Завдяки бігові!

Свого часу іменитого українського бігуна Івана Гешка з Чернівців називали «Білою грозою», найшвидше за те, що йому часто вдавалося перемагати головних конкурентів – африканських легкоатлетів – на найпрестижнішій середній дистанції 1500 м.

– Я справді записав до свого активу з дюжину перемог над світовими зірками з Кенії, Ефіопії, Алжиру, Тунісу, котрих фахівці називали невразливими і неперевершеними, – бере слово заслужений майстер спорту Іван Гешко. – Важливо було їм не програти ще до старту психологічно, зрештою, вони ж не з якоїсь іншої планети... Звичайно, виокремлю чемпіонат світу в приміщенні 2006 року в Москві, де мені вдалося підкорити найвищу сходинку п’єдесталу пошани, та виграний фінал Гран-прі в Монако роком раніше. Мені не подобалося, як після цих злетів деякі експерти називали мене порушником спокою. Це неправильно, адже мій наставник Георгій Миронюк навчив чітко дотримуватися визначеного плану підготовки, враховувати кожну дрібницю на шляху до вершин. Ось чому переконаний, що в моїй кар’єрі все було закономірно, без сенсацій: я ніколи не шкодував себе на тренуваннях, завжди був чесний перед собою і сповна заслужив на визнання.


– Легка атлетика не була першим моїм спортивним захопленням. Спочатку хотів бути футболістом, потім – гандболістом. Ситуація кардинально змінилася після зустрічі з Георгієм Миронюком. Але оскільки швидкісними даними я не міг похвалитися, про мрію стати спринтером довелося одразу забути. Зате від природи був витривалий, тому середня дистанція мені найбільше підходила. До речі, мені до вподоби був не тільки гладкий біг, я тривалий час з успіхом виступав й у стипль-чезі.


– Передусім Нуреддін Морселі з Алжира – чемпіон Олімпійських ігор в Атланті. Спостерігаючи, як він у фантастичному темпі долав останнє коло на Іграх-1996, я мимоволі подумав : «От би й мені так бігати!» Алжирець за стилем бігу, тактичними заготовками справді був мені близький.


– Це результат запроваджених ними методичних новинок у тренувальному процесі й досконалого відновлення. На жаль, відставання саме у цих компонентах українських бігунів не дозволяє їм претендувати на високі місця.


– Думаю, що так. Мені, звичайному сільському хлопцеві з Буковини, вдалося вписати своє прізвище в історію легкої атлетики. І хоча я вже давно завершив виступи на професійному рівні, кілька моїх рекордів України досі чинні. І коли про щось шкодую, то тільки про те, що на Олімпійських іграх вище п’ятого місця піднятися не зумів. З іншого боку, можна назвати чимало уславлених спортсменів, мрія котрих стартувати на Олімпійських іграх так і не збулася. Все відносно і мені гріх нарікати.


- Мені почали серйозно дошкуляти проблеми зі здоров’ям, хоча й не полишало відчуття, що я ще не набігався… Цьогоріч таки вдалося залікувати травми, і я взяв участь у кількох престижних стартах, зокрема у складі української естафетної команди став переможцем Віденського марафону. Мені довірили долати шестикілометровий відрізок дистанції. Втім, самі розумієте, що про повернення у професійний спорт не йдеться.

- Бачив себе тільки у спорті. Передусім тому, що найбільше знань мав у цій сфері, а переучуватися не хотілося. Ставши депутатом міської ради, а потім й обласної, я працював у комісіях з питань освіти, науки, молоді та спорту. Відкрив у Кіцмані, де відбувалося моє становлення, як легкоатлета, спортшколу Івана Гешка, вкладаю кошти у підготовку місцевих бігунів. У перспективі хочу, аби на базі цього осередку було створено спортивний інтернат. Необхідно тільки розуміння з боку районної влади, що це потрібно для міста.


- Це була ініціатива спортивного активу Буковини. Я з радістю погодився, бо розумів, як підвищити віддачу відділення. Я постійно перебуваю у вирі спортивних подій, намагаюся тримати руку на пульсі. Дуже багато важить і те, що працюю у тісному контакті з керівництвом НОК України. Звичайно, докладаємо зусиль, аби масові заходи Олімпійського комітету були популярні на Буковині. Передусім йдеться про Олімпійські дні. До речі, в одному з останніх стартів, що входив до їх програми, взяв участь і мій наймолодший син.


- Звичайно, активно співпрацюю з головами всіх обласних федерацій, додає натхнення й упевненості у своїх силах і те, що завжди підставляють плече місцеві підприємці-меценати Валерій Чинуш, котрий багато допомагав мені, коли я виступав, та Іван Семенюк. Я давно переконався, що під час проведення масових заходів дуже багато залежить від інформаційної підтримки, тоді простіше знайти спільну мову з потенційними учасниками. Свого часу ми з Валерієм Чинушем започаткували проведення легкоатлетичної Буковинської милі. Спочатку забіги проводилися на доріжках міського стадіону, однак з часом усвідомили, що ефект цих змагань значно зросте, коли переможці визначатимуться на центральній вулиці Чернівців. Тепер відбою немає від охочих стартувати, а змагання вже здобули статус міжнародних.
Олімпійські уроки намагаємося проводити навіть у найвіддаленіших куточках Буковини, запрошуючи у поїздки відомих чемпіонів, котрим є про що розповісти юному поколінню.
Нині багато часу забирають господарські справи. Справа в тому, що завдяки підтримці міського депутатського корпусу за обласним відділенням НОК України закріпили просторе приміщення в центрі Чернівців. Там розміститься Олімпійський дім! І хоча з коштами на ремонтні роботи доволі сутужно, докладаємо зусиль, аби на початку наступного року відбулося його урочисте відкриття. Тоді буковинському спортивному активу буде де зустрічатися, обмінюватися думками, як долати перешкоди на шляху до вершин майстерності.


- Завдяки бігові. Ним ніколи не пізно займатися, це не тільки модно, а й важливо для вашого здоров’я. Тим більше, що для цього не потрібно великих коштів і спорткомплексів. А віддача – дивовижна! Заняття спортом допомагають повірити в себе, приймати правильні рішення. До речі, уже багато років я веду щоденники, де занотовую все найцікавіше. Якось підрахував, що побував у більш ніж 50 країнах і стільки набіг кілометрів, немов тричі обігнув Землю по екватору. І зупинятися не збираюся!