Наталя Блажко та її «Львівські янголи»

Черлідинг – один із видів спорту, який має шанс найближчим часом увійти до олімпійської програми, очевидно це станеться на Іграх 2028 року в США. Саме в цій країні 1884 року було написано нову сторінку в історії світового черлідингового руху. Ще в стародавній Елладі під час проведення Олімпійських ігор з’явилися перші групи підтримки. Але оскільки тоді жінкам забороняли не тільки брати участь у змаганнях, а й відкрито вболівати за атлетів зі своїх міст, то першими черлідерами були чоловіки, завданням котрих було розважати спортсменів співом, грою на арфі та декламуванням віршів. Через десятки століть цю традицію взяли на озброєння за океаном, передусім йдеться про шанувальників американського футболу, які підтримували команду Мічиганського університету танцями й співом. І лише 1906 року в ролі черлідерів спробували себе жінки. Тепер без груп підтримки не можна собі уявити жоден матч у США, не лише з американського футболу, а й з інших ігрових видів. Згодом цю традицію підхопили і в Європі.

Минав час, і черлідинг перетворився на окремий вид спорту з кількома дисциплінами, чемпіонатами і сотнями тисяч прихильників в усьому світі. З кожним роком черлідинг завойовує дедалі більшу популярність і в Україні. Зростає кількість поціновувачів виду спорту й у Львові, до речі, саме прогрес прикарпатців відзначив у розмові з нашим кореспондентом президент всеукраїнської федерації Юрій Крикун. Особливо пожвавилася робота у столиці Галичини після того, як два роки тому обласну федерацію очолила ініціативна Наталя Блажко. Вона одинадцять років не зраджувала художній гімнастиці, вісім сезонів входила до складу збірної Львівщини, підкорила норматив майстра спорту. Тренувалася у видатного педагога Олени Вікторівни Яресько. Однак пробитися до збірної України так і не вдалося, надто гострою була тоді конкуренція. Більше пощастило її кращій подрузі Оксані Паслась, котра завоювала право виступати на Олімпійських іграх в Афінах. На жаль, через певні проблеми зі здоров’ям Наталя Блажко на деякий час взагалі змушена була забути про своє спортивне захоплення. Потім кілька разів намагалася повернутися до великого спорту, але з кожною спробою переконувалася, що її кращі виступи вже позаду. І хоча довелося завершити кар’єру на мінорній ноті, переконана, що зуміла себе реалізувати в спорті.
– Саме завдяки заняттям художньою гімнастикою загартувала характер, навчилася доводити кожну справу до кінця, цінувати вільну хвилину, – бере слово Наталя Блажко. – За це велике спасибі Олені Вікторівні Яресько, з котрою я і нині часто раджуся, приймаючи те чи інше рішення.

«Принад «золотої клітки» я не оцінила»

- Ще наприкінці своєї спортивної кар’єри я захопилася танцями, навіть пройшла, як модно говорити, кастинг до дуже популярного в ті роки балету «Життя». І хоча Яресько не забувала про мене і пропонувала стати її асистенткою, я вирішила обрати інший шлях. Справа в тому, що мене, першокурсницю Львівського університету фізичної культури, запросили попрацювати у танцювальному колективі в Єгипті, їм потрібна була гімнастка, котра виконувала б вправи з м’ячем та стрічкою. Запрошували на кілька місяців, та я затрималася в цій країні на шість років. Довелося перевестися на заочне відділення. Приховувати не буду, саме зароблені в Єгипті гроші дозволяли мені почуватися незалежною після повернення додому, зокрема коли вирішила взятися за розвиток черлідингу у Львові. Зрештою, й досвіду мені вже було не позичати, адже з часом в Єгипті стала керівником танцювального колективу, ставила програми, шила костюми...

- Там я не відчувала розвитку. Мене не влаштовувало життя, образно кажучи, в «золотій клітці», коли за тебе хтось усе вирішує, навіть не поцікавившись твоєю думкою. Вже не тішили хвилі теплого моря, проживання в розкішних апартаментах комфортабельного готелю. До того ж, мене буквально переслідувала думка, що я витрачаю дорогоцінний час, що моє покликання – тренувати дітей.

«Про черлідинг довідалася з інтернету»

- Неодноразово я ставила собі таке запитання, але конкретної відповіді не знаходила. Хоча, коли відверто, то до художньої гімнастики більше не тягнуло, бо там, на відміну від танців, було небагато можливостей творити. Конкретика почала з’являтися, коли я випадково потрапила у Львові на баскетбольний матч за участю місцевої «Політехніки» й була неприємно вражена непрофесійністю дівчат з групи підтримки. Оскільки настирливості й цілеспрямованості мені не позичати, я почала формувати свою команду з колишніх гімнасток.


- Справді, у Львові, на жаль, практично не було варіантів для демонстрації своєї майстерності. Тому доволі тривалий час ми просто готувалися в орендованому спортзалі, шили костюми і мріяли про виступи. Наша група «Львівські янголи» нараховувала десять дівчат, переважно учениць одинадцятого класу та студенток перших курсів місцевих вишів. Тоді якраз завершувалася підготовка до футбольного Євро-2012, який приймали Україна і Польща, і наші зусилля не залишилися непоміченими: ми були задіяні як група підтримки на трьох матчах континентального чемпіонату – в Києві, Харкові й Львові.


