Спорт об’єднує націю
- Олімпійська Арена №11-12-2016
- Інші публікації

Ще не пролунало запрошення до зали, а вже відбувається жваве обговорення подій року, що минає. Не так часто збираються разом представники всіх регіонів країни, а тем для розмов вистачає. Начебто й одна родина – олімпійська, але має вона багато осередків, і у кожного є щось своє, притаманне лише йому. А у сумі і складається загальне життя великої родини.
2016-й був для цієї родини насиченим. Почався він із зимових Юнацьких олімпійських ігор. Вони проходили в Ліллехаммері, місті, яке можна назвати знаковим для спорту України, адже саме там було здобуто перші олімпійські відзнаки за роки незалежності. І молодь, ті, хто нині покликаний продовжувати традиції, зробили це з честю. Біатлоністка Христина Дмитренко завоювала першу для країни в історії зимових юнацьких Олімпіад золоту медаль. На її рахунку було ще й одне четверте місце. Після завершення Ігор Європейські олімпійські комітети обрали Христину найкращою молодою спортсменкою континенту 2016 року з зимових видів спорту.
14-річного фігуриста Івана Шмуратка ще не було на світі, коли 1994-го в Ліллехаммері здіймався прапор України на честь перемоги Оксани Баюл. І тепер, уже в новому столітті, – він майорів на відзнаку срібної нагороди юного фігуриста. А бронзова медаль сноубордистки Дарини Кириченко стала першою для нашої країни в цьому виді спорту на стартах найвищого рівня. Хочеться сподіватися, що за два роки уже на дорослих зимових Іграх залунають голоси сьогоднішніх представників молодшого покоління. Така традиція справжньої родини: діти йдуть шляхами батьків, прагнуть перевершити їхні здобутки. Юнацькі ігри – перша сходинка в кар’єрі, з неї крокувати далі. Нинішнього року цю сходинку подолали 23 спортсмени.
Директор ДНДІФК Володимир Дрюков і президент Федерації сучасного п'ятиборства України Ігор Панін
Давайте пригадаємо кілька яскравих сторінок року. 23 липня, Київ. Олімпійці в парадній формі урочисто пройшли від Трьохсвятительської вулиці, де поклали квіти до меморіалу загиблим учасникам АТО, до Софіївської площі. Уздовж усього маршруту їх вітали тисячі киян, наче віддаючи свої сподівання, щиру віру в успіх, гарячу підтримку тим, кому на спортивних аренах прославляти Батьківщину. Прем’єр-міністр України В. Гройсман передав Державний прапор олімпійцям. Під ним вони пройдуть парад відкриття Олімпійських ігор. Ніби традиційний захід – проводи спортсменів на відповідальні змагання. Але щоразу він хвилює, ніби вперше. І хочеться якнайдовше зберегти цей заряд позитиву, аж до найвідповідальніших моментів боротьби на аренах Ріо.
Коли Ігри завершилися, багато хто нарікав: мовляв, чекали більшого. Але ж на Олімпіаді кожна країна чекає від своїх атлетів більшого. І вони прагнуть виправдати ті сподівання, віддаючи усе, не заощаджуючи сил, емоцій, натхнення.
Ігри в Ріо дали змогу повторити свої досягнення Лондонської Олімпіади Юрію Чебану і Ользі Харлан. А ще 11 українських спортсменів уперше зійшли на найпочесніший спортивний п’єдестал. Для когось із них ХХХІ Олімпіада стане останньою в спортивній кар’єрі, а хтось тільки розпочинає сходження до спортивних висот. Сьогодні всі вони герої. Так само, як і ті, кому не вистачило миті, подиху, частки секунди, щоб стати медалістом. Та недарма ж МОК відзначає першу шістку атлетів, бо вони всі варті нагороди.
Здобутки року відходять в історію. Але висновки, зроблені за результатами роботи, стають орієнтиром на рік прийдешній.
«Треба змінюватися, щоб не відстати від конкурентів», – ці слова із звіту Сергія Бубки мені й здаються одним з найголовніших орієнтирів.