До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Життя королеви, як воно є

Більше 705 тисяч проданих квитків! Число, яке має бути уточнене до одиниць і вписане до Книги рекордів Гіннеса як новий орієнтир для майбутніх чемпіонатів світу з легкої атлетики. Десятиденне серпневе дійство «Лондон-2017» справді було щедрим на новинки, рекорди, сюрпризи та шалені емоції, котрі з кожним днем дедалі потужніше затягували у вир подій. Чим далі від старту світової першості, тим більше почуваєшся, немов метальник молота в секторі. Замах… перший оберт… прискорення… другий оберт… прискорення…

Вже пройдено точку максимальної швидкості, вже ніби й час випустити снаряд, а пружина чемпіонату ще розкручується. Ти намагаєшся втриматися на ногах, встигнути за неймовірною силою, що тягне за собою, і ось нарешті останній день, останній фініш… Ти видихаєш, як молотобоєць, котрий щойно позбавився снаряду, і відчувши, що саме ця спроба – це вершина майстерності. Далі настає ейфорія, під впливом якої розумієш, що легкоатлетичний чемпіонат світу в Лондоні – це космос, кожна організаційна одиниця якого рухалася своєю визначеною траєкторією, створюючи невеличкий злагоджений всесвіт із власними законами і правилами. В ейфорії людина керується емоціями і робить висновки серцем. Аби остудити голову і повернути ясність думок, потрібен час. Такий собі час Х, коли ти вже починаєш відрізняти космічні враження від земних реалій і можеш без самоомани давати відповіді на гострі й часом дуже незручні запитання.

Боротьба за глядача


У спорті, як і в бізнесі, боротьба за споживача, або ж глядача, стає дедалі жорсткішою. Хочеш – не хочеш, а доволі консервативній Королеві спорту доводиться виявляти неймовірні дива гнучкості, аби не втратити своїх шанувальників. 705 тисяч проданих квитків у Лондоні – рекордна кількість. Здавалося б, можна видихнути з полегшенням і зробити висновок, що світова легка атлетика таки посунулася вперед у боротьбі за аудиторію. Але чи відображає ця цифра реальні зміни? Хіба що частково…
Передусім не забуваймо, що чемпіонат світу відбувався в Лондоні за 5 років після Олімпійських ігор. 2012-го Великобританія доклала чимала зусиль, щоб і успішно виступити на домашній Олімпіаді, й водночас піднести власних спортсменів до рівня національних героїв. За п’ять років популярність і значущість цих атлетів у країні не лише не зменшилася, а й зросла в кілька разів! Втім, такий масштабний піар потребував, крім креативності та професійності, ще й чималих фінансових вливань, які повертають дивіденди до сьогодні.
Крім того, британці – успішні і платоспроможні, а Лондон привабливий для туризму і без легкоатлетичного чемпіонату, але в основному для людей з чималим достатком. В будь-якому разі важливо те, що глядачі прямо або опосередковано щедро платили за своє задоволення, тим самим фінансуючи змагання, і правда в тому, що квитки на трибуни Олімпійського стадіону в Лондоні справді були продані. Тут все було зроблено для глядача.
Відсутність ранкових сесій у робочі дні й пізній початок вечірньої програми – для глядачів на трибунах. Стислий і напрочуд мобільний щоденний розклад – як одна із вимог телевізійних компаній. Кількарівнева рекламна кампанія для різних категорій глядачів. Останній забіг найшвидшої людини на Землі, останній шанс Мо Фари зробити чемпіонський дубль, Мішель Дженек – дівчина, котра танцює бар’єри – британці зіграли на усіх можливих вподобаннях, бо за телевізійний показ платити найбільші бродкастери світу, а квитки були куплені глядачами з усіх куточків земної кулі. Лондон-2017 вдало станцював під дудку кожного. Ціна танцю – мільйони фунтів стерлінгів. Питання в тому, наскільки б ефективними виявилися такі вливання в будь-якій іншій країні? Чи потягнув би державний і міський бюджети такі витрати? Чи були б готові люди проміняти шматок хліба на шматок паперу під назвою «Квиток на чемпіонат»? Навряд чи…
Проблему відвідуваності, наприклад, національних чемпіонатів українські легкоатлети піднімають десятиліттями. Звинувачення у бік федерації про бездіяльність лилися і продовжують литися, незважаючи навіть на те, що останні три роки всі національні легкоатлетичні першості мають трансляції. Нехай і не бездоганні, нехай лише в інтернет-просторі, але це також частина бюджету, яку можна було б витратити на інвентар, збори, організацію пари-трійки проміжних стартів, це кошти, які федерація натомість вкладає у популяризацію свого виду.

