Ярослава Магучіх: «Всі мої перемоги – завдяки й задля України!»

У 2022 році 21-річна легкоатлетка Ярослава Магучіх, яка виступає у стрибках у висоту, виборола нагороди на усіх найважливіших стартах сезону. Вона стала віце-чемпіонкою світу, перемогла на світовій першості у приміщенні, здобула «золото» чемпіонату Європи й тріумфувала у «Діамантовій лізі».


- Ми готувалися до чемпіонату світу у приміщенні ще до початку війни. Це головний старт зимового сезону. Й звичайно в мене була мета виступити з гарним результатом. Однак, коли почалася війна, то, зрозуміло, все змінилося. Що буде завтра – ніхто не знав. Тому думки про чемпіонат вже були інакшими, але ми з тренером мали мотивацію. Ми розуміли, що повинні їхати, виступати, захищати нашу країну «на своєму фронті», розказувати міжнародним ЗМІ про реалії в Україні – про війну. Тому це мотивувало й ми це зробили. Ми продовжуємо виступати заради України, заради українського народу. Всі наші перемоги - це перемоги завдяки та для України. Я вдячна нашим воїнам, які захищають Україну й віддають свої життя. Ми всі працюємо задля єдиної великої перемоги – кожен на своєму місці. Тож, з такою мотивацією я крокувала весь цей сезон.


- Звичайно, пам’ятаю. Це були дійсно особливі емоції. Налаштовувалась також по-особливому. Коли ти в цей складний час їдеш з України, але щодня на зв’язку з рідними, друзями, то чуєш все, що відбувається у них за вікном, читаєш новини… Дуже складно. Але треба мати характер. Перед розминкою я виключила телефон. Було складно налаштуватися, але розуміла, що зараз - як ніколи - треба виграти! Я повинна змагатися так, щоб мій виступ підняв український дух. І тренер мені знову сказала: «Ми готувалися до цього старту й ти готова!» І в мене вийшло! Я стрибнула 2,02. «Золото». Я просто не могла в це повірити.


- З кожним стартом це ставало дедалі складніше. Коли ми тільки виїхали з країни, то було інакше. Ми не були вдома два-три тижні, потім місяць, два, три… Я кожного дня дуже хотіла додому. Й потім бачу – вже півроку не вдома. Мотивувала себе лише стартами. Й перед кожним стартом була думка «ось цей старт – і додому», але не виходило так… Тому складно було налаштовуватися. Всі думки були лише про Україну. Проте тренер сказала: «Треба працювати. Треба закінчити сезон на гарній ноті, щоб відпочити трошки й далі вже готуватися до нового. Ти все пройдеш. Ми повинні це робити заради нашої країни, українського народу». Тож, ми так і робили.


- На чемпіонаті Європи я завоювала золоту медаль, але з результатом 1,95 см. Я розумію, що всі медалі треба цінувати. В мене була вже й медаль чемпіонату світу, але срібна. Тобто це гарні показники, але завжди хочеться більше й краще. І от з результатом 1,95 я розумію, що стрибаю за 2 метри… Треба це усвідомити. Тому це була також мотивація – показати результат вище, ніж на чемпіонаті Європи. Але повторюсь, головною мотивацією були думки про дім, Україну та весь наш народ. Всі мої перемоги й звершення лише для рідної країни! Приємно, що такий важливий трофей, як кубок «Діамантової ліги», я привезу в Україну.


- На тренуваннях максимальний результат влітку був 1,97 см. На цій висоті ми відпрацювали техніку, розбіг. Потім в принципі в секторі, коли висота піднімається, ти просто демонструєш свою техніку. Вона однакова, тільки може трішки швидше й коротше крок останній перед відштовхуванням робити. Ставимо за мету – стабільність, яка є ознакою майстерності. Коли ти стабільно стрибаєш, то це й є результат праці. Але я також ще молода (сміється). 21 рік. Тому організм ще змінюється, є над чим працювати кожного дня.

