Олімпійський форпост

Це аксіома: і люди, і об’єкти перевіряються на стійкість та життєздатність саме у скрутний час, в екстремальних ситуаціях. На наш погляд, яскравим прикладом цього може бути олімпійський навчально-тренувальний центр «Конча-Заспа», який зазвичай називають «олімпійською базою».

Як вдалося у важких умовах війни відстояти свої позиції на «спортивному фронті» попри все, ще раз підтвердити високий статус головного центру підготовки українських олімпійців? Це й стало темою нашої бесіди з директором бази Андрієм Крилюком.


– Не скажу, що ми робили щось героїчне. Просто сумлінно виконували свою роботу стосовно ситуації, що склалася. Діяли, як підказував обов’язок та совість. Коли почалися бойові дії, ми розуміли, що багатьом спортсменам та тренерам просто нікуди їхати. Значна частина з них були з тих регіонів, де ситуація складалася особливо гостро. Ми зібралися колективом, все обговорили і прийняли рішення – продовжуємо роботу, поки на базі перебуває хоча б одна людина, якій нема куди їхати.
Перейшли на такий режим, якого вимагав воєнний стан. Деяким фахівцям довелося працювати за двох-трьох людей. Дякую головному тренеру з важкої атлетики Юрію Кучинову, старшому тренеру з греко-римської боротьби Артуру Дзигасову, які разом зі своїми командами залишилися на базі. Спортсмени допомагали нам у всіх справах, насамперед господарських.
Разом із президентом Федерації гандболу України Андрієм Мельником організували охорону. Усі хлопці підключилися – патрулювали територію, налагодили співпрацю із місцевою теробороною, зі службою безпеки. На випадок обстрілу ми обладнали укриття. Це було буквально у перші ж дні війни.
Трохи згодом до нас потягнулися родичі спортсменів та тренерів, яким теж не було куди їхати. Ми приймали у себе всіх. Комусь треба було лише переночувати, дехто залишався на тижні, місяці. Частину витрат ми взяли на себе. Ще частину – Національний олімпійський комітет, Міністерство молоді та спорту. Були й спонсори, які безоплатно давали продукти.


– Скажу, що наші люди виявили свої найкращі людські якості. Зізнаюся, були такі, про яких думав, що не зможуть у цій ситуації впоратися з емоціями. А вони теж показали себе з найкращого боку. Причому близько 40 осіб із нашого колективу повністю переселилися на базу. Тут жили, працювали, чергували. Я, звичайно, теж чергував – стояв на КПП, обходив ночами територію. Один із наших адміністраторів Володимир Саган узяв на себе стільки функцій, що просто дивно, як йому вдавалося справлятися з усім. Причому разом з ним на базі перебувала і його дочка. Головний лікар Віктор Бугаєв закривав одразу кілька позицій – працював як лікар, медбрат. Те саме можна сказати про наших заступників директора Дмитра Апкар’яна і Тараса Глущука головного енергетика Руслана Головка, електриків. Начальник відділу маркетингу Ірина Антончук-Довгополова узяла на себе функції диспетчера з патрулювання і чергування. З харчуваням все було гаразд завдяки завїдальнею Евгенії Новак. Безперебійну роботу спортзалів забезпечував начальник відділу охорони праці Олександр Пироженко. Декілька співробітників нашої бази пішли на фронт, серед них головний інженер Сергій Грендей і начальник відділу закупівель Олександр Іщук.
Зі своїми завданнями справлялися, хоча по нервах обстановка била, коли летіли ракети, було чути вибухи, канонаду. Ми вирішили, що прийматимемо всіх, не лише спортсменів та тренерів. Були й звичайні люди, котрі просили у нас допомоги – вони не могли нікуди виїхати. Для всіх ми намагалися створити добрі умови – ліжко, душ, харчування. Щоб люди могли відпочити, трохи заспокоїтися, перевести дух. Відпочивши, вони могли продовжувати свій шлях туди, куди планували. Якщо треба, допомагали одягом, взуттям. Допомагали, як могли. Завдяки співпраці з Міністерством, отримали гуманітарну допомогу з Голландії – переважно одяг, матраци, ковдри.
Так, доводилося нелегко. Були дуже складні моменти, пов’язані з логістикою. Непросто було доставляти продукти, особливо спочатку. Але нам допомагали. У тому числі, з машинами, які їздили населеними пунктами, збирали, що можливо. Деякі депутати допомогли – привозили м’ясо та інші продукти. Усі разом знаходили рішення у складних ситуаціях. І нам вдалося налагодити гарне харчування. Причому, воно було повноцінним – тричі на день. Ніхто голодним не лишався, хоча часом на базі знаходилося до 250 осіб, з яких більшість – біженці.
Сьогодні наша їдальня, як завжди, на найвищому рівні. Згадую, як не просто було її зробити – зі шведським столом. Завдяки колективу, підрядникам, високий рівень тримаємо! Спортсмени, які об’їздили весь світ, кажуть, що їдальня бази не тільки не поступається аналогічним західним зразкам, а й за деякими пунктами перевершує. Не соромно гостей запросити. І президент МОК Томас Бах у нас був.

– Зараз у нас тут майже 350 людей. Подивіться на графік. Бачите, скільки збірних?
Боротьба, бокс, важка атлетика, дзюдо, спортивна гімнастика, фехтування... Заїхали до нас і байдарочники з каноїстами. Є представники неолімпійських видів. Зокрема, пауерліфтинг. Приймаємо й інші команди та ДЮСШ. Оскільки з приміщеннями у видів спорту є сьогодні труднощі, то й змагання на базі проводяться – і клубні, і Кубки країни... Нещодавно, до речі, ми провели чемпіонат України зі спортивних танців. Багато спортсменів сьогодні перебувають на бойовому посту – у військових підрозділах. Але коли є можливість, приїжджають на олімпійську базу, тренуються, а потім знову вирушають у розташування своїх частин. Іншими словами, ми не простоюємо, а активно працюємо. Колектив може похвалитися тим, що, незважаючи на лихоліття, виплачуємо всі податки, у нас немає жодних заборгованостей.
Колектив бази тісно контактує з військовими частинами. Ми намагаємось, як можемо, допомагати нашим захисникам. На День фізкультурника за успішну працю олімпійську базу преміювали. І колектив ухвалив одностайне рішення – ці гроші, плюс особисті кошти співробітників направити на придбання безпілотника для армії. Крім того, частина коштів пішла на закупівлю спортивних костюмів для бійців, що наразі перебувають у шпиталях на лікуванні, - аби вони могли почуватися зручно.
Ми вважаємо, що тут наш «фронт». Сьогодні кожен має сумлінно виконувати свої «бойові завдання». Це і буде вкладом у спільну працю заради великої мети – перемоги.