До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Робота «між двох вогнів»

Суддя в спортивній боротьбі – ланка, без якої змагання неможливі. Цей фахівець має досконало розбиратися в найменших нюансах правил. Робота дуже складна і надзвичайно нервова, оскільки найменша помилка на килимі може призвести до серйозних наслідків. При цьому доводиться витримувати силу-силенну докорів, звинувачень, «привабливих пропозицій», а часом і погроз. І необхідно встояти, не піддатися тиску сторін і публіки. Професійна грамотність і принциповість є тими суддівськими якостями, які дозволяють завоювати повагу і авторитет у спортивному співтоваристві

Як і будь-яка сфера діяльності, спортивне суддівство має свою еліту, до якої входять арбітри, котрі мають найвищий рівень кваліфікації. Саме їм довіряють працювати на найбільших міжнародних стартах і передусім на Олімпійських іграх. Роман ПАВЛОВ – єдиний у нашій країні суддя олімпійської категорії в боротьбі. З ним кореспондент «Олімпійської арени» зустрівся на олімпійській базі в Кончі-Заспі.

Як ви прийшли до суддівства в спортивній боротьбі?

– Безпосередньо з боротьби. Як і багато моїх однолітків-херсонців, займався нею з дитинства. До того перебирав різні секції: ходив на гімнастику, легку атлетику. Потім мої однокласники вирішили спробувати себе у вільній боротьбі, і я з ними за компанію. З восьми років займався регулярно.
Взагалі, Херсон – місто борцівське, там завжди було багато секцій з цього виду спорту. І тренери чудові. Багато хлопчиків займаються боротьбою, а звідси – висока конкуренція. Також дуже добре, що в Херсоні є своє спортивне училище. Там я навчався з 14 років.
Після закінчення училища вступив до університету. Будучи студентом, відгукнувся на пропозицію одного з тренерів спортучилища спробувати себе в суддівстві. Спочатку це були дитячі змагання. А своїм суддівським дебютом вважаю перший юніорський міжнародний турнір у Херсоні пам’яті Іллі Кулика. Звичайно, були свої складнощі, зауваження, деякі спірні ситуації, але в цілому судити мені сподобалося.
Працюючи тренером в училищі, паралельно обслуговував змагання як суддя. Хоча, зізнаюся, на цьому етапі мене більше цікавила тренерська робота. Суддівство тоді розглядав навіть не як захоплення, а як можливість поїхати на змагання.
З часом суддівська робота мене дуже захопила, виходило дедалі краще. Та при всій суддівській завантаженості тренерської роботи я не залишив і сьогодні.
Перший турнір високого рівня я обслуговував 2003 року. Потім були студентські змагання, чемпіонати України серед юнаків і кадетів та інші змагання. 2007-го за сприяння Асоціації спортивної боротьби України вирушив на підвищення кваліфікації до Польщі на кадетський чемпіонат Європи. Там склав іспити і отримав «міжнародну категорію третього класу». Це перший суддівський рівень у міжнародній кваліфікації. Надалі, знову ж таки завдяки АСБУ, їздив підвищувати кваліфікацію на чемпіонати Європи і світу.
Міжнародну категорію другого класу складав на кадетському чемпіонаті світу-2009. Ще через пару років пройшов іспити на перший клас. Потім пройшов усі етапи відбору і судив на літніх юнацьких Олімпійських іграх в Нанкіні 2014-го.
Якраз у цей період в міжнародній федерації боротьби відбувалися певні процеси, в результаті яких змінилося керівництво, правила і суддівські категорії. До чемпіонату світу в Ташкенті всіх суддів, котрі мали там працювати, прирівняли до першої категорії. Ці змагання обслуговували близько ста арбітрів, і я опинився в їх числі.
А за кілька місяців отримав суддівський лист, в якому йшлося, що моя категорія з 2015 р. – олімпійська. Сьогодні вона називається «категорія 1S» – перша підвищена, або олімпійська.
Дуже цікавими змаганнями, на яких мені довелося працювати, були I Європейські ігри в Баку. Судив на ліцензійному чемпіонаті світу в Лас-Вегасі. І, нарешті, Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро. Відбір туди проводили дуже серйозний. У нашому виді спорту у світі близько 80 суддів олімпійської категорії, на Ігри в Ріо відібрали 32. Я до цього відпрацював на чемпіонаті Європи-2016 в Латвії і на ліцензійному турнірі в Монголії. А в травні на суддівському передолімпійському семінарі в Туреччині оголосили список арбітрів на Ігри. Коли почув своє прізвище, спочатку навіть не вірилося. Не передати словами мою радість: мрія збулася – їду на Олімпійські ігри! Працювати на Олімпіаді – це вершина суддівської кар’єри.

Можна докладніше зупинитися на процедурі присвоєння олімпійської категорії в боротьбі?

– У суддів перша категорія – міжнародна категорія третього класу. Потім – другого, і, нарешті – першого. В Україні суддів першої міжнародної категорії четверо. Що стосується категорії 1S – олімпійської, то її володарем у нас поки є тільки я. Думаю, що скоро додасться ще хтось. Для цього треба відсудити кілька певних змагань, на яких передбачені курси підвищення кваліфікації. По суті, це іспити. Здають їх в комплексі. Перший – усний: необхідно відповісти на запитання англійською мовою. Другий – відеоіспит: передивитися сюжети, «нарізки» прийомів і оцінити дії. І третій іспит – практика на килимі. Після змагань інструктори-екзаменатори ставлять оцінки.
Існує система підтвердження категорії, знову ж на певних змаганнях. Це робиться через те, що є судді, котрі, отримавши категорію, тривалий час не працюють на міжнародних змаганнях.
Що стосується обмежень за віком, то судити можна до 60 років.

На яких етапах олімпійського борцівського турніру ви судили?

– У кваліфікації і у бронзових фіналах. В спортивній боротьбі одні і ті самі судді обслуговують всі три види. Нас цього вчать. Мені доводилося судити по 5-6 поєдинків на день. Досить тривалий змагальний марафон. Три дні у греко-римській боротьбі, стільки ж у вільній і два дні – у жіночій. Вісім днів надзвичайно напруженої роботи.

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Інтерв'ю брав
Ігор ЧЕМЕРИС