До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Ази «велопілотажу»

Усіх майбутніх чемпіонів і рекордсменів світу батьки колись приводили в секції дитячо-юнацьких спортивних шкіл, де ті опановували ази спорту, міцніли і починали свій шлях до п’єдесталу. В одній із таких шкіл, по своєму унікальній, побували нещодавно кореспонденти «Олімпійської арени».

Спеціалізована ДЮСШ «Голосієво» є єдиною школою в столиці, яка розвиває виключно велоспорт. Відвідати її ми вирішили не випадково. На Олімпійському уроці, який проводився 9 вересня на Оболонській набережній, нашу увагу привернула група підлітків і юнаків на велосипедах. Їх оточував з розпитуваннями натовп хлопчиків і дівчаток: гірські й трекові байки гонщиків були предметом заздрощів. Кожному хотілося помацати, взятися за кермо, а краще – покататися.
Тоді й відбулося наше знайомство з «голосіївцями» – керівниками школи і її вихованцями. Наступна зустріч відбулася вже у стінах ДЮСШ, де нашими гідами були директор Вікторія Ткаченко і її заступник Лариса Ковальчук.

Двадцять п’ять років тому…


Маунтенбайк почав розвиватися в Україні в 1990-х роках. Для цього чимало зусиль доклали великі ентузіасти цієї дисципліни велоспорту Ігор і Вікторія Ткаченки. Їм вдалося зібрати і підготувати команду з п’яти спортсменів, котрі виступали на європейських змаганнях. На чемпіонаті континенту українські маунтенбайкери дебютували 1992-го. Наступні два роки брали участь не тільки в європейських першостях, а й у чемпіонатах світу.
Знаковим для маунтенбайка став 1996 рік, коли цей вид включили до програми Олімпійських ігор. У Федерації велоспорту України з’явилося відділення маунтенбайку. Тоді ж Ігор Ткаченко став головним тренером збірної. Одразу ж постало питання: «Де брати і готувати спортсменів?» Було ясно, що без спеціалізованої спортивної школи не обійтися.
– Становлення школи був неймовірно тяжким і тривалим, – згадує Вікторія Ткаченко. – Це можна порівняти, мабуть, з супермарафоном із перешкодами. І все ж 1998 року ми офіційно відкрили ДЮСШ. Я тоді була педагогом-організатором.
Ті роки в країні були дуже непрості, багато чого руйнувалося, занепадало. Проте нам вдалося не тільки створити те, що задумали, а й утриматися на плаву. Територіально наша ДЮСШ розташувалася на Теремках, - ми знайшли будівлю, де школа зайняла цілком один поверх. Обладнали і тренажерний зал, і кімнати для тренерів і адміністрації. Своїми силами спорудили маленький трек. На тлі загальної ситуації школа, можна сказати, процвітала. Але згодом біла смуга змінилася чорною...
На початку 2000-х значно скоротилося фінансування. Це, звичайно, призвело до труднощів із приміщенням: тільки-но закінчується термін оренди, починається складне – на нервах – вирішення питання про її продовження. Були спроби, і неодноразові, нас звідси виселити. Доводилося запрошувати представників адміністрації району і показувати, як ми тренуємося, проводимо чемпіонати міста. Таким чином переконували, що школа не просто існує, а активно працює.

Однією із необхідних умов для нормальної роботи школи є хороше оснащення... Як вам вдається оновлювати інвентар? – запитуємо Вікторію Ткаченко.

– Наприкінці 90-х років ми мали можливості створити матеріальну базу, але потім довго не могли дозволити собі щось купити, тому намагалися зберегти те, що створено. Звичайно, періодично купуємо новий інвентар: в останні два роки намітилося «потепління» у фінансовому питанні. Вдається знаходити спонсорів, хоча зовсім нелегко. Та діватися нікуди: без матеріальної бази не буде і школи. Так само, як і без хорошого професійного колективу.

Кадри вирішують усе


Один із засновників ДЮСШ «Голосієво» Вікторія Ткаченко директором офіційно стала 2005 року. Ось уже 16 років з нею пліч-о-пліч працює Лариса Ковальчук – тепер вона заступник директора. Вони знайомі з дитинства, з 12 років разом займалися спортом. Обидві переконані: запорука успіху в будь-якій справі – згуртований колектив. Тільки завдяки спільним зусиллям керівники ДЮСШ і тренери виходили з кризових ситуацій в нелегкі для школи періоди.
На жаль, «тренерське питання» стоїть досить гостро. Так, у «Голосієві» працювали і працюють чудові фахівці, але не завжди їх легко втримати. Причина зрозуміла – фінансова. «Низький розмір зарплатні тренерів ні для кого не секрет, – нарікає Вікторія Ткаченко, – а більшість з них люди сімейні. Ось і доводиться переходити туди, де вищий заробіток, наприклад, до фітнес-клубів. Але ми з Ларисою Володимирівною боремося за кожного наставника, адже знайти хорошого професіонала непросто. Дуже зраділи, коли дізналися, що тренерам обіцяють підвищити зарплату. Ми були б просто щасливі, бо ж утримати фахівця буде набагато легше».

