До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

«Перемагає той, хто ризикує й експериментує»

Для Олени Кривицької чемпіонат світу з фехтування у Лейпцигу став особливим. У скарбничці тернополянки, котра виступає у складі збірної України добрий десяток років, є медалі чемпіонату та етапів Кубка світу, а також Всесвітніх універсіад у командних змаганнях. На цьогорічному світовому чемпіонаті підопічна Дмитра Рейзліна довела, що здатна й сама бути у полі воїном: уперше у кар’єрі Олена здобула «бронзу» в індивідуальному турнірі.

У півфіналі каменем спотикання для українки стала добра знайома польська фехтувальниця Єва Неліп, котрій Олена поступилася 10:15.

Буду сміливою!


Олено, для вас «бронза» чемпіонату світу – це перемога чи радше програш?

- Мені не вдалося пройти цей чемпіонат світу без поразок, та місце на п’єдесталі пошани – це перемога, передусім над собою. Неодноразово я зупинялася у кількох кроках до нагороди, а тепер змогла подолати цей бар’єр. Командні нагороди – це величезна радість, яку можна розділити з усіма. Та індивідуальна медаль має особливу цінність: моя багаторічна робота, щоденні тренування нарешті втілились у такий результат.

У Лейпцигу ви перемогли титуловану китаянку Сунь Івень. Що для цього потрібно було зробити?

- Особисто для мене китаянка була не бар’єром, а хорошим шансом піднятися вище турнірною таблицею. Так, у рейтингу вона посідає високе місце, та мені зручно фехтувати з нею. Уже на початку поєдинку мені вдалося повести у рахунку два уколи і до завершення зустрічі уникати грубих дистанційних помилок, не підходити до неї близько і водночас зупиняти всі її задумки. Сунь Івень була у тому поєдинку дуже обережною і чомусь не виконувала своїх улюблених прийомів: не завдала мені жодного уколу в ногу, як робить це зазвичай. Сама я використала практично всі зручні моменти, аби зачепити її клинком.
Цей двобій був куди простіший порівняно з попереднім поєдинком проти американки Келлі Херлі. З усіма представницями США фехтувати дуже непросто, в них доволі своєрідна техніка і дуже широкий арсенал дій. Додайте до цього їхню упевненість у власних силах – і ви зрозумієте, як складно перемогти таких суперниць. А Келлі Херлі на спільному зборі у Польщі, де ми готувалися до чемпіонату світу, я постійно поступалась... Тренувальні поразки закарбувалися у моїй підсвідомості, так само як у Херлі її перемоги. Вона готувалася розбити мене на друзки. Ця її упевненість, а значить, недоречна розслабленість, зіграла мені на руку.

Перемога у півфіналі над полькою Євою Неліп не виглядала нереальною. Що не вдалося у тому поєдинку?

- Перерва між чвертьфінальними і півфінальними поєдинками була дуже короткою. Мені забракло часу, аби відпочити і відновитися: у попередніх поєдинках я віддала усі сили. У попередні роки на міжнародних турнірах ми з Євою не зустрічалися взагалі, однак неодноразово проводили спаринги під час збору. Поєдинки у нас завжди відбувалися на рівних, боротьба точилася за кожен укол. Чогось у Лейпцігу мені здалося, що доречним буде не дотримуватися своєї манери фехтування, а йти вперед, ризикувати. Але концентрація через втому була вже не та, мені вдавалося далеко не все.

А які дії є вашими «коронними»?

- Сама я не задумувалася над цим, а от Фейбі Бежура підказує, що мені класно вдаються контратаки. Мені б наважитися на те, що виробляє швейцарський шпажист Макс Хайнцер: кидається стрімголов на суперника, на кожному кроці викручуючи такі дії! Він настільки спонтанний і непередбачуваний! Для себе вирішила: буду виховувати у собі цю хайнцерівську сміливість і нахабство, якщо це можливо.

Ідеальний дует


А у жіночій шпазі є подібний епатажний персонаж?

