Училище. Шлях до вершин

Вихованці Львівського державного училища фізичної культури навчилися перемагати не тільки ровесників, а й дорослих «зірок»

За майже 26 років, що Степан Михайлович Родак очолює Львівське державне училище фізичної культури, його учні постійно перебувають у групі лідерів серед навчальних закладів такого рівня. Тричі вони ставали переможцями всеукраїнського огляду-конкурсу, востаннє – за підсумками 2016 року.

- Лауреатів визначають за результатами змагань від всеукраїнського рангу до найпрестижніших міжнародних, – бере слово директор ЛДУФК Степан Родак.


- Думаю, що тогорічна, адже відсвяткували її після дуже гострої конкуренції, передусім з боку найближчих переслідувачів – представників Харківського училища фізкультури №1 та Київського олімпійського коледжу імені Івана Піддубного. Загалом же у нас було вісім суперників.


- Передусім слід сказати про специфіку роботи наших тренерів: вони доводять підопічних до доволі високого рівня, проте після закінчення училища ті продовжують, як правило, підготовку вже в інших наставників. От найсвіжіший приклад: наш випускник Тарас Міщук за три роки навчання пройшов шлях від кандидата у майстри спорту до одного з найсильніших молодих веслярів світу. Вже за рік після закінчення училища став призером Олімпійських ігор у Бразилії. І прикро, що майже всі регалії за підготовку Міщука дісталися не тренеру училища Михайлу Поцюрку, а наставнику обласної ШВСМ Роману Бундзу, котрий формально опікав Тараса впродовж останнього сезону, коли той практично постійно перебував у таборі національної збірної України. Ось чому вважаю, що було б справедливо, аби ті наші випускники, котрі продовжують виступати на дорослому рівні, принаймні ще один олімпійський цикл приносили залікові очки училищу, нехай навіть з меншим рейтинговим коефіцієнтом.
Це важливо передусім тому, що, аналізуючи результати наших представників в останні роки, переконуєшся в їх прогресі на міжнародній арені. Зокрема, минулого сезону на найпрестижніших змаганнях виступали 62 наших спортсмени, з яких 25 стали призерами. Це яскраво свідчить про те, що почала давати віддачу наша ставка на якість роботи, що дозволяє готувати «зіркових» атлетів ще в стінах училища, зокрема можна навести приклад стрільця Павла Коростильова.
А стабільність результатів можна пояснити симбіозом співпраці тренерського колективу з педагогічним, коли всіх згуртувала одна мета: гідно представляти Україну на найавторитетніших змаганнях. Вдалося створити здорове середовище, є належне мотивування наших вихованців й це допомагає досягати високих результатів.


- Насамперед слід сказати, що у нас в училищі працює колектив однодумців, в якому немає випадкових людей, кожен на своєму місці. Важливо, що наші тренери не тільки висококваліфіковані, вони ще й амбітні. Хто найбільше потішив? У нас дуже швидко прогресує відділення велоспорту. Саме вихованці молодих фахівців Андрія Кардаша і Миколи Залигіна складають кістяк молодіжної збірної України з велотреку. Добре працюють тренери Михайло Поцюрко, Роман Джуман (бокс), Орест Скобельський, Віктоа Глібенко (вільна боротьба), Віталій Надич (гандбол), Олег Жеребецький (санний спорт), Іван Павлюх (футбол). Не збавляють обертів й, так би мовити, представники середнього покоління тренерів: Василь Козар (гандбол), Юрій Сидорович (водне поло), Роман Коневич, Валентина Коростильова (кульова стрільба). Нарешті, доводять, що є ще порох у порохівницях й ветерани, зокрема заслужений тренер України Ярослав Дмитрасевич (футбол), котрий почав працювати в училищі одразу після його відкриття.
Звичайно, великою підмогою нам є те, що на Львівщині продуктивно функціонує ціла система з підготовки атлетів високого класу: ДЮСШ – училище фізкультури – ШВСМ – збірні України різних вікових груп. Завжди ми відчуваємо підтримку й з боку начальника управління фізичного виховання і спорту облдержадміністрації Юрія Майбороди. Цікава деталь: якщо раніше ми у своїх пошуках талантів робили ставку на вихованців ДЮСШ інших областей, то останнім часом зосередилися на львівських: «Веслярику», «Іскрі» (велоспорт), ДЮСШ №3 (водне поло), «Сигналі» (кульова стрільба), «Електроні» (стрільба з лука), «Беркуті» (санний спорт). Керівництво цих спортшкіл мало змогу переконатися, що від нашої співпраці у виграші всі. Адже опосередковано здобутки їх підопічних, котрі потім продовжують торувати шлях до вершин спортивної майстерності в нашому училищі, зараховуються і їм. Та головне, що сильнішим стає український спорт! Користуючись нагодою, хочу сказати, що останніми роками наші учні забезпечені усім необхідним, починаючи від навчально-тренувальних зборів і закінчуючи участю в змаганнях за кордоном. Може, саме тому керівництво ДЮСШ залюбки передає нам своїх кращих вихованців. До мене часто надходять листи з Міністерства у справах молоді та спорту, федерацій з проханням відрядити учнів училища за наш рахунок на найпрестижніші змагання. І ми, як правило, йдемо назустріч.