Факт


Лариса Ковальчук свого часу займалася ковзанярським спортом. У системі тренувань передбачалася і велосипедна підготовка. Надалі вона тренувала юних ковзанярів. Але, як відомо, цей вид спорту в нас досить давно занепав, не стало нормальних майданчиків для тренувань. Лариса Володимирівна згадує, що доводилося часом виходити на озера, розчищати лід і там кататися. Так довго тривати не могло, але ж діти горіли бажанням займатися спортом. І коли надійшла пропозиція перейти на роботу до ДЮСШ «Голосієво», Лариса Ковальчук його прийняла. Та прийшла не одна, а привела туди займатися всю свою «ковзанярську гвардію». Таким чином, хлопчики й дівчатка зняли ковзани і осідлали велосипеди. Задоволені були всі.

Три вектори


У дитячо-юнацькій спортивній школі «Голосієво» три відділення – за трьома напрямами роботи. Перше – маунтенбайк, з якого все і почалося. Більше десяти років тому відкрилося відділення ВМХ. Торік з’явилося відділення треку – завдяки тому, що на вул. Богдана Хмельницького реконструювали і ввели в експлуатацію трековий стадіон. Вікторія Ткаченко ділиться подробицями:
– Оскільки ми знали, що цю споруду «запустять», то заздалегідь «вибили» для школи тренерський штат – інакше відділення могло не відкритися. До нас прийшли дуже хороші, з великим досвідом, фахівці. Вони працюють безпосередньо на треку. Вдалося закупити і необхідний інвентар. Спочатку турбувало лише одне: чи зацікавляться діти цією дисципліною. Але тривоги виявилися марними. Ще як зацікавилися! Із задоволенням катаються. Трек відкрився у травні, а вже у липні ми провели перші змагання міського масштабу.

Кожен із трьох ваших напрямків вимагає певних тренувальних умов...

– Всі наші дисципліни не пов’язані з перетинанням доріг, машини нам не загрожують і батьки можуть бути спокійними. Заняття із загальнофізичної підготовки проводяться у залі ДЮСШ, іноді на вулиці, коли погода дозволяє. Місце тренувань з маунтенбайку – Голосіївський парк з його рельєфом, який нам дуже підходить. Там же, до речі, проводимо і чемпіонати міста.
Детальніше розкажу про ВМХ. Цей видовищний вид велоспорту став олімпійським 2008 року. Охочих займатися у нас дуже багато, приходять діти різного віку, але починати займатися цим видом можна з 10 років. Коли відкрили відділення ВМХ, довелося серйозно поламати голову над проблемою: «Де тренуватися?» Років вісім тому своїми силами, за допомогою тренерів і батьків наших учнів, спорудили тренувальний варіант треку для ВМХ на базі загальноосвітньої школи № 236. І головне, разом із директором школи і вчителем фізкультури вдалося відкрити там два спортивних класи. Спочатку все йшло добре, навіть зуміли провести два чемпіонати України. В країні у нас немає жодного цілком збудованого треку ВМХ, хоча цей олімпійський вид з кожним роком стає дедалі популярнішим. Є треки ВМХ у Чернівцях, Чернівецькій, Харківській областях, вони усі недобудовані. На базі київської 236-ї школи трек некласичний, але тренуватися можна. На чемпіонати України, які ми там проводили, приходили представники райдержадміністрації, телевізійних каналів, гості. Глядачів було багато. Вочевидь, хтось подумав: «Трек недобудований. І за документами проходить як спортмайданчик. Як би чого не сталося...» Справді, в документах наша споруда значиться як спортмайданчик, бо ж ніхто не знає, як правильно офіційно його оформити. Так чи інакше, але почалися проблеми. Зрештою, питання стояло про те, аби трек зрівняти із землею бульдозером.

