Аліна Шух: помаранчеві мрії

Ми зустрілися за лаштунками белградської «Комбанк Арени». Напередодні 18-річна українка Аліна Шух виборювала тут право прописатися в еліті жіночого легкоатлетичного багатоборства, виступаючи на своєму першому дорослому чемпіонаті Європи в закритих приміщеннях і вражаючи вболівальників фізичними здібностями. А того дня, сидячи поруч разом зі своєю мамою і тренером Майєю Сергіївною Шух, вона вражала журналіста глибиною, мудрістю, професіоналізмом і недитячою філософією. Дівчина, котра має всі задатки для того, аби вразити світ!

Олімпійські паралелі

За останні два роки Аліна Шух зробила перші значущі кроки до світового визнання. Її сходження на міжнародній арені почалося влітку 2015-го, коли 16-річна броварчанка посіла третє місце у семиборстві на юнацькому чемпіонаті світу в колумбійському місті Калі. Через рік у грузинському Тбілісі вона здобула «золото» європейської юнацької першості з новим рекордом світу серед дівчат до 18 років – 6186 очок. А 27 січня 2017 р., вигравши дорослий командний чемпіонат України в Запоріжжі, Аліна побила ще одне світове досягнення, у закритих приміщеннях в юніорському жіночому п’ятиборстві, набравши суму 4550 очок і перевершивши 15-річний рекорд шведки Кароліни Клюфт на 15 очок. Щоправда, результат Шух ще має пройти затвердження в ІААФ, а тут є певні нюанси. Та заради справедливості, зазначимо, що тижнем пізніше в Таллінні Аліна ще раз довела свій клас, вигравши міжнародний турнір багатоборок з 4542 очками. І нехай в Естонії вона поступилася трохи самій собі, але знову була кращою за Клюфт зразка 2002-го.

А.Ш.: – Я ніколи не рахую очки під час багатоборства і не цікавлюся набраною сумою після кожного виду. Це прерогатива мого тренера. Тому, виступаючи в Запоріжжі, я й гадки не мала, що йду на рекорд. Навіть після фінішу ніяк не могла збагнути, про що йдеться, і чому мене всі вітають.


М.Ш.: – Проте талліннський манеж, де Аліна виступала за тиждень, відповідав усім міжнародним стандартам. І якщо результат, показаний у Запоріжжі, і справді під великим запитанням, то результат з естонського турніру мав би бути стовідсотково ратифікований як світовий рекорд серед юніорів. Власне, ми не дуже цим переймаємося, адже Аліна лише почала свої виступи в юніорському віці, а отже, має час довести, що показники цієї зими були невипадковими. З іншого боку, ситуація може скластися навіть трохи кумедно, адже юніорський рекорд України з жіночого п’ятиборства в закритих приміщеннях може бути вищим за світовий: 4550 проти 4542.


А.Ш.: – Я не хочу жодних забігань наперед, та й проводити такі паралелі – справа складна і невдячна. Спортивне життя у всіх складається по-різному. Моє головне завдання – самовіддано тренуватися. А там нехай Всесвіт вирішує, коли і чим мене винагороджувати.


А.Ш.: – Останнім часом я чимало чую і читаю про таку життєву філософію – думати позитивно і не ставити собі меж на кшталт «о ні, це недосяжно або нереально для мене». Але поки що її дію на своїй спортивній кар’єрі я не перевіряла.


А.Ш.: – Чудовий приклад і дуже слушне запитання. В усякому разі, це привід серйозно замислитися над сказаним. Тим паче, що Наталя – приклад для мене. Незадовго до мого від’їзду на зимовий чемпіонат Європи в Белград вона прийшла до нас на тренування. Це була неймовірно приємна зустріч, яка мене і надихнула, і окрилила. Зворушує, що люди з такими спортивними досягненнями можуть бути настільки безкорисними, доброзичливими і готовими ділитися власним досвідом. Більш того, Наталя подарувала нам свій власний спортивний інвентар: списи, ядра, допоміжне тренувальне спорядження.
М.Ш.: – Відколи результати Аліни почали стрімко зростати, нам чимало людей обіцяли допомогти хто чим, але здебільшого це залишилося обіцянками-цяцянками. А Наталя просто зателефонувала і сказала: «Буду в суботу». Людина пообіцяла і зробила! Вона неймовірно світла, відкрита і життєрадісна. Дітлахи моєї групи отримали від неї заряд позитиву, якого вистачить ще на тривалий час.

