Лист з фронту

Чимало наших колег, людей спорту, нині зі зброєю в руках боронять Батьківщину на передовій. Ми схиляємось перед тими, хто віддав своє життя за Україну. Пишаємось і нескінченно вдячні захисникам і захисницям за їх ратний подвиг. А вони щодня роблять свою військову роботу. У хвилинки ж перепочинку між боями пишуть листи, вони різні – землякам, молодому поколінню, родині. Листи з фронту...
От один із них: від першого заступника голови Миколаївського регіонального відділення НОК України Вадима Кучмія.

Друзі!
Те, що почнеться війна, підсвідомо уявляв, але ще залишалися сподівання, що росіяни не наважаться її розв'язати. Проте настало 24 лютого.
О 3:40 зі свого балкону побачив літак, а за двадцять хвилин у Миколаєві почали вибухати «Калібри». О 7:00 прокинулася родина, і ми почали збирати «тривожну валізу». Саме тоді дізнався зі ЗМІ, що російські війська вторглися в Україну.
О десятій ранку знайомі спортсмени надіслали мені відео про пересування російської військової техніки в напрямку Нової Каховки з боку Криму. До Миколаєва лише 200 кілометрів - танк може здолати цю відстань за декілька годин! Стало зрозуміло, що місто в найближчі дні треба захищати і ні в якому разі не залишати.
Гаяти час було неможливо. Дружину та доньку відвіз у безпечне місце, а сам о 12:00 вже записався до лав територіальної оборони і чекав наказів на території військової частини.
Перші дні були важкі: військовий досвід відсутній, не було навичок поводження зі зброєю. Звісно, й новини були невтішні. Ворог просувався по країні та перебував недалеко від Миколаєва. Але надавало оптимізму, що кожного дня дедалі більше добровольців поповнювали ТРО, створювалися підрозділи.
Нашими першими бойовими завданнями було виявлення противника - це були колони бронетехніки вздовж лісосмуг у селах на межі Миколаївської і Херсонської областей. До речі, у своєму підрозділі зустрів відомих миколаївських спортсменів! Це майстер спорту міжнародного класу з кікбоксингу Олег Шевченко та заслужений майстер спорту з академічного веслування Дмитро Прокопенко. З Дмитром наразі виконуємо бойові завдання.
Ще за місяць до початку війни я добре уявляв, що отримаю нову професію. Для мене велика честь захищати свою державу. Кожен день запитую себе, що я зробив для перемоги і на що ще здатен. З великим болем сприймаю втрати бойових побратимів, новини про загибель мирних мешканців, дітей... Про покинуті мільйонами українців домівки.
Але, незважаючи на цей величезний тягар, немає втоми. Буду битися з ворогом, поки не звільнимо Україну.
Дякую за велику підтримку своїй родині та друзям, і дуже чекаю зустрічі з ними в мирному житті. А ще бажаю собі скорішого повернення у світ спорту. Саме так і буде!
Вадим КУЧМІЙ