Ідеальні пропорції таланту і працелюбності

Херсонського наставника зі стрибків у висоту Геннадія Зуєва знають як експериментатора і винахідника. Він не втомлюється досліджувати найменші технічні нюанси стрибків і не боїться відходити від класичних канонів, аби стрибки його підопічних були максимально комфортними і реалізованими.

Спостерігаючи за спробами учнів неподалік від сектору, Геннадій «стрибає» разом з ними, у такий спосіб допомагаючи їм злітати. Найвище серед підопічних Зуєва стрибнув бронзовий призер чемпіонату світу у приміщенні та віце-чеміпон Європи Андрій Проценко, в активі котрого є вдала спроба на 2,40 м.
- Початок сезону показав, що помилок у вихованців ще багато. Тож саме час їх усувати, – усміхнувся Геннадій Зуєв. – Чи завжди неподалік від сектору стрибаю разом з учнями? По-іншому не вмію. Такий вже у нас вид – надто емоційний.


- Це був чемпіонат України-2004. Тоді високо не настрибав, задовольнився місцем у фіналі. Тепер, коли стою поряд з учнями у секторі, страшенно хочеться ще стрибати. Та м’язи і зв’язки не дозволяють високо злітати. Хоча, коли дуже вже кортить, встановлюю собі планку і стрибаю. Висоти 1,75 м достатньо, аби сповна насолодитися польотом.


- Насправді пішов саме вчасно. На згаданому чемпіонаті України я стрибав в одному секторі зі своїм учнем. Двоє моїх підопічних, Віталій Самойленко й Ірина Перепьолкіна, на тих змаганнях виконали норматив майстра спорту. Мені слід було приділяти більше уваги уже їм.


- Звичайно, хотілося би більшого. Та коли знаєш, в якому стані перебував підопічний перед Олімпіадою, і яким важким видався для нього той сезон... Травми упевненості не додавали. Те, що Проценко показав у Ріо, є підсумком заключного підготовчого періоду – невеличкого проміжку часу, коли він міг повноцінно тренуватися. А також втіленням його характеру, цілеспрямованості та бажання показати усе можливе на Олімпійських іграх.
На жаль, у мене не було можливості супроводжувати Андрія у Ріо: склад олімпійської збірної доволі обмежений. А змагання бажано бачити наживо, тільки тоді можна вловити і проаналізувати всі технічні похибки та недоліки підготовки. Телеекран же не дає такої можливості. З відповідальністю учень впорався на сто відсотків, це величезний плюс. Та з іншого боку, на змаганнях нижчого рівня у нього немає необхідної мотивації, аби подолати ті ж 2,25 м: бракує адреналіну. Тому на чемпіонатах України він демонструє гірші результати, ніж коли веде суперечку з Бондаренком, Баршимом чи Уховим.
Андрій виконує абсолютно все, що я пропоную. І ніколи не критикує мої завдання. З ним справді легко. Проценка можна назвати ідеальним учнем, в котрого у рівних пропорціях поєднуються талант і працелюбність. Це порядна людина з хорошим, легким характером. У спорті рідко коли усе так складається.


- Я почав тренувати Проценка, коли він був семикласником. Привів його у стрибковий сектор, показав планку. В училищі, де я працюю, є групи ДЮСШ, куди батьки Андрія водили його молодшу сестру до секції гімнастики. Аби син також займався спортом, тато з мамою почали шукати вид спорту, який міг припасти хлопчику до вподоби. Їм порекомендували легку атлетику. Кілька місяців Андрій тренувався у групі спортивної школи, де я помітив високого хлопчину і запропонував йому спробувати стрибати у висоту. У нього непогано виходило, і двічі на тиждень він приходив до мене на стрибкові тренування. А в інші дні продовжував з однолітками бігати, стрибати у довжину тощо.


- Через рік після того, як Андрій почав у мене займатися. Те, що він буде високо стрибати, було видно з півпогляда. Та аби це сталося, необхідно було грамотно його підвести. Не форсувати подій, а чекати і спокійно працювати.