Подвійна ціна спортивних перемог

У кожної спортивної перемоги є зворотний бік. Це виснажливі тренування, величезні фізичні навантаження та неминуча їх складова – травми. Ці неприємні супутники спортивного життя – непроста, а іноді жорстока ціна практично кожного успіху. Не секрет, що одразу після боротьби за нагороди чимало спортсменів починають боротьбу за здоров’я. Згідно із статистичними даними Національної університетської асоціації (NCAA) США, щорічно у світі фіксується близько 10 млн спортивних травм.

Наскільки небезпечним є сучасний професійний спорт, чи можливо запобігти спортивним травмам, як в Україні лікують наших чемпіонів і чому деякі з них віддають перевагу закордонним клінікам – на ці та інші запитання відповідає директор Центру спортивної травматології Національного університету фізичного виховання та спорту України (НУФВСУ), травматолог-ортопед вищої категорії Петро Нікітін.


Це правда, специфіка діяльності закладу вимагає спеціальних знань і постійної роботи зі спортсменами. Адже є травми, притаманні лише тим, хто виступає на спортивних аренах, причому їх характер може залежати від виду спорту. У поліклініках з цим не стикаються. Йдеться, зокрема, про різноманітні пошкодження кінцівок – колінного суглобу, зв’язок гомілково-ступневого суглобу, переломи, розриви м’язів, сухожилля, внутрішньосуглобові травми тощо. Це й визначає наші пріоритети, які полягають в оперативному та консервативному лікуванні, реабілітації після травм, проведенні операцій на опорно-руховому апараті.


Цифра досить вагома – понад 400. Це складні оперативні втручання, викликані травмами та захворюваннями опорно-рухового апарату. Добра половина з них – малоінвазивні артроскопічні з використанням мікроінструментів, які дозволяють виконувати дуже малі розрізи, не пошкоджуючи ні м'язи, ні зв'язки. Ясно, що у такому разі відновлення пацієнтів відбувається значно швидше і без особливих больових відчуттів. Зазначу, що ми застосовуємо тільки новітні міжнародно визнані технології та імплантати провідних західних фірм - Stryker, DePuyMitek, Smith&Nephew.
Медичну допомогу у нашому Центрі надано багатьом українським чемпіонам і призерам Олімпійських ігор, світових і європейських першостей, членам національних збірних команд України з різних видів спорту. Після лікування у Центрі чимало з них змогли знову зійти на п'єдестал пошани.


Так, наразі ми маємо найкраще обладнання в Україні, яке дозволяє застосовувати сучасні комп'ютерні розробки та ексклюзивні методики дослідження і лікування. Зокрема, закуплено вартісні спеціальні інструменти, що надзвичайно важливо для успішного проведення операцій. Адже пацієнти можуть і не знати, що лікування навіть з використанням новітніх технологій, але на застарілому інструментарії може призвести до непередбачуваних наслідків.
З чого, власне, складається успішна операція? Це передусім фаховий лікар, сучасне обладнання, якісні інструменти та імплантати. Я би не ручався за успіх оперативного втручання, якщо хоч один компонент не «дотягує» до необхідного рівня. А спортсмену потрібний якнайкращий результат, його не влаштовує, коли кажуть, що «у цілому» все зробили добре, але ось тут «трішки» не вдалося. Можливо, для пересічної людини така ситуація й припустима, та тільки не для атлета. Тому що завтра він поїде, умовно кажучи, на Олімпійські ігри, і це «трішки» позначиться на його результаті.


Гадаю, що до них просто не доносять повну інформацію про ефективну діяльність профільних вітчизняних закладів. Цим напрямом здебільшого займаються їхні агенти, котрим з низки причин вигідніше відправити підопічного на лікування за кордон. Звісно, це не афішується, але фахівці добре знають про провідну роль бізнесових інтересів агентів у цьому питанні.
Водночас не буду заперечувати, що в окремих випадках спрацьовує фактор недовіри до українських лікарів. Знаєте, такий шаблон: де завгодно, тільки не вдома. Якщо такий спортсмен летить на змагання і йому у літаку потрапляє на очі яскравий рекламний проспект закордонної клініки, а про високу кваліфікацію та ефективні методики вітчизняних фахівців він нічого не знає, то його рішення прогнозоване. Але ж не завжди реклама відповідає дійсності.




