Гімнастика назавжди!

Після успіху на Іграх у Ріо-де-Жанейро Олег Верняєв не поспішав на відпочинок: яким би виснажливим не був олімпійський рік, від улюбленої гімнастики він не втомився. Тож разом з наставником Геннадієм Сартинським з притаманними їм ентузіазмом і наполегливістю взялися «майструвати» нові програми. Їхня робота не залишилася непоміченою: з кожного етапу Кубка світу Олег привозив цілу колекцію золотих нагород. А на першості Європи у Клуж-Напоці Верняєв захистив титул абсолютного чемпіона континенту.

Незадовго до чемпіонату Європи найкращого спортсмена України 2016 року можна було побачити у київському Палаці спорту. Та далеко не всі глядачі, котрі тими днями прийшли повболівати за гімнастів на Ukraine Nation Cup, одразу впізнавали Олега Верняєва. Лідер української збірної біло-синю гімнастичну форму на один день змінив на помаранчево-чорну, в якій можна побачити футболістів донецького «Шахтаря».
- Я вболіваю за цю команду, підтримую «своїх» футболістів, – пояснив олімпійський чемпіон. – На жаль, рідко вдається відвідувати матчі. Один раз лише був: на грі «Шахтар» – «Динамо», коли у Києві «гірники» перемогли. На більше просто бракує часу. Тому зазвичай уболіваю перед телевізором. Ось цей «шахтарівський» костюм подарував мені Тарас Степаненко. А ще на тренуванні футболісти презентували іменну футболку, з моїм прізвищем на спині. Вручив її Даріо Срна. Футболісти також не мали нагоди побувати на моїх змаганнях. В Україні проводиться лише один міжнародний турнір зі спортивної гімнастики – Ukraine Nation Cup у Києві.


- Ми з хлопцями щосуботи після тренувань ганяємо м’яча на гімнастичному килимі. У нас немає визначених амплуа: півгодини носимося на граничних швидкостях, і кожен робить те, на що здатний. Гімнастам це корисно: одночасно можна і вагу зігнати, і дихання «прокачати». Через футбольні поразки я ніколи не засмучуюся. Для мене це не принципово.

Гімнастиці не зраджу ніколи!

- Намагаємося йти в ногу з часом і вимогами. Після Олімпійських ігор Міжнародна федерація гімнастики впровадила зміни до правил. Найсуттєвіше – у кожному виді відкинули одну спецвимогу (це одразу мінус півбала, тому тепер наші оцінки дещо нижчі, ніж у попередньому олімпійському циклі). А ще базу в опорному стрибку знизили на 0,4 бала. Тобто оцінка у багатоборстві за однакового виконання тепер є нижчою на три бали. Особисто мене зміни у правилах зачепили мінімально. На кільцях, брусах, перекладині, коні у мене все залишилося практично без змін. Мої програми ще з минулого сезону були наче створені під ці правила. Тож у новому циклі мій стиль на цих снарядах вважатиметься провідним. А от для декого з суперників нововведення таки суттєві. Для прикладу, більшість моїх азійських візаві робили подвійне сальто на брусах «у плечі». Я відмовився від цього: то так боляче. Мені довелося кардинально змінювати лише вільні вправи. Раніше на килимі ми могли робити безліч різноманітних зв’язок, а тепер дозволено лише дві. Тому вони мають бути максимально складними. До того ж у комбінацію необхідно вставляти подвійне сальто. Не можу сказати, що це завдання вимагає особливих зусиль. Нові вимоги є радше незвичними. Та за рік, гадаю, усе стане на свої місця.
- Окрім брусів і вправ на коні, ми у найближчому майбутньому ставку робитимемо на вільні вправи, – взяв слово Геннадій Сартинський. – Так, той вид, який ще рік тому був ахіллесовою п’ятою Верняєва, тепер стане ударним. На тренуваннях він робить програму з коефіцієнтом 7,0! Більшою складністю у світі може похвалитися лише один гімнаст – китаєць Ширай. Та нам над цією комбінацією потрібно ще добряче попрацювати.


- Іменні елементи ніколи не були моєю метою. Як тільки нам вдається опанувати щось нове, ми одразу посилюємо цим елементом чи зв’язкою свою програму. Потрібно багато часу, аби придумати якусь принципово нову і водночас складну (не менше групи E чи F за гімнастичною системою складності) цікавинку. Та навіщо? У нас є стільки ефектних уже кимось винайдених елементів, які потрібно вивчити. Як на мене, іменний елемент – не найбільше досягнення у гімнастиці. Найбільше – медалі здобувати.


