До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Шукати таємницю незворушності

Секрет «золотого» пострілу знає Вероніка Марченко. Торік підопічна Марії Гавелко стала чемпіонкою Європи у змаганнях на стадіоні, а тепер на чемпіонаті у французькому Віттелі підтвердила звання неперевершеної на континенті і в приміщенні.

В індивідуальному турнірі Вероніка всуху обіграла француженку Тіфані Банкар (6:0). У подальшому, подарувавши у першому сеті надію Віолеті Мишор (28:29), у наступних трьох 23-річна львів’янка розчарувала польських тренерів і уболівальників (30:29, 30:29, 28:27) – 6:2. З таким самим рахунком завершилася півфінальна дуель із ще однією господинею арени Анжелін Коанде. А у фіналі Вероніка жодного шансу не дала росіянці Євгенії Тимофеєвій, котра на стадії півфіналу перемогла нашу Лідію Січенікову (а в суперечці за «бронзу» чернівчанка поступилася француженці Коанде). У перших двох сетах Марченко нокаутувала росіянку шістьма «десятками» (30:27, 30:29). І хоча у заключному двічі дозволила собі поцілити у «дев’ять», опонентці цей щедрий жест не допоміг (28:27) – 6:0!
Цим «золотом» успіх Вероніки у Віттелі не обмежився. Згодом львів’янка зійшла на третю сходинку п’єдесталу пошани, тепер уже разом із подругами по команді Анастасією Павловою і Лідією Січеніковою. Дівчата кваліфікувалися другими, на відстані восьми очок від команди Росії. Та у півфіналі команда Віктора Михайленка неочікувано поступилася опоненткам із Франції 0:6 (56:57, 58:59, 56:59). Тим часом головні суперниці наших дівчат росіянки склали зброю перед польками – 3:5. Тож команди, яким усі пророчили боротьбу за нагороди найвищого гатунку, зустрілися лише у «малому» фіналі.
У матчі, де на кону стояли бронзові медалі, наші дівчата лише двічі поцілили у «дев’ятку». Іншими пострілами у самісінький центр мішені Марченко і Ко викарбували для України «бронзу» – 6:0 (59:56, 60:57, 59:56).

Успіхи суперниць мотивують


- До Франції летіла із сумнівами: я не була впевнена у власних силах, тому хвилювалася більше, ніж зазвичай, – посміхнулася Вероніка Марченко. – Це були перші мої змагання такого рівня після Олімпійських ігор, і усе для мене було по-особливому, наче вперше. Для кожного спортсмена післяолімпійський сезон – це новий етап у кар’єрі: усе починається спочатку.

Перемога в якій дуелі далася вам найважче?

- На будь-яких змаганнях найскладніше стріляти у півфіналі. Це не залежить від того, хто з суперниць змагається поряд з тобою. Складність полягає скоріше у царині психології. Місце у фіналі гарантує щонайменше срібну медаль. А от поразка у півфіналі означає одне: попереду боротьба за «бронзу», і там уже пан або пропав. Для мене «бронзові» поєдинки важчі навіть, ніж дуель за перемогу. Після того, як я перемогла господиню арени Анжелін Коанде, за котру бурхливо вболівали трибуни, зітхнула з полегшенням. І фінал у росіянки Євгенії Тимофєєвої виграла доволі легко, на піднесенні.
Для мене важливо стріляти першим номером: хочеться якомога швидше виконати свою роботу і спостерігати, як працює суперниця. Як би ти не заглиблювалася у себе, все одно бачиш, як змагається твоя опонентка. Якщо суперниця робить успішний постріл, це мотивує стріляти ще влучніше. А от коли візаві стріляє не найкраще, головне – не розслабитися самій і продовжувати, як зазвичай, робити свою справу. Усі ми це розуміємо. Та от на практиці зберегти концентрацію, коли суперниця хибить, насправді не так уже й легко. «Не факт, що в наступному пострілі я сама не поцілю у «сімку» і не втрачу цю перевагу, – у такі моменти кажу собі зазвичай. – Кожної миті може трапитися що завгодно. Та поки що все добре і треба користатися цим». Ось так заспокою себе – і знову до роботи.

У своєму активі ви маєте перемоги континентальних першостей на стадіоні та у приміщенні. Де змагатися вам більше до душі?

- На відкритому просторі. Нехай на стадіоні відстань до мішені і довша, зате більший діаметр самої мішені. І якщо я помилюся, це не так суттєво відобразиться на результаті, як у стрільбі у приміщенні, де мішені крихітні, а поцілювати щоразу потрібно у самісіньку «десятку». З іншого боку, на стадіоні на результат впливає погода, яка перетворює змагання на своєрідну лотерею. Коли стріляємо по черзі, одній із нас може завадити вітер, який за хвилину вщухне і суперницю вже не турбуватиме.