- Звичайно, всі спортсмени, всі тренери, – світова спортивна спільнота підтримує нас. Це відчувається на кожному старті. Коли ми виїхали на перший старт, чемпіонат Європи у приміщенні, всі підходили до нас, казали: «Ми з вами, ми пишаємось і дивуємось, як ви залишаєтесь такими сильними й стійкими». Деякі спортсмени з інших країн, бажаючи підтримати Україну, наносили манікюр у синьо-жовтих кольорах. А італієць Джанмарко Тамбері яскраво підтримав партнерів по сектору і наклеїв собі прапор на руку та написав прізвища Проценка та Бондаренка на плече. Ця підтримка дуже важлива й відчутна для нас. Це дуже круто. Протягом всього сезону ми її відчували, і це дуже приємно.


- Коли ми їхали на чемпіонат Європи, звичайно, хотіли, щоб всі ми, українки, були на п’єдесталі. Але в принципі, ця конкуренція в секторі, ця атмосфера, яка є нормальною в спорті, не змінилася. Коли дивишся стрибки у висоту серед чоловіків, то помічаєш дещо іншу ситуацію: все виглядає більш вільно. А в секторі дівчат це інакше. Ми більш сконцентровані, стримані, кожна у своїх думках. Може, збоку це виглядає так, що ми не спілкуємось. Поза сектором ми чудово спілкуємось. Я завжди кажу, що наш чемпіонат України - це міні-чемпіонат Європи. Сподіваюсь, що дуже скоро зможемо провести знову чемпіонат країни в Україні. Я була дуже рада, коли Іра стрибнула свій особистий рекорд на чемпіонаті світу (2,02 см), тому що ця планка довго їй не підкорювалася. Але Іра це може. Нарешті. Тому бачити український прапор над своєю головою й зліва-справа на п’єдесталі – це нереально круто.


- Думаю, ні. Єдине, можливо, можу сказати про старт «Діамантової ліги» в Польщі. Я стрибнула 1,92 см, але вже тоді розуміла, що не змогла психологічно налаштуватися. Після чемпіонату світу це було складно, до того ж щоденні новини з України... Все це разом було дуже складно. Але я не шкодую про цей виступ. Цей досвід і будь-який інший важливі для подальшого росту.


- О, це було дуже цікаво. Так, я отримала запрошення. Мене запитали, чи хочу я спробувати себе у ролі моделі. Авжеж, я хочу! Це був колосальний досвід у самісенькому центр модної індустрії. В цілому, була дуже рада запрошенню. Після закінчення сезону прилетіла в Америку. Все було для мене новим, але я звикла до чіткого графіку та організованості. Тобто знаю, коли старт моїх змагань, коли тренування, коли сніданок й інше. А тут дещо була інша ситуація, і я зрозуміла - ні, модельний бізнес точно не моя справа.


- Так! Давно хотіла з ним познайомитися. Все ж таки, світова легенда. Він сказав мені, що стрибати у висоту для нього складно й він це не розуміє. Але його особистий рекорд, він сказав, 1,90 см. Вважаю, що не вміючи стрибати у висоту, це чудовий показник. Також познайомилася зі світовою моделлю Winnie Harlow. Вона дуже привітна. Перед показом вона мене спитала: «Хвилюєшся?», а я кажу: «Та ні! Це ж не моя робота». Ми посміялися. Хвилювання, як перед змаганнями, взагалі не було, тому, як пройшла по подіуму, мала приємні емоції. Часто запитують: «Чи хотіли би ви спробувати себе у ролі моделі?». Моя однозначна відповідь: «Ні, не хочу. Можливо, якісь фотосесії для брендів. Максимум. Але модельний бізнес точно не для мене».


- Так, церемонія, на якій вручали нагороди юним зіркам та спортсменам року Європи, відбулася наприкінці жовтня в Таллінні. Насправді, це було дуже гарно, приємна атмосфера, але мене знову ж таки ні на секунду не покидали думки, що в Україні зараз війна… Але я вірю, що зовсім скоро ми будемо відзначати нашу перемогу.