До олімпійської медалі разом з "Олімпійською Ареною"!
Міністерство молоді та спорту України      Національний олімпійський комітет України

Непрості випробування нового сезону

Одна олімпійська медаль найчисленнішої збірної – як поставитися до такого підсумку? Про це точилося чимало суперечок після повернення українських легкоатлетів з Ігор-2016 в Ріо-де Жанейро. В інтерв’ю «Олімпійській арені» на це та інші питання спробував знайти відповідь державний тренер національної збірної України з легкої атлетики В’ячеслав Тиртишник.

Після Олімпіади у Ріо керівництво легкоатлетичної збірної чимало критикували: найбільша команда, що складала третину усієї олімпійської збірної України, завоювала лише одну медаль. Як ви оціните виступ своїх підопічних у Ріо-де-Жанейро?

- Ми виступили гірше, ніж очікували. І керівництво команди, і вболівальники сподівалися на більше. Та все ж я би не називав виступ на Олімпіаді катастрофою. У Ріо Україну презентувало 65 легкоатлетів. Це означає, що незважаючи на всі негаразди, така велика кількість наших спортсменів виконала високий олімпійський норматив. Якщо в інших видах спорту з кожним олімпійським циклом спостерігається зменшення кількості учасників Ігор, то легкоатлети тримають марку.
Від Богдана Бондаренка ми чекали лише перемоги. І ця перемога сталася б, якби не хвороба на заключному етапі підготовки. Це диво, що він у такому стані взагалі завоював нагороду. На завершальний збір Богдан поїхав на північ Бразилії, а там виявилося напрочуд вітряно. Його продуло, він занедужав, і ускладненням хвороби став гайморит. Коли спортсмен перебуває на піку форми, вкрай складно вберегтися від хвороби: у цьому стані суттєво знижується імунітет. Спочатку планували, що Богдан прилетить у Ріо «під старт». Та йому було так погано, що його привезли значно раніше: в Олімпійському селищі були кращі умови для лікування. Богдана щодня возили до американської клініки Ріо. Там він пройшов курс антибіотиків та інше лікування. В іншому випадку, переконували лікарі, виникла б загроза життю. У секторі його реально вистачило на дві спроби. Далі він пропускав висоти. І врешті-решт пішов на висоту, на якій відбувалася боротьба за найвищий титул. Та сил на неї уже не залишилося. «Бронза» Бондаренка стала єдиною олімпійською нагородою легкоатлетичної збірної.
Та навіть якби Богдан не зміг вийти у сектор взагалі, Україна у стрибках у висоту без медалі не залишилася б. Лідера надійно підстрахував Андрій Проценко. Разом з тренером Геннадієм Зуєвим вони відмінно розпланували річну підготовку і на пік вийшли саме на Олімпійські ігри.
Перемога канадця Дерека Друена не є випадковою. Весь олімпійський сезон він пройшов стабільно на високому рівні і довів, що є спортсменом одного рівня з Бондаренком та катарцем Мутазом Ессою Баршимом. У катарця божевільний, просто невичерпний потенціал. Можна лише гадати, як високо він може стрибати. Та у нього є один суттєвий мінус: свої найкращі спроби, найкращу форму він ніколи не демонструє на головних змаганнях, чемпіонатах світу та Олімпійських іграх. Психологія – тонка річ. А ось Друен і Бондаренко – ті бійці, котрі готові змагатися до останнього вдиху. Ці інтригуючі суперечки у секторі, на щастя, не завершено, попереду чимало змагань, зокрема наступна Олімпіада у Токіо-2020. Вищезгадане тріо, а також Андрій Проценко є ще доволі молодими, аби диктувати моду і через чотири роки. Розквіт у стрибках припадає на 26–29 років. Та «тридцять з хвостиком» – хороший вік для перемог і рекордів.
Бондаренкові не вдалося повністю відновитися після численних травм. Але він, а також Проценко, продовжують тренуватися за індивідуальним планом і пропускають зимовий сезон. Андрій працює у Херсоні і робить акцент на загальнофізичній підготовці, намагаючись нівелювати слабкі ланки. А Богдан проходить двомісячний збір у США, тренується, як і зазвичай, у батька. Він полюбляє працювати у невеличких компаніях або ж наодинці і уникає зборів, на які приїжджає багато зірок легкої атлетики. І ніколи не працює разом з іншими «висотниками».

Бронзовий медаліст Ігор-2016 Богдан Бондаренко

Скільки олімпійських нагород ви планували для легкоатлетичної команди?