Абсолютно. Повірте, ми робимо ті самі операції, що й у Німеччині, Австрії, Швейцарії чи США і рівень їх виконання часто буває навіть вищим. Крім того, у нас по-іншому працює формула «лікар-пацієнт». У закордонних клініках спортсмен дещо відсторонений від медика і бачить його максимум тричі упродовж лікувального процесу (в операційній, перед початком реабілітації та під час знімання швів), не маючи змоги щось запитати, уточнити, порадитися. Та й мовний бар’єр не можна скидати з рахунків. У нас цей контакт набагато тісніший і є частиною лікування. Спілкування допомагає враховувати та коригувати певні нюанси реабілітації, своєчасно виявляти проблеми, які несподівано можуть виникнути. Принагідно скажу: оскільки у Центрі чимало іноземних пацієнтів, всі наші лікарі вільно володіють англійською мовою.


У західних країнах система так званих «університетських клінік» дуже популярна, вона розвивається упродовж століть. Лікування у таких закладах вважається найбільш ефективним і кваліфікованим. Поєднання теорії та практики дозволяє швидко втілювати нові ідеї, методики, організувати навчальний процес не на таблицях, відео чи малюнках, а безпосередньо, скажімо, в операційній.
Клініка у складі вишу - це хороша практика, але щоб вона була більш дієвою, необхідно дати можливість лікарям займатися викладацькою діяльністю. Зараз ми у процесі вирішення цього питання.


Уже давно минули ті часи, коли слова «фізична культура» та «спорт» були синонімами, а спортсменами називали здорових, фізично міцних людей. Сьогодні між цими поняттями проходить навіть не межа, а прірва, вони мають, як не парадоксально, діаметрально протилежні цілі. Якщо фізкультурою займаються для оздоровлення та отримання позитивних емоцій, то великий спорт – це індустрія, гонка за рекордами на межі людських можливостей. Уже на рівні здобуття першого розряду про здоров’я не йдеться.
Професійний спорт досить травматичний, з великою кількістю ризиків, котрі спортсмени іноді й не усвідомлюють. Кажеш одному з них: потрібна негайна операція, а він відмахується, мовляв, яка там операція, коли за два тижні важливі змагання і є шанс здобути медаль. Іноді вони виступають із жахливими травмами і навіть сходять на п’єдестали. Тільки лікарям відомо, якою ціною здобута та чи інша перемога. Наприклад, на один зі стартів Ірина Мерлені вийшла без передньої схрещеної зв’язки і стала призеркою, а Віталій Кличко свого часу змушений був відкласти розрекламований бій з відомим суперником через те, що у нього буквально «висів» малогомілковий нерв. В обох випадках публіка, яка хотіла від цих спортсменів більшого, звинуватила їх у невдачі. Але це вже інша тема.


За статистикою, найважчих ушкоджень зазнають представники кінного спорту. Під час падіння тварина втрачає координацію і може підім’яти під себе вершника.
А за кількістю травм лідирують ігрові види спорту, зокрема футбол, хокей. Особливе місце посідає бокс – суто на рингу спортсмени здебільшого отримують невеликі пошкодження, наприклад, розсічення, але вони наражаються на ризик зазнати травми голови, яка дасть про себе знати пізніше.


