Хет-трик «Галичанки»

Львівські гандболістки не зупинятимуться на досягнутому

Кажуть, що відстояти завойоване чемпіонське звання важче, ніж його вперше здобути. Що ж тоді говорити про команду, котра не має рівних тричі поспіль? Зрештою, для жіночого гандболу незалежної України характерне тривале панування однієї з учасниць. Згадаймо хоча б переможні серії запорізького «Мотора», криворізького СМАРТа, ужгородських «Карпат». В останні ж три сезони умови диктує львівська «Галичанка», яка після чергового злету тепер за кількістю здобутих нагород різного гатунку в чемпіонаті України поступається лише «Мотору» і київському «Спартаку». Однак все йде до того, що невдовзі львів’янки вийдуть уперед, адже «Мотор» уже припинив своє існування, а столичні гандболістки різко здали позиції.

Фундамент шукайте в… училищі фізкультури

В останніх звитягах «Галичанки» велика заслуга її колишнього головного тренера Василя Козара, котрий два роки тому передав кермо Тетяні Штефан – своїй асистентці. Річ у тому, що нинішній склад чемпіонок практично цілком укомплектований випускницями й ученицями місцевого училища фізкультури, гандбольне відділення якого майже десять років тому й очолив Козар, котрому увесь цей час допомагав Віталій Надич. Василь Миколайович був добрим наставником і натхненником не тільки для юних гандболісток, що доволі швидко стали найсильнішими в Україні у своїх вікових групах, а й для Тетяни Штефан, вона, збагатившись під його орудою досвідом, нині впевнено почувається на тренерському містку.
На думку фахівців, «Галичанка» обов’язково повинна була опинитися на провідних ролях в Україні. Адже у Львові запроваджена система підготовки здібних гандболісток: після закінчення училища фізкультури кращі з них продовжують навчатися й шліфувати свою майстерність в Університеті фізичної культури чи в Університеті імені Івана Франка, з якими у керівництва ГК «Галичанка» налагоджені добрі стосунки. І віддача гандбольного відділення була б ще вагомішою, коли б училище мало свою спортивну базу. Поки що ж доводиться розраховувати на орендовані зали спортшкіл і вузів, хоча це не завжди вдається. Крім того, хоча вихованці училища постійно складають кістяк юніорської та молодіжної збірної України, вони з року в рік потерпають від незначної ігрової практики. Якихось вісімнадцяти поєдинків за сезон дуже мало. Ось чому зацікавленим організаціям задля розвитку цього олімпійського виду спорту варто подбати про включення молодіжної збірної України до жіночої Суперліги. Оскільки ж до її складу входять переважно учениці тих училищ фізкультури, де розвивають гандбол, то, за словами директора Львівського УФК Степана Родака, тренувальні збори можна було б по черзі проводити в цих навчальних закладах. Поки що ж реалії сумні: «молодіжка» уже за традицією перед початком чергового групового відбірного турніру збирається на короткочасні спільні тренування в Києві, далі проводить 3-4 офіційні гри й у випадку невдачі на цьому її існування припиняється – і так до наступного року. Можна також погодитися з думкою Степана Родака про те, що аби мінімізувати втрати випускниць училища на шляху до дорослого гандболу, варто було б у Львові створити ще одну команду майстрів, де б резервісти набиралися досвіду. Хоча тут уже слід шукати порозуміння з керівництвом ГК «Галичанка».

Господарі свого слова

Головний тренер «Галичанки» Тетяна Штефан свого часу в ролі гравця багато забивала після нестандартних рішень, хоча й діяла на фланзі. Нині вона залишається вірною собі й намагається навчити своїх підопічних знаходити найкоротший шлях до воріт суперниць завдяки креативним ходам.
- Мене часто запитують, коли було важче: в ролі гравця чи тренера, – бере слово Тетяна Штефан. – Думаю, що нині, бо саме наставник відповідає за результат. Ось чому всі три завойованих «золота» мені дуже дорогі. Хоча все ж виокремлю тогорічний успіх, адже коли мені довірили стати біля керма в середині сезону, то «Галичанка» відставала від «Карпат» на шість очок, але це й допомогло згуртуватися, і ми не лише ліквідували відставання, а й достроково гарантували собі перше місце.


- Передусім вона стала значно швидшою. І ще б я хотіла звернути увагу на такий факт: перед початком кожного сезону керівництво клубу націлює нас на підкорення нових вершин. І відрадно, що поки обходиться без збоїв.


- «Галичанка» є однією з наймолодших команд Суперліги. Середній вік команди – близько двадцяти років. Проте і я молодий тренер, отож, це якраз той випадок, коли ми спільно вчимося і збагачуємося цінним досвідом. А те, що ми всі на своєму місці, підтверджує постійне представництво гравців «Галичанки» в національній збірній України. Нині цього права добилися Єлизавета Гілязетдинова, Наталя Воловник і Леся Смолінг.


- Нам ще дуже бракує досвіду. Адже конкурентками львів’янок були команди, кістяк яких складали 30-річні гандболістки.