- Якби журі обрало Жана Беленюка чи Юру Чебана, то дуже радів би за них. Та разом з Олею Харлан, як і два роки тому, нас знову назвали найкращими. З Олею ми підтримує приятельські стосунки. Завдяки успіхам Олі я почав трішечки розумітися на фехтуванні.


- Мене абсолютно влаштовує спортивна гімнастика. З гімнастики можна перейти у будь-який вид спорту. Та не думаю, що мені якийсь інший вид припаде до душі так, як гімнастика. Подобається дивитися змагання практично з усіх дисциплін. Та гімнастиці не зраджуватиму ніколи.

Арифметика підсвідомості

- На попередніх здобутках особливо на зациклююся. Змагання минули, і ми пішли далі. У нас тепер нові цілі, нові старти. Так, до цих змагань я йшов все життя. Але ж спорт поки що не кидаю. Минулими спогадами житиму, можливо, тоді, коли завершу спортивну кар’єру.
Після Олімпіади ставлення до гімнастики в Україні відчутно змінилося. Мене впізнають на вулиці, підходять привітати, сфотографуватися. І на турніри приходить багато батьків з дітьми. Значить, ми на правильному шляху.
– У гімнастичній команді України збільшилося фінансування. А ще у кілька разів зросла популярність Олега в цілому світі. Куди б він не приїхав змагатися, його впізнають і всіляко підтримують. У Німеччині він півтори години роздавав автографи. І так усюди. А листи шлють йому навіть з Японії, де своїх гімнастичних зірок не бракує, – додав Сартинський.


- Мене наші минулі успіхи не хвилюють: змагання завершилися, і я поспішаю їх забути. Ніколи смакувати Олімпіаду, адже попереду стільки роботи! Окрім Верняєва і Андрія Сенічкіна, у мене ще є малюки. А як інакше? Потрібно вже сьогодні думати про майбутнє.


- Коли зістрибнув з брусів. Я вже тоді зрозумів, що золота медаль буде моєю. Мій головний конкурент китаєць Ю Хао помилився. До того ж, я міг об’єктивно оцінити виконання своєї комбінації: достеменно знав, які збавки за які похибки зауважать у протоколі. Можливо, підсвідомість усе сама обчислила.


- Це не найстрашніша помилка. Далося взнаки хвилювання: все-таки це був останній на тій Олімпіаді снаряд, де я реально міг стати чемпіоном. Я був цілком сконцентрований на виконанні комбінації. Тому коли тренер закричав: «Тримай спину!», одразу виправив помилку і продовжив вправу.
Позитивні відчуття залишило по собі і багатоборство. Мені сподобалася сама безкомпромісність тієї боротьби. І я насправді задоволений результатом. Це «срібло» стало моєю першою олімпійською нагородою в кар’єрі.


- Судді до мене доволі тепло ставилися ще до Ігор, я не можу на це нарікати. Ми довго завойовували увагу суддів і таки досягли свого. Одного дня Феміда, мабуть, зрозуміла: притискай його чи ні, він все одно знайде шпаринку, вилізе і переможе. Арбітри насправді знають мій рівень. Японець був єдиним гімнастом у світі, сильнішим за мене. Тож судді не приховували своїх симпатій до нас.
Я радий, що Утімура після Ріо не завершив кар’єру. Дасть бог йому здоров’я, він виступатиме й у Токіо. Для мене це хороший стимул, адже перемогти найкращого – це самому стати найкращим. А у Токіо я прагну лише перемоги. Відверто кажучи, я би засмутився, якби він пішов зі спорту. Суперники були і завжди будуть, але такий супротивник, як Кохей, народжується раз на сто років. Тому скласти йому конкуренцію, позмагатися з таким – це для мене свято.

Малиновий чай і мед – наше все

- Для мене найголовніший суперник – я сам. Знаю, на що здатний у той чи інший момент, і вмію адекватно оцінювати свої сили. Тож чудово розумію, де можу боротися за перемогу, а де – ні. Тому виходжу на поміст і роблю свою справу, не зважаючи на суперників.


- У неспортивному житті нічого подібного поки що не траплялося. На змаганнях не так просто вивести мене з рівноваги. Якщо у мене бойовий настрій, то все, що відбувається довкола, проходить повз мене. У такі моменти я бачу лише те, що необхідно, що не заважатиме виступу.


- Малиновий чай і мед – наше все. Застрахуватися від хвороби неможливо. Десь підхопив вірус – і доводиться відмовлятися від змагань або змагатися через «не можу». У Ріо я не зважав на застуду. Виходив і відпрацьовував те, що повинен, не заморочуючись щодо свого стану.