Факт


Учитель фізкультури школи № 236 Володимир Юрійович Лагодинський з 2007 року є й тренером ДЮСШ «Голосієво». Він – спеціаліст із величезним досвідом. Саме його працею, за підтримки директора школи Інни Вікторівни Гарбаренко, випустили – 2014-го й 2015-го – два спортивних класи, які спеціалізувалися на ВМХ. А це було дуже нелегко. Школа знаходиться поруч із міською околицею, де головним вихователем часто стає вулиця, й агресивні діти – не рідкість. Не дивно, що до спорткласів потрапили учні з непростим характером і відповідною поведінкою. Проте Володимир Лагодинський зумів знайти підхід до хлопців і дівчат, зацікавити їх заняттями. Поступово підлітки перетворилися на цілеспрямованих, вихованих юнаків і дівчат, котрих цілком захопив спорт. Деякі з них після закінчення школи вступили до вищих навчальних закладів, у тому числі до Національного університету фізичного виховання та спорту. Інна Вікторівна виношує ідею найближчими роками знову відкрити подібні класи.

Проте, як ми знаємо, трек і сьогодні працює. Як вам вдалося його відстояти?

– У прямому сенсі відстояли: двічі тренери й учні ходили до мерії і стояли там з плакатами. І листи до міськадміністрації писали. Боротьба за трек була досить тривалою, зрештою вдалося змінити ставлення до нашего треку. Споруду зберегли. До речі, треки на території школи – загальноєвропейська практика. Це дуже зручно: дітям після уроків нікуди не треба їхати, аби потренуватися.
Побудувати повноцінний трек ВМХ, де можна проводити першості міста, країни та інші старти, – це завдання, яке треба вирішити якомога швидше. Нам обіцяли виділити гроші, але, як кажуть, «процес затягнувся». Та, думаю, що справу буде зрушено, оскільки необхідну суму мають включити до бюджету району на наступний рік. Живемо надією. А проект дуже хороший: крім треку, заплановані дві невеликі трибуни для глядачів, тренерські приміщення, бокси для велосипедів і багато іншого.
А поки ж плануємо знову провести чемпіонат країни. Приїдуть колеги з інших міст, змагання висвітлюватиме телебачення. Дуже вдячні за допомогу президенту Федерації велоспорту України Олександру Башенку, міській федерації. Взагалі, дуже приємно усвідомлювати, що титанічні зусилля не марні.

Факт


2012 року Вікторії Ткаченко вдалося побувати на Олімпійських іграх в Лондоні у складі групи підтримки. За її словами, те, що там побачила, допомогло чіткіше зрозуміти, чого треба прагнути. У Лондоні вразило все: і не тільки траси, а й рівень організації, ставлення до спорту загалом. «Сподіваємося, що і у нас коли-небудь буде так. Певні передумови до цього є, – зазначила Вікторія Олександрівна. – З минулого року завдяки київському меру Віталію Кличку стали почуватися більш впевнено, оскільки на краще змінилася фінансова ситуація».

Вихованці


У ДЮСШ набирають дітей з десятирічного віку. Займаються тут, поки не виповниться 18. Але члени збірної України мають право тренуватися у спортшколі до 23 років. Сьогодні четверо вихованців «Голосієва» є збірниками. За весь час існування школи не було року, щоб кілька учнів школи не входили до складу головної команди. А збірну Києва зазвичай складали виключно «голосіївці». До речі, якщо зібрати всіх спортсменів цієї школи, котрі вигравали чемпіонат України, то можна заповнити актовий зал типового будинку культури.

А які найвищі досягнення мають вихованці ДЮСШ на міжнародному рівні?

– Перераховувати можна дуже довго. Наприклад, Олексій Заволокін, котрому нині 22 роки, займатися маунтенбайком до нас прийшов десятирічним. Його першим тренером був Андрій Шевченко. Сьогодні Олексій – багаторазовий чемпіон України, він перемагав на різних міжнародних змаганнях, посів 4-е місце на чемпіонаті Європи, 6-е – на етапі Кубка світу. Хочеться відзначити і 21-річного Костянтина Приходька, він теж переможець чемпіонату країни і має певний досвід міжнародних виступів. Обидва спортсмени нині тренуються в Олександра Якименка.

Як зазвичай вдається зацікавити дітей велоспортом і залучити до школи?