- Ні, дехто влаштувався тренерами в клубі з черлідингу «Львівські янголи», який я очолила, інші стали журналістами, програмістами. До речі, склад постійно оновлювався, у нашому активі – чотири сезони виступів в якості групи підтримки баскетболістів «Політехніки» і два – футбольних «Карпат». Ми одержували дуже скромні преміальні, а костюми шили за гроші, що я заробила в Єгипті, така ж ситуація була й з придбанням помпонів. Проте нам ці виступи страшенно подобалися, і, без перебільшення, дівчата вже не уявляли свого життя без участі в групі підтримки.

- А я не зосереджувалася виключно на роботі з групою підтримки. Набрала експериментальну групу дівчаток, навчала їх танців, але відчувала, що це не зовсім те, чого мені хотілося. Якось в інтернеті я довідалася про такий вид спорту, як черлідинг, переглянула відеоматеріали й одразу сказала собі: «Це саме те, чого мені бракувало!» Продовжувала пошуки і знайшла номер телефону Юрія Крикуна, котрий очолює?) Всеукраїнську федерацію черлідингу. Згодом відкрив двері клуб «Львівські янголи», а мені довірили очолити обласний осередок федерації черлідингу.

«Мрію про власний спортивний зал»

- Це пояснюється просто:для іншого виду програми бракувало кваліфікованих фахівців зі спортивної гімнастики, акробатики. Хоча я продовжую пошуки і готова власним коштом придбати необхідний інвентар й орендувати ще один спортзал, адже в акробатичних командних виступах задіяно до 24 учасників. Сподіваюся, рано чи пізно, Львівщина буде представлена в обох видах програми. Своєю акробатичною школою завжди славився Дрогобич, нині я зосередилася на перемовинах з тамтешніми тренерами. Сподіваюся, що вони будуть результативні, це б дозволило розширити географію черлідингу в регіоні.


- Ні, слід уточнити, що я вирішила зосередитися на категорії джаз, де є чимало схожого з виступами гімнасток, але без предметів. І невдовзі дві мої учениці – Анна Кручок і Тетяна Возняк – стали призерками чемпіонату Європи в Словенії у складі збірної України в командних змаганнях.


- Всі хто виявляв бажання тренуватися, оплачували ці заняття. Ці кошти і йшли на оренду залів, зарплату тренерів. Хоча, коли відверто, особливо в перші роки мені часто доводилося самотужки латати фінансові «дірки». Але на меті було становлення нового виду спорту в регіоні, і не було часу на роздуми, треба було ризикувати.


- Сім, бо ми, окрім основного центру підготовки, котрий дислокується в школі № 83, відкрили шість філіалів у різних районах Львова, аби охопити якомога більше охочих займатися черлідингом. Важливо, що не виникло проблем з тренерськими кадрами. Я знала, в які школи отримували направлення на роботу вчителями фізкультури випускниці університету фізичної культури – колишні гімнастки, проводила з ними перемовини, пояснювала чого хочу. Якщо вони давали згоду набирати групу з черлідингу, то зустрічалася вже з директорами шкіл і домовлялася про оренду спортзалів. Вигода була обопільною, адже в групах з черлідингу займалося чимало учениць цих навчальних закладів.


- Спочатку було непереливки, бо мало хто знав про черлідинг. Але поступово завдяки нашій участі в групі підтримки, проведенню змагань, на які ми запрошували представників мас-медіа, вдалося зацікавити нашим видом спорту львів’ян, і тепер від охочих немає відбою. Зараз докладаємо зусиль, аби мати свій спеціалізований зал, де можна було б займатися черлідингом з ранку до пізнього вечора. Віковий діапазон членів клубу «Львівські янголи» – від трьох років, саме стільки моїй донечці Соломії, до сімнадцяти.

«Плани у нас дуже амбітні»

- Передусім працюю у тісному контакті з Юрієм Крикуном. Часто спілкуємося й з керівництвом управління фізкультури та спорту облдержадміністрації, яке, до речі, допомагає з відрядженням наших провідних спортсменок на змагання. Завжди можу розраховувати на пораду Олени Вікторівни Яресько – заступника голови обласної федерації художньої гімнастики. Знайшла я підтримку й з боку керівництва облради «Динамо», спортивну честь цього товариства захищають лідери клубу «Львівські янголи». Динамівці часто допомагають і з проведенням навчально-тренувальних зборів, оздоровчих таборів. Плани ж у нас дуже амбітні. Дуже хочемо, аби вже наступного року наші кращі представники мали змогу навчатися в училищі фізкультури та університеті фізичної культури на спеціалізованому відділенні. Сподіваємося, що невдовзі черлідинг «пропишеться» в найбільших райцентрах, ми дуже зацікавлені у гострій конкуренції.


- Так, наприкінці червня на юніорському чемпіонаті Європи в Чехії львів’янки завоювали бронзові медалі в командних виступах. Якщо відверто, то після перемоги на чемпіонаті України розраховували в Празі на більше, але нам не пощастило з жеребом, бо довелося стартувати першими. Хоча всі експерти визнали, що саме у моїх підопічних була найскладніша програма. Фінансували ту поїздку майже цілком батьки спортсменок. Розумію, що це для них дуже накладно, адже доводиться буквально на всіх змаганнях з власної кишені оплачувати стартовий внесок доньок, їх проживання, харчування, авіа чи залізничні квитки… Але поки що такі реалії – переважно доводиться розраховувати на власні сили. Однак ми не сидимо склавши руки, шукаємо меценатів, котрі б допомагали вирішувати фінансові проблеми. Також сподіваємося, що після того, як черлідинг стане олімпійським видом, будемо нарешті мати і підтримку на державному рівні.