівницею, адже їй вдається буквально одним порухом руки перемкнути «настроєвий камертон» в серцях людей з сірих буднів на позначку «свято». Заслужена артистка України Оксана МАДАРАШ є диригентом-постановником новорічних «Штраус-концертів», які традиційно проводяться наприкінці грудня на сцені Київського національного театру оперети і щоразу – з аншлагом і неабияким успіхом у глядачів. В інтерв’ю з чарівним маестро (а пані Оксана навіть зовні чимось нагадує казкового мага, особливо коли стоїть за диригентським пультом у строгому чорному фраці, що ідеально сидить на її стрункій фігурі) ми торкнулися різноманітних тем. Не оминули й теми спортивної. Але спочатку...

Про «короля вальсів»

– Взагалі, музики, яка асоціюється з Новим роком, дуже багато. Це і балет «Лускунчик» Чайковського, і наш знаменитий «Щедрик», відомий у світі під назвою Carol Bells. А музика Штрауса насамперед дуже вишукана. В ній є щось таке, що піднімає тебе над буденністю, наповнює радістю. Я дуже люблю цей проект, який веду в нашому театрі вже шостий рік. Щороку ми готуємо нову програму, куди окрім загальновідомих творів – вальса «Голубий Дунай», арій і дуетів з оперет «Летюча миша», «Циганський барон» тощо – включаємо й менш відомі опуси Йоганна Штрауса-сина, зокрема й ті, що раніше взагалі не виконувалися в Україні. Також популяризуємо твори інших представників цієї славної музичної родини, бо ж талановитими композиторами були і Йоганн Штраус-батько, Йозеф і Едуард Штрауси.


– Я була у Віденській філармонії, але не в різдвяний період. До речі, саме після відвідин столиці Австрії з’явилася ідея проводити щось подібне в Київській опереті. Музика Штрауса так і проситься поєднати її з танцем. Віденська філармонія спеціально запрошує танцівників, а в нашому театрі є своя балетна трупа, плюс чудові вокалісти, чому ж не використати цей потенціал? Зізнаюсь, коли я, готуючи з оркестром чергову Штраус-програму, поринаю в музичну спадщину «короля вальсів», дізнаюся деталі його біографії, то навіть трохи заздрю сучасникам композитора. Адже Штраус, як відомо, багато писав на замовлення, на його нові опуси з нетерпінням чекав Відень і ціла Австрія. Уявляю, яка то була насолода – чути ці мелодії вперше.


– Це зрозуміло, адже вона, як я вже зазначала, є дуже танцювальною. Для виступу зі стрічкою кращої мелодії, ніж вальс, годі шукати. До речі, заслуга Штрауса в тому, що він об’єднав вальсові твори у великий цикл. І до нього різні композитори писали вальси, але то були окремі музичні перлинки. А Штраус підняв вальс – танець, який раніше вважався не надто аристократичним, – на новий рівень. Тож «королем вальсу» його називають абсолютно заслужено. Хоча в його доробку є й багато польок, маршів. Це дуже гарна музика, яка ніколи не втратить своєї актуальності.

Гендерне питання не головне

– Коли я тільки навчалася на відділенні оперно-симфонічного диригування, це справді було незвично. Але зараз ситуація змінилася, причому як в Європі, так і на пострадянському просторі. Втім, у будь-якій професії головне, як ти робиш свою справу. Майстерність диригента визначається тим, як звучить оркестр, наскільки виконання відповідає партитурі і, що не менш важливо, духу твору, тій ідеї, яку вклав композитор.


– Є комплекс вправ для диригента, мені свого часу його показав мій викладач хорового диригування професор Віктор Петриченко. Також він настійно радив майбутнім диригентам ходити у секцію бадмінтону. Тож упродовж усіх років навчання в Київській консерваторії (там я спочатку закінчила відділення хорового диригування, згодом – оперно-симфонічного) залюбки грала в цю гру.


– У бадмінтоні є характерний рух – коли ти легенько немовби підсікаєш ракеткою воланчик. У настільному тенісі рухи більш різкі й сильні, не кажучи вже про великий теніс. А бадмінтонний удар нагадує рух руки диригента (так звані кістьові прийоми) і допомагає сформувати правильну техніку диригування. Пам’ятаю, коли тільки-но починала працювати в театрі, то, бувало, після тривалого диригування втомлювалася рука і спина, але це від недосвідченості. Взагалі, технічні нюанси важливі, проте далеко не першочергові, бо основна робота виконується не руками, а в голові. Диригента можна порівняти з шахістом: існує безліч варіантів для розв’язання музичної задачі і тобі треба обрати найоптимальніший.