- Тут слід зробити поправку на те, що на відміну від «Карпат» ми провели ще 28 поєдинків у Балтійській лізі і це не могло не позначитися на фізичному стані моїх підопічних наприкінці сезону. До того ж відчувалася відсутність лідера захисту Наталії Савчин, котра надовго вибула через травму. Та все ж вдалося вплинути на дівчат, в заключному турі вони, як кажуть, діяли через не можу в поєдинку з «Карпатами» і таки схилили шальки терезів на свою користь.
До речі, найтитулованіша львівська гандболістка – Наталя Туркало, в колекції котрої є вже п’ять золотих медалей чемпіонату України (дві перших завойовані в складі «Карпат») теж відзначила відмінний мікроклімат у «Галичанці». А виступи поряд з юними одноклубницями, на її думку, додають натхнення.

Одних «Карпат» явно замало

Президента ГК «Галичанка» Романа Федишина шанувальникам спорту особливо представляти не треба. Адже свого часу він кілька років виступав за гандбольну чоловічу команду майстрів львівського СКА – одну з найсильніших в Україні. Цікавило, чи пощастить йому – успішному бізнесмену – швидко навести лад у жіночому спортивному колективі, котрий ледь зводив кінці з кінцями.
- Зізнаюся, не бракувало песимістів, котрі не вірили, що з «Галичанкою», після того, як її сім років тому залишили лідери й спонсори, знову будуть рахуватися, – каже Роман Федишин. – Дійсно, треба було все починати з нуля, але мене підштовхувало очолити клуб те, що кістяк команди вперше складали доморощені гандболістки – учениці старших класів училища фізкультури. Так, спочатку були дошкульні поразки, однак це не лякало: Василь Козар кваліфіковано виконував свої обов’язки, доволі швидко наших дівчат почали запрошувати в збірні України різних вікових груп і, пригадується, вже за рік ми поставили перед командою завдання поборотися за місце на п’єдесталі пошани. І поступово перестали зневажливо говорити, що «Галичанка» – це такий собі «дитячий садок».


- Звичайно, перше, бо вдалося перервати тривалу гегемонію ужгородських «Карпат».


- Поки що ми змушені тренуватися на орендованій базі – у спорткомплексі Університету імені Івана Франка, але докладаємо зусиль, аби вже незабаром мати свій спеціалізований ігровий зал, де матимуть змогу займатися й учениці училища фізкультури. Важливо, що завдяки підтримці міської влади гандболісткам створені належні побутові умови: до їх послуг ціла житлова секція в одному з гуртожитків. Цьогоріч для команди придбали комфортабельний автобус, він хоча й не новий, проте в хорошому стані, на ходу й тепер є на чому швидко доїхати з гуртожитку до місця тренувань. Ну й, звичайно, не може не тішити, що в «Галичанки» з’явилися надійні спонсори, передусім компанія «Шувар», після кількарічної перерви нам знову активно допомагає поштово-логістична група «Міст», відчуваємо підтримку й від фірми «Фест». Це дуже важливо, оскільки ми вибудовуємо європейську модель ГК, наше завдання – подбати, щоб доля команди не залежала тільки від одного спонсора.
-Я не міг не повернутися, – говорить Ростислав Кісіль – президент групи «Міст». – Адже десять років тому, коли я очолював львівський ГК ми вище другого місця не могли піднятися, хоча заради справедливості слід сказати, що в той період конкуренція в чемпіонаті України була значно гострішою, зате саме тоді з моєї ініціативи в училищі фізкультури було створено відділення гандболу, випускниці якого потім з успіхом виступали за «Галичанку». Отож, в нинішніх здобутках львів’янок є і моя невелика заслуга. Звичайно, не може не тішити, що «Галичанка» ось уже втретє поспіль завойовує для Львова золоті медалі, виграє Кубок і Суперкубок України, що завдяки їй місцеві шанувальники гандболу мають змогу спостерігати за баталіями в єврокубках. І сьогодні важливо спільними зусиллями подбати, аби «Галичанка» стала грозою авторитетів й на міжнародній арені. Повірте, для цього є всі передумови.
- Колись справді вітчизняні команди успішніше виступали в єврокубках, бо була дуже гостра конкуренція в чемпіонаті України, – знову бере слово Роман Федишин. – На жаль, про це ми можемо зараз тільки мріяти, зокрема, та ж «Галичанка» відчуває серйозний опір хіба що з боку ужгородських «Карпат». Ось чому цього сезону ми вирішили заявитися для участі в Балтійській лізі, де тривалий час лідирували, але в підсумку стали третіми. До речі, наші суперниці з Білорусі на фініші якраз і випередили «Галичанку» завдяки більшому досвіду. Але нічого страшного, ми вчимося на помилках, та й, зрештою, дорогу долає той, хто йде.


- Маєте рацію, по ходу турніру «Карпати» помітно додали. Хоча не виключено, що на діях львів’янок позначилася втома, адже на відміну від суперниць довелося змагатися одразу на трьох «фронтах»: в Суперлізі, Кубку ЄГФ та Балтійській лізі. Втім, не приховую, турбує, що на контракті у нас 25 гандболісток, а весь тягар боротьби винесла на своїх плечах лише половина з них.


- Ми поступово скорочуємо відстань до п’єдесталу пошани престижних європейських змагань. Великі надії пов’язуємо з введенням до ладу свого спеціалізованого спортивного залу. Це має допомогти дівчатам швидше прогресувати.