А.Ш.: – Хіба що теніс, яким я займалася з дитинства. Однак можливості тренуватися на великих кортах у нас немає, тому ми все частіше граємо в теніс-пласт, з поролоновими м’ячиками. Таке переключення не лише допомагає відновлюватися, а й сприяє розвитку певних якостей, а особливо готує руку і зап'ясток до метання списа.
М.Ш.: – А ще Алінка майже щодня ходить з подругою займатися на перекладині. Вони самі вигадують комбінації й розучують їх. Я не проти, адже гімнастична підготовка в легкій атлетиці ніколи не буде зайвою. Пам’ятаю, спершу Аліна поверталася додому зі стертими в кров руками, але мужньо перетерпіла цей період, і тепер гімнастика, акробатика, перекладина – найулюбленіша частина її тренувань.

Доросле випробування

3 березня Аліна Шух дебютувала на офіційному дорослому турнірі, пройшовши відбір на чемпіонат Європи в закритих приміщеннях. У Белграді вона була наймолодшою у складі української команди, але єдиною, хто приїхав до столиці Сербії в статусі лідера світового сезону. І це у18 років!

А.Ш.: – Лідер світового сезону – звучить, звісно, гордо, але всі прекрасно розуміли, що головні фаворитки чемпіонату Європи в закритих приміщеннях цієї зими не виступали у п’ятиборстві, оскільки перша вісімка найсильніших багатоборок, включаючи олімпійську чемпіонку Нафі Тіам, відбиралася на ці змагання за результатами минулого літа. Я до старту повністю усвідомлювала, що мої результати поки що зарано порівнювати з їхніми, але позмагатися у такій компанії дуже кортіло.


А.Ш.: – Хвилювання зашкалювало, хоча на боротьбу я налаштовувалася максимально. Прагнула і в Белграді показати особистий рекорд, але бажання і реалії суттєво відрізняються саме в моєму випадку. Ми змушені були планувати підготовку так, аби насамперед відібратися на цей чемпіонат. У дорослих і досвідчених все інакше. Відбіркові змагання – прохідні, а пік форми вони планують на головний старт сезону. Прийде час, і ми робитимемо так само, але цієї зими нам довелося набирати форму набагато раніше. Звісно, про її пік в Белграді вже не йшлося…
Але якщо в моєму б житті не було досвіду участі на юнацьких першостях світу та Європи, навіть не знаю, чи змогла б я пройти цей чемпіонат взагалі. Юнацькі змагання допомогли мені призвичаїтися до цього шуму-гаму, до пафосних представлень учасників, до виводів у сектори чи на доріжки під супровід феєрверків. Досвід допоміг мені без зайвих втрат вписатися у колектив дорослих спортсменок.


А.Ш.: – До Едвардза мені ще дуже далеко, але в чомусь я його розумію. Участь в чемпіонатах надзвичайно хвилююча. Який би досвід і титули ти не мав, змагання на головних стартах сезону важкі з психологічного погляду, адже це своєрідний підсумок твоєї роботи, річний іспит без права перездачі. Не дай Бог провалитися – наступну нагоду реабілітуватися матимеш лише за півроку. Це в найкращому випадку. Може бути, що й через рік чи два.


А.Ш.: – І те, й інше. Все ж таки це вже був кінець сезону, доволі сильного й успішного для мене. Я справді почувалася втомленою. Та ще й покриття незвичне. Враження, ніби біжиш по місточку.


А.Ш.: – До цього старту я жодного разу не виступала на такому покритті. В стрибках у довжину мені здавалося, що я несусь по розбігу з шаленою швидкістю, а результат у підсумку зовсім не такий, на який розраховувала. Втім, до будь-яких умов можна пристосуватися. Все це з досвідом обов’язково прийде і до мене.

А.Ш.: – «Відмінно» я собі точно не поставлю, але це гідний результат. Я не завалила жоден вид, не припустилася жодної грубої помилки, а в деяких видах виступила навіть краще, чим очікувала. Але мені завжди хочеться кращого, хочеться нових рекордів.


А.Ш.: – Про це ліпше ніколи не думати. Ми до нього всі підходимо вкрай втомленими, але бігти й боротися просто необхідно. Наші змагання закінчуються тільки після фінішу на 800 м.


А.Ш.: – Жодного разу! Я вперше змагалася з елітою дорослого жіночого багатоборства, але всі дівчата були привітні й дружні зі мною. Я думала, що така атмосфера може бути лише на національних стартах багатоборок, а ні! Тут так само всі допомагають одна одній. В перервах між видами у нас панує домашня атмосфера. Я щаслива від того, що мала нагоду її відчути.


А.Ш.: – Звісно! В усякому разі, за моїми відчуттями.

У спорт Аліна Шух потрапила 5-річною дівчинкою, коли дідусь відвів малечу на ізмаїльський тенісний корт. І хоча любов до аристократичної гри залишилася, дівчина досить швидко «перекочувала» до легкоатлетичної групи своєї мами. Генетична схильність (адже і Майя Сергіївна, і другий Алінин тренер – тато Анатолій Анатолійович були метальниками) плюс захоплення тенісом пророкували юній Шух національного рекорду з цієї дисципліни Аліна таки вписала своє ім’я. Втім, закохавшись у багатоборство, Шух обрала для себе чи не найважчий вид легкої атлетики. Здається, в сім’ї, де кожен причетний до спорту, залишитися за його бортом у Аліни не було жодного шансу.

