До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Від крутих скель – до олімпійських вершин

Як відомо, торік спортивне скелелазіння включили до програми Олімпіад. Олімпійським дебютом для цього виду спорту стануть Ігри-2020 в Токіо. І Україна має підстави радіти цьому факту, оскільки її представник Даніїл Болдирєв сьогодні є одним з найсильніших скелелазів планети.

Даніїл Болдирєв завітав до редакції «Олімпійської арени» одразу після повернення з етапу Кубка світу, який проходив в Італії. Але нашу бесіду ми почали не з цієї події...

Всі хлопці в дитинстві люблять лазити й підкорювати висоти, але не для багатьох це стає справою життя. Що привабило вас у скелелазінні?

– З дитинства я був дуже активним, необхідно було кудись спрямувати енергію. Це прекрасно розуміла моя мама – майстер спорту з художньої гімнастики, вона відвела мене до секції спортивної гімнастики. В подальшому займався ще й плаванням, і єдиноборствами... Потрібно було щось темпове, швидке. А скелелазіння мені сподобалося одразу, багато в чому завдяки моєму першому тренеру – Галині Михайлівні Василенко. Вона, колишній альпініст, вміла побудувати тренувальний процес таким чином, що я просто закохався в цей вид. Щодня відкривав для себе багато нового, цікавого: траси, вершини... Одночасно боровся зі страхом. І це розпалило в мені неймовірний вогонь, справжній азарт. Мені тоді було вісім років.
Результати з’явилися практично одразу. Вигравав всеукраїнські змагання і за складністю, і за швидкістю. У 10 років став кандидатом у майстри спорту. У 12 років вигравав молодіжні чемпіонати України – рамки цієї вікової категорії становлять 14-19 років.
У 18 років отримав шанс голосно про себе заявити, коли поїхав на чемпіонат світу серед молоді, де мене вважали фаворитом у дисципліні «лазіння на швидкість». В кваліфікації лідирував, але був зовсім молодий, гарячий, і голова від першого успіху трохи закрутилася. Не прислухався до порад тренера і у фіналі «зірвався». У підсумку став одинадцятим.
Даніїл Болдирєв народився в Донецьку 15 травня 1992 р. Закінчив Донецький національний технічний університет за спеціальністю «Теплоенергетика». Нині – студент 2-го курсу Національного університету фізичного виховання і спорту України (спеціальність – «Легка атлетика»). Чемпіон і рекордсмен світу зі спортивного скелелазіння, неодноразовий переможець і призер чемпіонатів Європи, володар Кубків світу.
– Нарешті стався дебют на дорослому чемпіонаті світу?

– 2011 року потрапив до дорослої збірної. Виграв чемпіонат України з результатом 6,79 секунди, світовий рекорд тоді становив 6,48. Відчув, що на мене дивляться вже по-іншому, причому іноземці також. Пам’ятаю, мене запитали, яке місце хочу посісти на своєму першому дорослому чемпіонаті світу. Сказав, що планую виграти.
Виступив я тоді успішно – посів третє місце. Показав час 6,50 – це рівень, близький до тодішнього світового рекорду. На хвилі цього успіху виграв молодіжний чемпіонат світу.
2012-й рік теж був складним, зі злетами і падіннями. Першим у світі вибіг із шести секунд. Виступав на етапах Кубка світу – деякі вигравав, на інших був серед призерів.
2014-й був для мене феєрично успішним.
На етапах Кубка світу, я, в основному, перемагав.
У кваліфікації чемпіонату світу з шести секунд вийшов тільки я – 5,98! У фіналі змагався з титулованим росіянином Станіславом Какоріним. Раніше я дивився на нього, як на приклад для наслідування. У підсумку він показав час 5,92, а я – 5,60. Ось і матеріалізувалися думки – став чемпіоном світу і встановив у фіналі світовий рекорд.
Того року виграв усе, що тільки можливо, ще й великий Кубок світу, і Всесвітні ігри.
Потім переїхав до Одеси, там на той момент була найкраща база в країні. З побутовими питаннями було гірше. Житло – велика проблема, деякий час довелося жити в готелі. Не зневіритися і рухатися далі мені допомагав спорт, якому я дуже відданий, і усвідомлення того, що я чемпіон світу.

На цьогорічних Всесвітніх іграх ви добилися «срібного» успіху. Чого саме вам не вистачило для перемоги?

– Почну з 2016-го року, який вважаю для себе провальним. На Кубку світу був третім, на чемпіонаті світу – восьмим. Опанував себе, вилікував травму, заспокоївся. Та все одно відчував, що не вистачає якоїсь душевної рівноваги.
На Всесвітніх іграх йшов першим, причому перевищив свій особистий рекорд. А у фіналі з іранцем Резою Аліпуршеназандіфаром зробив фальстарт. Дуже хотілося подарувати «золото» своїй країні, тренеру, близьким. І це бажання настільки міцно сиділо всередині мене, штовхало на подвиги, мовляв, давай-давай! Вкотре переконався, що мій головний суперник – це я. Всі невдачі пов’язані тільки з моїми власними помилками. Та я вважаю їх випробуванням, яке зробить мене ще сильнішим на шляху до головної мети – олімпійської медалі.

Як вплине на скелелазіння той факт, що воно стало олімпійським видом?

– Нарешті, ми дочекалися цього моменту! Як і для будь-якого спортсмена, для мене олімпійські медалі – заповітна мрія. Багато країн почали культивувати наш вид спорту, інші відновили його розвиток. Активізувалися в цьому відношенні латиноамериканські країни – Колумбія, Еквадор, Аргентина та інші.
Дуже зріс інтерес до наших українських тренерів. Їх почали запрошувати з-за кордону на майстер-класи. Все це, безумовно, дасть потужний поштовх розвитку скелелазіння. Олімпійський статус – це колосальний крок вперед.

У чому полягатиме система олімпійського відбору в скелелазінні?

– З цього питання винесуть остаточне рішення в середині жовтня, після чемпіонату світу серед юніорів. Попередня інформація така: в олімпійському турнірі зі скелелазіння візьмуть участь 20 чоловіків і 20 жінок. Аби завоювати олімпійську ліцензію, треба за сумою балів увійти до двадцятки у трьох видах – «складності», «швидкості» і «боулдерінгу» (серія коротких складних трас). Бали набиратимемо на чемпіонатах і Кубках світу, чемпіонатах Європи і низці інших стартів.

Як відчуваєте, чи пройдете відбір на Ігри?

– Упевнений на сто відсотків. Ніколи в собі не сумніваюся. Я відданий своєму виду спорту, дотримуюся дисципліни, вмію відмовлятися від того, що заважає досягати результату. Для того, щоб сказати своє слово у спорті, віддаватиму всі сили на тренуваннях.

Електронна версія, повна – у віддрукованому №9-2017
Передплатити журнал зараз!


Інтерв’ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС

Фото
Олександра ПОДУФАЛОВА (Спортивний комітет України)