Повністю підтримую. Чому, приміром, у футболі так багато травм? Тренери у гонитві за негайним результатом нерідко застосовують неприпустиму методику підготовки. Якщо у спортивних школах інших країн дітей скрупульозно вчать техніки і поступово, відповідно до віку, піднімають планку навантажень, то у нас, трапляється, уже восьмирічні діти виконують величезний обсяг фізичної роботи. Звідси і травми, які не дозволяють юному футболісту розвиватися далі. Ми ж футбольна країна, у нас багато обдарованих дітей, але до рівня Шевченка мало хто доростає.
Оскільки ми порушили питання дитячого травматизму, додам, що його обумовлюють і соціальні реалії, коли, приміром, батьки справді обдарованої дитини не можуть платити за її заняття спортом і тренери беруть тих, за кого заплатили, навіть, якщо ці діти не підходять для даного виду спорту. Такі ситуації також у багатьох випадках закінчуються травмами.


Я би відповів на таке запитання ствердно, хоча ця тема постійно досліджується. Звісно, ми стикаємося зі спадковою схильністю до захворювань суглобів, яка у випадку зазнання травм може значно ускладнити лікування. Бувають і порушення, коли людині небажано далі займатися спортом, однак вона всупереч усьому ставить рекорди. Перед лікарем постають непрості питання етичного характеру: забороняти чи ні? Звичайно, коли виявлено, наприклад, порок серця, ми не можемо сказати «ну спробуй», заборона в такому разі категорична. Але як вчиняти в інших випадках – готового рецепту немає. Адже не виключено, щоб довести протилежне, спортсмен зможе перебороти негаразди і стати чемпіоном.
Ми часто під час реабілітації зупиняємо спортсменів, котрі впевнені, що зможуть відновитися швидше. Їм пояснюють, що у медицині немає понять «швидше» чи «довше», оскільки рана загоюється три тижні, зв’язки зростаються за шість тижнів, і немає значення, чемпіон ти чи ні.




Ніхто не застрахований від травм на спортивній арені, та їх кількість можна зменшити. Доведено, що 30 % випадків травмування спортсменів пов’язані з ігноруванням або незнанням елементарних правил. Дуже просто: перед виходом на майданчик, поле, корт необхідно добре розігрітится та розім’ятися. Це збільшить прилив крові до м’язів, зробить їх більш пластичними, відтак зменшить імовірність травмування.
Профілактика полягає у тому, що спортсменам, особливо молодим, треба пояснювати, що вони мають довго і ретельно розігріватися, готувати кожний свій суглоб до навантажень і серйозної роботи м’язів. Існують також спеціальні варіанти обмотування суглобів і тих частин тіла, які зазнають перевантажень. Дуже важливо, щоб лікарі команд стежили за дотриманням цих правил. Та, на жаль, не у всіх командах, включаючи деякі національні збірні, є такі фахівці.


Прихильникам активного відпочинку я би рекомендував передусім бути уважними і обережними, так само, як і всім людям, котрі у снігопад та ожеледицю виходять на вулицю.
Зазвичай узимку зростає кількість травм, пов’язаних з катанням на лижах. Люди їдуть на зимові курорти і нерідко повертаються додому з травмами. Зі свого лікарського досвіду знаю, що більшість пошкоджень лижник отримує не під час якогось надскладного повороту – якраз тоді він суперуважний, а наприкінці спуску, коли думає, що найважче уже позаду і розслаблюється.
Якщо йдеться про гірські лижі, то людині, котра їде на два-три дні покататися, варто пам’ятати, що вона зазнаватиме дуже серйозних навантажень на нижні кінцівки, що може призвести до травм. Щоб запобігти цим неприємностям, потрібно два тижні до поїздки готувати свої м’язи до інтенсивної роботи.


Це здебільшого люди похилого віку, у котрих є певні проблеми з координацією рухів. Нерідко травмуються діти, це відбувається переважно під час канікул, коли є сніг. У багатьох випадках катання на сучасних санчатах – нічим не захищених пластикових кругах – закінчуються плачевно.


Необхідно передусім знерушити кінцівку, прив’язавши до неї хоча б якусь паличку, і прикласти холод. Після того – негайно у травмпункт і у подальшому бути дуже обережним.