Виктория Кесарь

Робін Гуд не справив враження


Перше у дорослій кар’єрі «золото» європейського зразка ви здобули у Ноттінгемі, на батьківщині Робіна Гуда.

- Єдине, що встигла зробити після змагань у Ноттінгемі, це сфотографуватися із бронзовим Робіном. Пробіглися ми з дівчатами вуличками, якими колись ходив цей герой, – і все. Гадаю, Ноттінгем приховує багато цікавих місцин з легендарними історіями. На жаль, у нас не було часу відкрити усі таємниці цього міста.

Фехтувальники різних поколінь зізнаються, що у секції опинилися не в останню чергу через те, що палко захоплювалися історіями про д’Артаньяна та трьох мушкетерів. А на вибір вашої спортивної спеціалізації Робін Гуд мав якийсь вплив?

- У дитинстві я читала легенди про Робіна Гуда, та не можу сказати, що вони відчутно вплинули на мене. Принаймні, це далеко не найцікавіша книжка, яку мені доводилося читати. А до секції стрільби я потрапила завдяки старшому брату. Дмитрові подобалося ходити на тренування, а мене приваблювали його перемоги на змаганнях, а також можливість бачити світ, подорожуючи з одного турніру на інший. От одного дня я і пішла на тренування слідом за ним. Брат, щоправда, був не в захваті від такої перспективи: спілкування зі мною йому сповна вистачало вдома, бачити мене ще й на тренуваннях – це було вже занадто. Тож у дитинстві тривалий час він умовляв мене залишити цю справу, але переконати так і не зумів. Більш того, ми тренувалися в одній групі – у Марії Гавелко та Світлани Колядінцевої. У кадетському та юніорському спорті брат досягнув чималих висот. Тепер йому важче: у нього є сім’я, маленька дитина і основна робота. Дмитро продовжує виступати за збірну, але встигати всюди не так уже й просто. Попри це він не має наміру іти зі спорту. Улюблену справу, якою він займається ось уже п’ятнадцять років, неможливо закинути. Тепер брат – мій хороший порадник. Якось він змирився з моєю присутністю на тренуваннях і почав допомагати: вказувати і виправляти мої помилки.
Близькі стосунки у мене і з тренером Марією Гавелко. Ми вільно спілкуємося на будь-які теми. Я знаю: Марія Петрівна мене зрозуміє і підтримає за будь-яких обставин. Після тренувань каже, аби я гуляла і відпочивала, в жодному разі не зациклюючись лише на стрільбі. Вона вважає, що особисте життя піде тільки на користь нашій спільній справі.
- Вероніка прийшла до мене у групу дванадцять років тому, – згадує Марія Гавелко. – Стрільба з лука не одразу припала їй до серця. Лук невеличкій худорлявій дівчинці здавався таким великим і важким. Тож одного дня вона пішла, аби випробувати себе в інших видах спорту. Якось зізналася, що хотіла стати п’ятиборкою. Та згодом повернулася: скучила за нашим дружним колективом. У нас разом із досвідченими і титулованими спортсменами тренується малеча, і всі вони почуваються однією сім’єю. У секції стрільби, незважаючи на труднощі, дівчинці було комфортно.
Її шлях не був сповнений різкими злетами і падіннями. Усе у Вероніки відбувалося плавно, поступово. Вона нічим не вирізнялася з-поміж багатьох інших дітей, котрі тренувалися разом з нею: потрошку працювала разом з усіма, потрошку лінувалася, пропускаючи тренування.
Та коли вихованка увійшла до юніорської збірної, разом з першим міжнародним успіхом до неї прийшло все, чого бракувало: віра у себе, бажання ще більше працювати, натхнення на тренуваннях. Так, зі сходинки на сходинку, підібралася вона й до п’єдесталу пошани європейських і світових змагань і в дорослому спорті. З малого дівчиська Вероніка виросла у справжнього профі, котрий не боїться відповідальності.
У французькому Віттелі моя учениця вдруге стала чемпіонкою Європи в особистій першості. Виграти титул найсильнішої на континенті непросто, та захистити його, коли суперниці по-особливому налаштовуються дати бій чемпіонці, куди складніше. Але для Марченко немає нічого неможливого.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!


Олена
САДОВНИК

Фото
з офіційних сайтів чемпіонатів Європи