Кому потрібен залік?


На головних легкоатлетичних змаганнях завжди існують два заліки: медальний і командний. Останній ведеться за підрахунком очок від першого до восьмого місця, так званих позицій у фіналах, хоча у багатьох дисциплінах нині до фіналів відбираються по 12 учасників. Кому і для чого це потрібно? Власне, і Міжнародна асоціація легкоатлетичних федерацій, і національні федерації саме таким чином можуть визначити свій потенціал на майбутнє.
У медальному заліку на чемпіонаті світу в Лондоні Україна розділила 31-шу позицію разом з Бурунді, Мексикою, Швецією, Марокко та Угандою. Глибоко в душі змиритися з таким сусідством важко, але були роки, коли наша команда взагалі не потрапляла до медального списку, приміром вісім років тому в Німеччині. Втім, тут є величезне «але». В Берліні-2009 сім українських легкоатлетів увійшли до вісімки найсильніших, назбиравши разом 29 очок і вписавши назву своєї країни до 14-го рядку у загальнокомандному заліку. В Лондоні-2017 ми мали лише трьох фіналістів, а з тих, хто не потрапив до вісімки найсильніших, реальний шанс мав хіба що Богдан Бондаренко.
В українській збірній уже квітне чудовий сад. З добрий десяток наших юнаків та юніорів нинішнього літа довели, що ми можемо мати чудове легкоатлетичне майбутнє. Але залежатиме воно від того, наскільки грамотно і з якою любов’ю цей сад вирощувати, які технології використовувати, яких методик дотримуватися і яких помилок уникати.

Аніта Влодарчик

Світ без кордонів


Насамперед ми нарешті маємо усвідомити, що сучасний світ не має кордонів, жодних, якщо ми не встановлюємо їх у своїй уяві. Кожен має можливість тренуватися там, де вважає за краще для себе. Кожен може вибрати наставника з його унікальними методиками і підходами до тренувань. Національні федерації дають можливість своїм найкращим тренерам організовувати міжнародні групи за власним бажанням, створюючи при цьому максимально комфортні умови не лише власним, а й іноземним атлетам.
ЧС-2017 підтвердив цю відкритість сотнями прикладів. Приміром, у голландській групі Рана Рейдера співпрацюють олімпійський чемпіон з потрійного стрибка американець Крістіан Тейлор, чемпіонка світу з бігу на 200 м Дафне Скіперс з Нідерландів, висхідна зірка японського спринту Сані Браун і ціла плеяда найсильніших британських спринтерів. До двох призерок чемпіонату світу зі стрибків у довжину Тіани Бартолетті (США) та Дар’ї Клішиної (Росія) у флоридській групі Лорена Сігрейва нинішнього року приєдналася і білоруська бар’єристка Аліна Талай. Українець з пропискою у польському Щецині В’ячеслав Калініченко вивів у призери чемпіонату світу венесуельську стрибунку з жердиною Робейліс Пенайдо, а її співвітчизниця чемпіонка світу з потрійного стрибка Юлімар Рохас успішно тренується в Іспанії у кубинця Івана Педросо.
Все це не броунівський рух, це творчий пошук атлета, що починається з тривіального бажання йти уперед і розвиватися, використовуючи для цього всі прийнятні варіанти. Це готовність вийти із зони комфорту, зіткнутися з купою непорозумінь, притирань і навіть тривіальних мовних бар’єрів. Це ризик помилитися, але навчитися нового. Це фінансовий ризик, який має всі шанси не принести дивіденди. Але вряди-годи це єдина можливість не зупинитися і не піти в спортивне небуття.
Першою в теперішній легкоатлетичній збірній на такий крок зважилася Ольга Ляхова, почавши тренування під керівництвом поляка Томаша Левандовського. Усі його бігуни на середні дистанції в Лондоні посіли пристойні місця і показали високі результати. Всі, крім Ольги, котра не пройшла далі першого кола жіночої 800-метрівки. Втім, і часу для плідної співпраці у цього тандему було вкрай мало, тож не варто поспішати з висновками.
Не хотілося б, аби наведені факти сприймались як заклик пакувати валізи і вирушати за кордон у пошуках спортивного щастя. Це лише одна зі світових тенденцій, яку ми як цивілізована спортивна нація повинні тримати на озброєнні, нехай і для дуже виняткових випадків. Але саме ця тенденція привела до того, що в останні два десятиліття медалі чемпіонату почали розсіюватися світом. Якщо наприкінці 1980-х років легкоатлети СРСР, США і НДР вигравали 70% усіх нагород на світових першостях, то сьогодні від цієї гегемонії не залишилося й сліду. До речі, медалі лондонського чемпіонату розлетілися по 42-х країнах, а до залікової зони перших восьми місць потрапили атлети із 64-х федерацій. Власне, і в першому, і в другому випадку, варто було б додати Росію, спортсмени якої виступали під нейтральним прапором.