- Ні, у нас усе скромно і виважено. Щоправда, дівчата під час поєдинків полюбляють покричати. Особливо цим славляться француженки, котрі можуть після завданого уколу не лише поверещати, а й у груди себе побити. Ми часто жартуємо над ними, мовляв, джунглі кличуть. Я помітила, що з криком викидаються емоції, а значить, і така потрібна у поєдинку енергія та сили. Коли позаду залишилося вже кілька поєдинків плей-оф і сили вже на межі, я прагну «закритися», фехтувати стримано і завершити двобій на свою користь з мінімальними витратами енергії.

Командний турнір Олімпійських ігор-2016. Естафету на доріжці від Олени Кривицької приймає Ксенія Пантелеєва

Ви фехтуєте, провокуючи суперниць на помилки. Хто з них найменше помиляється? Кого найважче змусити нервувати?

- Спровокувати на помилку можна абсолютно всіх, та для цього до кожної потрібен особливий підхід. Аби змусити суперницю помилятися, потрібно знати про її фехтування усе. Найважче з тими, хто незламний духом. Наприклад, італійка Лаура Фьямінго здатна, поступаючись чотирма уколами за тридцять секунд до завершення двобою, наздогнати суперницю і залишити переможне слово за собою. З такими опонентками, навіть здобувши солідну перевагу, не можна дозволяти собі розслабитися аж до останньої секунди.

Чи може у фехтуванні суперниця бути подругою?

- У нас у команді дружні стосунки. Ми з Фейбі Бежура тренуємося в одного тренера і дружимо, полюбляємо разом ходити в кіно чи на концерти. Але на доріжці забуваємо про те, що подруги, не шкодуємо одна одну. На змаганнях ми нерідко перетинаємося на доріжці. І я не ображаюся, коли поступаюся Фейбі. Які можуть бути образи? Програла – значить на той момент була слабшою. Значить, працювати потрібно більше.

Дипломатичний диктатор


Ким на тренуваннях і за межами залу є ваш наставник Дмитро Рейзлін – диктатором чи дипломатом?

- Дипломатичним диктатором. Він, як і ми, людина настрою. Коли тренер у хорошому настрої, я можу дозволити собі перемовлятися і пожартувати. Та коли він не в гуморі, мій жарт може спровокувати бурю. Дмитро Ігоревич також прислухається до нас.

Шлях у спорті ви починали у Тернополі. Про що з того періоду згадуєте сьогодні найчастіше?

- Мої перші тренери Віктор і Наталія Духоти заклали міцну фехтувальну базу. У рідному місті я робила на доріжці перші кроки і здобувала перші перемоги. У тернопільській ДЮСШ-2 загартовувався мій характер. У нашому зальчику я вчилася терпінню і витримці, у фехтуванні це далеко не останні якості. Яким хорошим майстром ти б не був, поразки трапляються частіше, аніж перемоги. Навіть у великому спорті, якщо проаналізувати виступи на змаганнях першого номера світового рейтингу, можна помітити цю тенденцію.
В якісь моменти я була такою самовпевненою. Коли щось не виходило, тренери пояснювали, чому так стається і як виправити ситуацію. Бувало, я старалася, та в мене все одно нічого не виходило. І тоді здавалося, що я сама чудово все знаю, краще, ніж тренери. Та, на щастя, вчасно зрозуміла, що без наставників, їхніх порад спортсмен самотужки не зможе рухатися вперед. Я відкидала протестні настрої і вчилася слухати старших.

У фехтуванні вміння програвати є важливою складовою успіху. Вас вчили, як потрібно це робити?

- Ой, я з усіх сил вчилася перемагати. Коли зробила все, що могла, навіть поразка не здається такою гіркою, тоді не гризуть докори сумління і невдача стає хорошим уроком. А от коли не вдається реалізувати й половини того, що вмієш, тоді справді гірко.

Електронна версія, повна – у віддрукованому №9-2017
Передплатити журнал зараз!


Олена
САДОВНИК

Фото
з Олімпійських ігор-2016 Миколи БОЧКА і Аугусто БІЦЦІ (FIE)