– Наші вихованці регулярно беруть участь у різних культурних заходах району, що проводяться в Голосіївському парку, – розповідає Вікторія Ткаченко. – Влаштовують видовищні показові виступи. Людям це дуже подобається. Для нас такі виступи є хорошою рекламою. Батьки з дітьми часто зацікавлюються і запитують, як потрапити до школи. Потім приходить багато дітей записатися. В основному, це діти з Голосіївського району, Теремків, є і мешканці Харківського району. Деяких батьки привозять навіть з Василькова, Чабанів, Новоселок.
Безумовно, передусім дітей приваблюють самі велосипеди. Напевно, важко знайти людину, котру в дитячому віці не цікавив би цей двоколісний транспорт. А велосипеди маунтенбайку та ВМХ сьогодні особливо популярні серед молоді. Наші діти отримують не тільки спортивні навички, а й вчаться розбиратися в механіці. Без цього «спілкуватися» з велосипедом складно.
Дуже подобається дітям і форма. Цьогоріч у нас з’явилося 30 комплектів фірмової екіпіровки з написом «Голосієво», давно мріяли про таку. 9 вересня на Олімпійський урок наші вихованці вдягали цю форму й справили неабияке враження.

Про проблеми


ДЮСШ працює і розвивається, тепер доведеться вирішувати інші проблеми.
Перша: будівництво ВМХ-треку на території 236-ї школи. Без допомоги адміністрації міста з цим не впоратися.
Друга: «житлове» питання. Сьогодні школа складається із залу (орендованого) і двох маленьких кімнат – тренерської та адміністраторської. «Такі умови суперечать Положенню про ДЮСШ, – зауважує Вікторія Ткаченко. – Нас цілком влаштовує те місце, де розташовується школа, хотілося б там і залишатися. Але приміщення мають бути повноцінними. Необхідно також, аби нам повернули кімнату медкабінету».
І, нарешті, третя: опалення. Воно відсутнє в школі вже не один рік.

Про самовіддачу


Що спонукає людей щодня віддавати сили улюбленій справі, не маючи при цьому жодної матеріальної вигоди? Які існують внутрішні стимули?
– У нас дуже цікава професія, – каже Лариса Ковальчук. – Якщо ти хоча б раз бачив очі дитини, і радість в них від того, що в чомусь досягнуто успіху, то до цього хочеться повернутися знову і знову. Напевно, це головний стимул. Це стосується всіх працівників школи, безмежному ентузіазму і душевній енергетиці котрих іноді навіть дивуєшся. Не кожному дано працювати з дітьми. Прийшов до ДЮСШ після закінчення університету один наш колишній вихованець – хороший фахівець, але з учнями спільної мови знайти не міг. А от інший приклад. Є у нас чудовий тренер Ігор Гаврилюк, свого часу ми запросили його до відділення ВМХ. Знаю, що його товариші звали на високооплачувану роботу. Він відмовився і пояснив чому: «Мені тут цікаво. Адже я, можна сказати, беру участь у процесі формування особистості. На моїх очах хлопці й дівчата ростуть, змінюються, підкорюють вершини. Я бачу результати своєї праці».
Взагалі, «наставники та учні» – дуже цікава тема. Зауважу з власного багаторічного досвіду: вихованці з часом стають схожими на своїх тренерів. А їхній тандем нерідко є прикладом справжньої міцної дружби.
Ще одне спостереження: спортсмени дорослішають раніше за інших. Причина цього, напевно, в тому, що вони рано стають самостійними. Адже справжні атлети ростуть на зборах, у таборах, де навчаються і отримують необхідні життєві навички. Дружба, взаємодопомога і підтримка один одного для людей спорту не просто слова. А найбільшою цінністю для них є ті, хто поруч.

Факт


У ДЮСШ «Голосієво» щороку проходять практику студенти Національного університету фізичного виховання і спорту. Серед таких практикантів кілька років тому була і Оксана Макушенко. Керівники школи її одразу помітили: діти за цією дівчиною вилися буквально зграйками. І вона, зовсім ще юна, прекрасно з ними займалася. Було відчуття, що за її плечима великий педагогічний досвід. Виявилося, що Оксана з багатодітної сім'ї, з раннього віку допомагала батькам виховувати молодших братів. Для будь-якої спортивної школи такий фахівець – справжня знахідка. Зрозуміло, що їй запропонували після закінчення університету працювати в «Голосієво» – і вона прийшла. Щастю дітей не було меж. Цьогоріч Оксана Макушенко стала мамою. Але тренер заспокоїла: «В декрет іти не буду, - сказала Оксана, - продовжу займатися з дітьми, з котрими працюю чотири роки. Приходитиму на заняття зі своїм малюком».

Ігор
ЧЕМЕРИС

Фото
Валерія СОЛОВЙОВА, Павла БАГМУТА