Кредо стрільця – невпинний пошук

На недавньому чемпіонаті Європи в Баку зі стрільби збірна України влаштувала справжній фурор, завоювавши 22 медалі: 11 (6 – 3 – 2) в особистому та 11 (4 – 5 – 2) в командній першості.

20-річний львівський стрілець Павло Коростильов вписав своє ім’я в історію вітчизняного спорту. Після перемоги на чемпіонаті світу 2014 року в Іспанії йому було присвоєне звання «Заслужений майстер спорту». Доти ніхто в 17-річному віці в Україні його не здобував. А на липневому чемпіонаті континенту прикарпатець завоював шість нагород, з яких чотири – найвищої проби!


- Це сталося в дуже юному віці, і ця подія в пам’яті не закарбувалася. Мабуть, тому що я зі спортивної сім’ї: батьки на серйозному рівні займалися кульовою стрільбою, а тато свого часу був одним з найсильніших пістолетників колишнього Союзу. Втім, мені не довелося побачити їх на «лінії вогню», а от за старшу на чотирнадцять років сестру Юлію – учасницю Олімпійських ігор в Афінах, я часто вболівав. Для мене армійське стрільбище у Львові було без перебільшення другою домівкою. Адже після завершення спортивної кар’єри батьки почали працювати тренерами і намагалися, аби я був поруч.


- У дитинстві я мріяв бути футболістом, на шкільних змаганнях часто забивав голи, Тренери футбольної армійської ДЮСШ, коли бачили, як я ганяв біля стрільбища, ще довго переконували батьків, що з такою швидкістю та координацією я обов’язково стану відомим нападником й запрошували до себе. Але батьки вже давно зробили вибір за мене. Оскільки батько й мати стріляли з пістолета, то і Юлії, і мені вони вирішили обрати саме цю зброю.
З гвинтівки стріляв хіба що заради розваги. Ці дисципліни дуже відрізняються, починаючи з найелементарнішого – екіпірування.


- Мабуть, 2011 року, коли чи не вперше виїхав на міжнародні змагання – до Чорногорії. Там проводилася юніорська Ліга Європи, і, незважаючи на те, що суперники були старші на кілька років, виступив я успішно.


- Як правило, годину щодня, а під час централізованих зборів збірної України в тирі доводиться проводити по чотири години.


- Ні про що. Головне – бути зосередженим на стрільбі й обходитися без збоїв під час виконання серій. Аналізувати починаєш, коли щось не виходить.


- Ні, мені взагалі до галасу не звикати, тим паче, що я ніколи не виступав у навушниках. Супровід не має жодного значення. На такі дрібниці взагалі не варто реагувати, коли ти наодинці з мішенню.


- Не вгадали. Поки що для мене найдорожчими є спогади про Юнацькі олімпійські ігри, які відбулися 2014 року в Китаї. Запам’яталися вони не тільки зразковою організацією, а й тим, що переміг у стрільбі з пневматичного пістолета на десять метрів з юніорським світовим рекордом. Там ми проживали у справжньому Олімпійському селищі й палко вболівали за представників інших видів спорту. Це неабияк згуртовувало.
А на стрільбищі в Баку під час чемпіонату Європи було не надто комфортно через погодні умови. Мені вже доводилося кілька разів виступати в столиці Азербайджану й там завжди була спека, а коли ще й вітер розгуляється, то складається враження, що з цими катаклізмами взагалі нереально боротися. Ось і під час кваліфікації у вправі МП-6 був такий скажений вітер, що, здавалося, суддям варто відміняти змагання. Але якось обійшлося, я з невисоким результатом таки пробився до фінальної частини, а вже потім у закритому приміщенні здобув «золото», повторивши світовий рекорд багаторазового олімпійського чемпіона Чин Чона з Південної Кореї. Став я чемпіоном і на дистанції 25 метрів, встановивши новий юніорський світовий рекорд.

- У стрільбі зі швидкісного пістолета на 25 метрів міг пробитися до фіналу, але не спрацювала автоматика і я не встиг зробити один постріл. Звичайно, було дуже прикро, адже я розраховував на високе місце.


- Приховувати не буду, більше місяця практично не виходив з квартири, але поступово батькам і головному тренеру збірної України Олександру Камінському вдалося переконати мене, що на цьому життя не закінчується, що і на моїй олімпійській вулиці обов’язково буде свято.


- Батьки. Велику роль у моєму становленні як спортсмена відіграв тренер Олександр Камінський. Він опікає мене з 2011 року, ще коли в збірній відповідав за підготовку пістолетників. Дуже вимогливий фахівець.


- Тільки себе. Якщо перебуваєш у бойовій спортивній формі, на сто відсотків упевнений у своїх силах, то ніякі перешкоди не страшні.


- Ні, це був просто прикрий збіг обставин. Останнім часом члени збірної України забезпечені найсучаснішою зброєю. Це кілька сезонів тому мені доводилося стріляти з пістолета, виготовленого ще…1988 року. Звичайно, він часто виходив з ладу, що негативно впливало на результати. Тепер – інша справа.


Передусім батько, в нього, як кажуть, «золоті» руки і він встигає не тільки мене тренувати, а й за необхідності усуває несправності.


- Якусь виокремлювати не варто. Мені всі до вподоби, мабуть, тому, що у всіх вдалося досягти високих показників.


- Я не такий категоричний. Передусім завжди ставлю за мету пробитися до фінальної частини змагань. А там уже як вийде. Зрештою, а хіба місце на п’єдесталі пошани престижних змагань – це не високе досягнення? Адже не тільки ти, а й твої суперники намагалися продемонструвати увесь свій потенціал.


- Якщо з’являється вільний час, намагаюся проводити його з користю для справи – у фітнес-центрі. Також люблю поганяти на машині, тим більше, що траса зі Львова до Києва хорошої якості. Мої друзі – переважно пістолетники зі збірної України, до речі, моя дівчина теж стріляє, тільки з гвинтівки. Багато часу проводжу в інтернеті, намагаюся не пропускати екранізації творів відомих авторів.


- Не зраджувати собі, завжди боротися до кінця.