А.Ш: – Вибір є завжди і мене ніхто не змушує щодня йти на тренування. Звісно, аби я захотіла грати на піаніно чи стати митцем, мене батьки підтримали б. Але мої дідусі й бабусі, тато і мама, старша сестра – всі люди спорту. Не дивно, що я також вибрала цю стежину. Понад усе я прагнула стати професійною легкоатлеткою. Можливо, я могла б займатися іншим видом спорту чи обрати ще якусь із чисельних дисциплін Королеви спорту, але я моя мама – тренер з багатоборства. Мені легко і комфортно працювати з нею.


М.Ш.: – Я і справді була дещо деспотичним тренером, але по відношенню до своєї старшої доньки, котра також пройшла через загартування багатоборством. Уляна потребувала жорсткого підходу, оскільки могла і режим порушити, і в харчуванні дати слабинку. Але Аліні потрібно віддати належне, що вона, спостерігаючи за цим, ніколи не повторювала помилок своєї сестри, я навіть не мала нагоди виказати їй бодай якусь претензію. Я можу проявити жорсткість і принциповість на тренуваннях, але в такі моменти завжди відчуваю внутрішню боротьбу мами й тренера. Втім, тут уже Аліна не дає мені спуску. Подивиться в тренувальний план, мовляв, написано шість повторень – значить, шість! І жодного потурання. Зціпить зуби і йде працювати далі.
У нас настільки спортивна сім’я, що ми й вдома продовжуємо обговорення тренувальних процесів, не лише Аліниних, а й усієї групи. Разом вибираємо змагання, на яких краще виступати, вносимо корективи в плани. Зараз і мій молодший син почав займатися стрибками з жердиною, так що до справи залучаються всі без винятку.
А.Ш.: – Раніше я взагалі не приділяла уваги тренувальній роботі. Точніше, просто не цікавилася, навіщо ми робимо ті чи інші вправи, чому в один період бігаємо одні кроси і стрибаємо босоніж по піску, а в другий – займаємося лише технікою. Зараз я навчаюся на першому курсі Броварського училища фізичного виховання, і поняття тренувальних циклів і мікроциклів стали мені куди зрозумілішими й доступнішими. Це все приходить з віком і досвідом. В якийсь момент дитячі тренування з іграми та естафетами закінчуються, й ти повинен розуміти, заради чого йти на тренування, на яку роботу налаштовуватися і до яких конкретно змагань готуватися.


А.Ш.: – Мабуть, це сукупність вродженого характеру і вміння робити висновки навіть з чужих помилок. Мені постійно потрібно щось доводити, передусім самій собі.


А.Ш.: – В жодному разі! Я швидше скажу, що я пожертвувала тренуванням, якщо заради якоїсь події мені довелося його відмінити чи перенести. Більше того, якщо атлет дисциплінований, якщо в нього чітко виписаний розпорядок, то він має куди більше вільного часу, аніж звичайна людина. Нехай наші навантаження значно більші, і після тренувань заради швидкого відновлення ми мусимо поспати годинку-другу, але простору для дій і улюблених занять залишається досить багато. Головне, цим часом не нехтувати, а використовувати його для досягнення своїх цілей в інших сферах діяльності.


А.Ш.: – Я дуже люблю щось майструвати чи малювати. А ще вчитися, читати, вивчати англійську мову.


М.Ш.: – Звісно, я передусім ставлюся до Алінки як коханої донечки. Вряди-годи ці почуття мені дуже складно опанувати, особливо на змаганнях, коли хвилювання зростає в рази. Якщо в неї щось не складається під час виступів, то я звинувачую лише себе, хоча Аліна під час провалів бере всю провину на себе. Втім, на тренуваннях мені інколи доводиться вмикати режим неприступної скелі. Аліна, приміром, темпові кроси не любить так, що навіть сльозу може пустити, але я не поступлюся, не зменшу ані час, ані дистанцію, хоча у самої серце кров’ю обливається. Інші тренери ховаються в кущах, намагаючись контролювати своїх спортсменів. У мене немає такої необхідності. Я знаю, що Аліна виконає все без найменших хитрощів.
А.Ш.: – Я хоч і намагаюся розділити поняття мами і тренера, але не завжди виходить. Втім, поза стадіоном у нас звичайні сімейні стосунки, і мама ніколи не дозволить собі докоряти мене вдома тим, що я неправильно зробила на тренуванні чи під час змагань.