- По-перше, склався дуже позитивний імідж в училища, й ми забезпечені належною підтримкою у владних структурах, зрештою й керівник обласного казначейства Петро Могиляк – наш випускник, майстер спорту з веслування. Наш колектив довів свою високу фаховість, переконав, що йому можна довіряти. А черпаємо ми натхнення в… роботі.
У нас уже давно є своя сторінка в Інтернеті, вона постійно оновлюється, до речі, я сам є активним дописувачем. Це також допомагає тримати руку на пульсі, бути поінформованим, чим живе кожне відділення. Тішить, що й мої підлеглі намагаються працювати творчо, ось хоча б такий приклад: наш бібліотекар Олена Миколаївна Сторожук започаткувала цікавий проект – «Час читати», організовуючи зустрічі учнів з відомими літераторами, політиками, музикантами. Вони користуються великою популярністю, бо проводяться не для галочки.


- На жаль, про це можна тільки мріяти. Найболючіша проблема – відсутність своєї бази, адже, за великим рахунком, тільки наші борці можуть похвалитися спеціалізованим залом з трьома килимами. І хоча доводиться займатися в тісняві, все ж навіть цього достатньо, аби готувати тут учасників Олімпійських ігор. Повірте, коли б у кожного нашого відділення була своя спортивна база, то й всю роботу можна було б організувати інакше, і, переконаний, наші здобутки були б вагоміші. Бо, окрім борців, ще у наших футболістів завдяки допомозі президента ФК «Карпати» Петра Димінського десять років тому з’явилася можливість тренуватися на своєму полі зі штучним покриттям. Це також далося взнаки: наші команди регулярно пробиваються до фінальної частини дитячо-юнацької футбольної ліги, гравці є кандидатами до збірних України різного віку. Ось тільки вже на часі замінити старе покриття на нове, розумію, що для цього потрібні серйозні кошти, але, сподіваюся, що керівництво ФК «Карпати» підставить нам плече у вирішенні цієї проблеми.


- Згідно з останньою проектною документацією, там мав бути центр спортивних єдиноборств, де б мали змогу шліфувати свою майстерність борці, боксери, фехтувальники, знайшлося б тут місце й для тренажерного залу, хореографічної підготовки, відновлювальних процедур. Роботи велися коштом нашого засновника – обласної ради, їх було виконано відсотків на тридцять, але, на жаль, років з десять тому будівництво призупинилося. І аби тепер довести справу до кінця, треба, як мінімум, 25 мільйонів гривень. Поки що ж нічого не залишається, як витрачати щороку мільйон гривень на оренду.
Хоча вихід з цього доволі скрутного становища є. Свого часу було майже вирішено питання про передання на баланс училища спорткомплексу товариства «Гарт». Проте потім його чомусь закріпили за «Львівською політехнікою». Було б добре, щоб для підвищення ефективності використання цієї бази, нам дозволили активно займатися в басейні, ігровому і боксерському залах. Кращого місця для тренувань наших ватерполістів, гандболісток, боксерів і не придумаєш.


- Зауважу, що саме завдяки відділенню санного спорту в нашому училищі збережено цей вид в Україні. Що стосується стартової естакади, то вона вимагає реконструкції, й ми дуже сподіваємося, що необхідні кошти для цього виділить Міжнародна федерація санного спорту.


- Що в нас недооцінюють значення училищ фізкультури як своєрідних центрів підготовки резерву для національної збірної України, що треба більше уваги приділяти виступам наших учнів на змаганнях за кордоном. Це дуже цінний досвід.

- Я такою інформацією не володію. Мабуть, ці чутки від того, що, згідно з новим законом про вищу освіту, молодших спеціалістів із цієї сфери вивели. Втім, зовсім нещодавно Верховна Рада ухвалила зміни до закону про вищу освіту, й до 2019 року дозволила проводити набір на молодших спеціалістів.


- Ми отримали можливість для переосмислення. Чекаємо на новий закон про вищу професійну освіту. Дійсно, згідно із задекларованим проектом, таких осередків навчання, як училище фізкультури, найімовірніше, не буде. Отож, маємо перспективу стати коледжем спорту, тісно співпрацюючи з університетом фізичної культури. Але багато залежатиме від того, якими будуть академічні права наших випускників, чи матимуть вони можливість вступати до університету за скороченою програмою.
Втім, поки що ми на цих питаннях не зациклюємося, а продовжуємо робити свою справу і, якщо виникають якісь проблеми, то намагаємося їх швидко вирішувати. Нещодавно з’явилися певні вразливі місця з функціонуванням відділень з ігрових видів і, аби виправити становище, почали активніше співпрацювати з керівництвом клубів: ватерпольного «Динамо», гандбольної «Галичанки», футбольних «Карпат». Досить сказати, що наші старші тренери Василь Козар (гандбол), Ігор Зінкевич (водне поло), Володимир Безубяк (футбол) паралельно навіть очолювали ці команди майстрів. І це сприяло досягненню високих результатів, та ж «Галичанка», яка на 90 відсотків укомплектована нашими випускницями, вже три роки поспіль не має рівних в Україні, схожа ситуація й з ватерпольним «Динамо». Віриться, що й успіхи футбольних «Карпат», за які теж грають наші вихованці, не за горами. Усе це приклади, так би мовити, державно-приватного партнерства, коли можна важливі завдання з підготовки боєздатних команд вирішувати спільними зусиллями.