До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Пресинг без "розвідки"

Кращим боксером чемпіонату Європи в Харкові було визнано українця Олександра Хижняка.

Коли Сашко ще виступав серед юнаків та юніорів, його за агресивну манеру ведення бою, настирливість хтось із журналістської братії образно назвав «Полтавським танком». І було за що, адже тоді для нашого земляка не існувало перешкод навіть на міжнародній арені: він ставав чемпіоном світу серед 18-річних однолітків. Хижняк почав виступати серед дорослих і далеко не завжди вдавалося доводити перевагу над досвідченішими візаві, тому про прізвисько підзабули. Ситуація кардинально змінилася цього сезону: полтавчанин спочатку переміг на європейській першості серед спортсменів до 22 років, а потім став чемпіоном континенту в класі «еліта», і всі знову заговорили, що «Полтавський танк» не зупинити.
- Нинішній сезон справді складається для мене напрочуд вдало, – бере слово 22-річний Олександр Хижняк, – бо найбільшу насолоду одержуєш тоді, коли те, що плануєш, збувається.

Ви завжди були таким цілеспрямованим?

- Так мене виховав батько, котрий свого часу теж був боксером, майстром спорту, а нині працює тренером у Полтавській ДЮСШ № 4. Таке враження, що він одразу після мого народження знав, що бокс для мене стане не тільки захопленням, а й роботою. І ми вже понад дванадцять років разом долаємо крок за кроком, всі перешкоди на шляху до вершин спортивної майстерності. Спочатку хотілося бути найсильнішим у Полтаві серед підлітків, далі – перемагати на всеукраїнській арені, наздогнати батька за спортивним званням.

Ви сказали, що займаєтеся під орудою батька більше дванадцяти років. Чи не складно психологічно, коли батько поруч під час тренувального процесу й поза рингом?

- Ажніяк, мені з ним дуже комфортно. На багато запитань я сам знаходжу відповідь, але часто раджуся з батьком чи просто згадую, які він приймав рішення в тій чи іншій ситуації. У мене прекрасні відносини не лише з батьком, а й з мамою, котра є моїм найпалкішим вболівальником.

А коли ви усвідомили, що бокс стане покликанням?

- Життя – це постійна боротьба, де є місце як для злетів, так і для падінь. І називати якусь конкретну дату, відповідаючи на ваше запитання, було б не зовсім правильно. Бо ми з батьком, а останніми роками до цього процесу долучився й головний тренер збірної України Дмитро Дмитрович Сосновський, робимо все, аби прогресувати. І, мабуть, мені на цьому шляху трохи легше, ніж суперникам, бо окрім боксу в мене інших захоплень не було.

Ви зазначали, що під орудою батька тренувалися в Полтавській ДЮСШ № 4.

- Так, і там створені непогані умови не тільки для занять, а й для відновлювальних процедур. Коли не перебуваю на централізованих зборах чи змаганнях, то завжди із задоволенням приходжу до спеціалізованого залу спортшколи.

Чи є такі боксери, котрі є для вас взірцем?

- Звичайно, це передусім нещодавні лідери національної збірної України – Василь Ломаченко, Олександр Усик, Тарас Шелестюк, Євген Хитров. Важливо, що до їхніх успіхів має пряме відношення Дмитро Сосновський, в якого я зараз тренуюся в головній команді країни.

Дмитро Сосновський, головний тренер збірної України з боксу:

– Олександр Хижняк – представник нового покоління українських боксерів-чемпіонів, котрі прийшли на зміну нашим уславленим зіркам – Василю Ломаченку й Олександру Усику. Незважаючи на доволі молодий вік, полтавчанин уже претендує на роль лідера збірної України. Його сильна сторона – агресивна манера ведення бою, вміння пресингувати без «розвідки», дошкульні удари з близької та середньої дистанції.
У це складно повірити, але на нещодавньому престижному міжнародному турнірі в Болгарії Олександр в одній з атак завдав 28 ударів, і не менш важливо те, що він дуже мало пропускає, бо майстерно захищається.
Повернення Хижняка до середньої категорії пояснюю тим, що його, так би мовити, бойова вага – 77–78 кг, і для виступів у категорії до 81 кг, особливо серед дорослих, йому бракувало потужності в ударній підготовці. А ось після повернення до середньоваговиків у нього проблем з силою ударів немає.
І ще я хотів би звернути увагу на таку деталь: навіть у тих поєдинках, де Хижняка не визнавали переможцем, до нього не було претензій за рівнем підготовки. Швидше було багато запитань до арбітрів. Це свідчить про вже стабільно високий клас полтавчанина, хоча віриться, що головні успіхи у нього ще попереду.
Багато фахівців стверджують, що ви боксуєте у схожому стилі з учнем Дмитра Сосновського – срібним призером Олімпійських ігор Андрієм Котельником.