Перед Ріо вважав реальними три нагороди. Ми сподівалися на скороходів, які відмінно проявили себе на командному чемпіонаті світу: Ігор Главан фінішував на другій позиції, «срібло» також виборола команда у ходьбі на 50 км. Усі підстави на місце на п’єдесталі мав і Руслан Дмитренко. Ми створили для «ходоків» усі умови для якісної підготовки. Та гіпербажання зіграло з хлопцями злий жарт. Усі вони зізналися, що на останньому зборі «перебрали» навантаження. І на Іграх не змогли витиснути з себе свій максимум.
Близькою до п’єдесталу була жіноча естафетна команда 4х400 м. До фіналу дівчата вийшли з третім результатом. Та коли на кону стояли нагороди, не кожній з них вдалося показати найкращі індивідуальні швидкості. У фіналі змагалася й інша наша естафетна дружина – дівчата, котрі здобули не одну нагороду у бігу 4х100 м. Їм також не вдалося зійти на подіум. Та до них у мене немає претензій: вони справді зробили все, на що були готові на той момент. Лише торік завершилися дискваліфікації Лізи Бризгіної та Марії Рємєнь, тож для медального результату бракувало індивідуальних швидкостей. Поки що ніхто не може на рівних боротися зі США та Ямайкою, де чи не кожна атлетка вибігає з 10,80. Навіть суперідеальні передачі не можуть компенсувати втрату швидкості. Ми зможемо бути конкурентоспроможними, тільки якщо кожна з нашої четвірки бігтиме хоча б 11,10.
Не можна не відзначити метальника списа Дмитра Косинського, котрий у Ріо став п’ятим, а після Ігор встановив ще один особистий рекорд. Чи Ольгу Земляк, яка також з особистим рекордом увійшла до фіналу у бігу на 400 м. На цій дистанції білим атлетам непросто конкурувати з потужними бігунами, вихідцями з африканських країн.

Але ж ще кілька десятиліть тому 400-метрівка була нашою дистанцією…

- Свята правда. Ольга Бризгіна вигравала Олімпіади не лише в естафетах, а й в особистих змаганнях. Гадаю, молодша донька Ольги, Настя Бризгіна, підтримає сімейні традиції. Поки що дівчина бігає 200 м. Та не виключено, з часом вона піде стежкою, яку проторувала її мама.

Наскільки активно відбувається у збірній зміна поколінь?

- Післяолімпійська пора – це золотий час для перегляду резерву. У нас є хороші дітки. Та водночас елітні спортсмени висловили бажання залишитися у спорті. Аналізуючи виступ українських атлетів у Ріо, я зробив висновок, що 75% спортсменів-учасників Олімпіади-2016 через чотири роки мають усі можливості змагатися у Токіо. Тобто кістяк команди залишився. Після Ріо Наталя Пигида, Настя Рабченюк та деякі інші наші дівчата пішли у декретну відпустку. Та з часом, переконаний, вони повернуться з новими силами і мотивацією.
Радий, що ми ще побачимо у секторі для потрійного стрибка Ольгу Саладуху. У неї були серйозні проблеми зі спиною. Про продовження її спортивної кар’єри якийсь час не йшлося взагалі. Лікарі боролися за те, аби Оля могла вести повноцінний спосіб життя за межами стадіону. Я дивуюся і захоплююся її мужністю та наполегливістю. Те, що вона робила щодня, аби закачати м’язи спини і у природний спосіб підтримувати хребет, заслуговує на найвищу шану. Потрійний стрибок – одна з найскладніших дисциплін легкої атлетики. І те, що Оля переборола травми і залишилася у спорті, – це героїчний вчинок. Минулого сезону вона стрибала за 14 метрів. І мені дуже хотілося, аби у Ріо вона зуміла поборотися за медаль. Готовність у неї була просто відмінна. Можливо, дещо забракло змагального досвіду… Я страшенно хвилювався, як Оля переживе цю невдачу. Та вона поставилася до цього філософськи. «Що ж, готуватимусь до наступної Олімпіади», – сказала вона. І мені тепло стало на душі. Такі люди у команді – на вагу золота. Це наочний приклад для молоді – професіоналізму, цілеспрямованості, майстерності та ще безлічі необхідних у спорті якостей. Жіночий потрійний стрибок – те, на що ми можемо сподіватися у майбутньому. Торік хороші результати показувала Руслана Цихоцька, а ще у нас є Таня Пташкіна.

Які завдання ставите перед підопічними на перехідний, післяолімпійський сезон?

Повністю читайте у віддрукованому номері.
Передплатити журнал зараз!

Олена
САДОВНИК