Живий оазис


Сучасна легка атлетика навіть у класичному розумінні track-and-field без гірського бігу, бігу по шосе і спортивної ходьби, давно вийшла за межі звичайного стадіону. Самих тільки секторів, доріжок і тренажерних залів сьогодні вкрай мало для повноцінного тренувального процесу. До поняття сучасної бази входять реабілітаційні, профілактичні та медичні центри для часткового, а іноді й повноцінного обстеження до і після заняття. Це доступність лікарів, психологів, масажистів у будь-який момент тренування. І найголовніший акцент – це профілактика! У світі давно зрозуміли, що попередити травму чи зниження потенціалу спортивного організму куди простіше, ефективніше і дешевше, аніж лікуватися і приходити до тями потім.
Україна свої перші кроки по виходу із «минулого» почала бодай з будівництва стадіонів із сучасним синтетичним покриттям. Плюс у тому, що з’являтися вони почали один за одним в різних обласних центрах. Мінус – практично всюди справа обмежується лише стадіоном. Інакше кажучи, це місце для технічних тренувань і змагань. Але це не бази…
Нині підписано угоди про створення баз олімпійської підготовки для легкоатлетів у Луцьку й Сумах. Що вони являтимуть собою? Які матимуть умови? Яких спеціалістів до них залучатимуть? Все це відкриті запитання, але в будь-якому разі це не просто крок, а рух в одному напрямку зі світовими тенденціями.
База в Кончі-Заспі, де виховали не одне покоління українських метальників, мала всі передумови, аби стати чимось на кшталт світового центру для стрибків з жердиною в італійській Формії. Це база, фундаментом якій слугували навіть не так умови для тренувань, як ціла українська школа метань з її тренерськими кадрами і унікальними методиками.
Ще не так давно на очах світової спільноти почали розвалюватися надпотужні чоловічі метання Німеччини. «Ми вчасно схаменулися, – говорять німці, – зберегли найголовніше: наші кадри і школу техніки». Додавши до цього професійно розроблені бази, найпередовіші методики фізичної підготовки і найсучасніші методи відновлювальної медицини, Німеччина спалахнула новими зірками Шторля, братів Хартінгів, Веттера, Рьоллера, Хоффмана тощо.
В Україні збереглися кадри, ми ще не втратили нашу школу метань. Кажуть навіть, що за технікою метання молота Ірини Новожилової можна писати підручники, але для результату на чемпіонатах світу цього виявляється замало. Потрібно терміново додавати те саме найсучасніше і найпрогресивніше, намагаючись врятувати ще живий оазис. А там хтозна…

Електронна версія, повна – у віддрукованому №9-2017
Передплатити журнал зараз!


Людмила ЯКУШЕВА,
міжнародний аналітик з легкої атлетики, член медіа-проектів ІААФ

Фото
Getty Images for the IAAF і Ольги НІКОЛАЄНКО