- Мабуть, так і є, адже Котельник також був боксером-темповиком, який встигав, особливо у ближньому бою, знаходити вразливі місця в обороні суперника. А мені ще до вподоби те, що Котельник не тільки справжній чемпіон, він завжди слугував для мене взірцем, як поводитися поза рингом.

Цього сезону ви доволі несподівано повернулися в середню вагу, а до цього тривалий час виступали в категорії до 81 кг. Чим це викликано?

- Це було спільне рішення мого батька й Сосновського. Але оскільки я став чемпіоном Європи, значить, вони не помилилися.

Багато фахівців пояснюють це тим, що вас спіткала невдача у відборі на Олімпійські ігри до Бразилії, де ви виступали саме у вазі до 81 кг, й треба було щось змінювати.

- Я можу тільки підтвердити, що справді не пробився до Ріо-де-Жанейро, хоча, на мою думку, в тих поєдинках, де поступився, не обійшлося без упередженості з боку арбітрів. Але це тільки моя провина, значить, не зумів продемонструвати все, що вмію, й тому дав шанс людям, котрі були налаштовані проти мене, приймати неадекватні рішення.

Переживали, що не завоювали олімпійську ліцензію?

- Дуже, адже на мене серйозно розраховували, погано, коли не виправдовуєш надій. Батько допоміг досить швидко вибратися з психологічної «ями». Говорив, що на цьому моя кар’єра не закінчується, що треба зціпивши зуби рухатися вперед.

І, схоже, ви добре попрацювали над виправленням помилок, адже в новому сезоні поки що, як кажуть, не помічаєте суперників на рингу.

- Я б не стверджував так категорично, це може зі сторони здавалося, що диктую умови суперникам без особливих зусиль. Насправді ж всі поєдинки були дуже напружені, адже в більшості моїми візаві були топові боксери, котрі ставали призерами Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи.

До речі, багато фахівців дотримуються думки, що Міжнародна федерація боксу не береже атлетів, котрим цього сезону з невеликим інтервалом доводилося виступати в європейській першості серед спортсменів до 22 років, потім на чемпіонаті континенту серед дорослих, а в серпні чекає ще й світовий форум. Коли ж за такого щільного графіка відновлювати сили, заліковувати травми?

- Це рішення функціонерів, моя ж справа – виходити в ринг і доводити свою майстерність. Все одно ми знаходимося в рівних умовах. І якщо зосереджуватися на інших питаннях, окрім власне боксерських, то це тільки розслаблює, відтак з’являється втома. На щастя, мені це не загрожує, бо перед кожним турніром я ставлю перед собою чітку мету і все роблю зі своїми тренерами, аби обходилося без збоїв.

А яке завдання ви ставили перед чемпіонатом Європи в Харкові?

- Завоювати золоту медаль, хоча враховуючи, що після тривалої перерви я повернувся в середню категорію, то не був, як кажуть, «сіяним» і не міг розраховувати на легкий жереб.

Ви збираєте інформацію про суперників?

- У цьому немає особливої потреби, бо в кожній з вагових категорій є по 10-12 топових боксерів, і їхні можливості добре відомі. Ось чому моє завдання – підійти до чергового випробування упевненим у своїх силах, в ідеальному фізичному стані, а необхідною інформацією про суперника забезпечать тренери і члени комплексної наукової групи. У Харкові всі поєдинки були для мене тяжкі, й для здобуття перемоги довелося використовувати увесь свій потенціал.

Про що думали, коли зійшли на найвищу сходинку п’єдесталу пошани?

- Що недарма себе не шкодував на тренуваннях, виправдав сподівання своєї команди, вболівальників, адже у моєму злеті заслуга не тільки тих, хто зі мною біля рингу. Звісно, емоції зашкалювали, хотілося обійняти кожного.

Мабуть, настрій ще більше покращився, коли довідалися, що вас визнано кращим боксером чемпіонату Європи?

- Це нагорода не за окремий бій, а за цілий турнір. Було приємно й тому, що мене часто називали кращим на юніорському рівні, тепер ось дочекався визнання й серед еліти. І та кришталева рукавичка матиме почесне місце в моєму домашньому спортивному музеї.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!


Василь
МИХАЙЛОВ

Фото надані
Федерацією боксу України