Ігор Рейзлін: «Я ще не сказав свого останнього слова на доріжці»

Бронзовий призер чемпіонату світу український шпажист Ігор Рейзлін розповів, наскільки непростим був його шлях до другої в кар'єрі особистої нагороди світового гатунку, а також поділився планами на майбутнє.


- Ці змагання взагалі дуже важко далися, не вперше в житті та, напевно, не востаннє я фехтував, маючи проблеми зі здоров'ям. Коліно, яке мене турбувало впродовж сезону, вдалося більш-менш вилікувати до Каїру. Але напередодні вильоту на чемпіонат світу у мене почав боліти лікоть. Це така ж проблема, яка була перед Олімпіадою в Токіо у Богдана Нікішина.
Зранку на розминці я зрозумів, що взагалі нічого не можу робити та був дуже засмучений. Розпочинав змагання з думкою хоча б перший бій зачепити – з Романом Александровим з Узбекистану. А потім, під час наступного поєдинку з голландцем Трістаном Туленом, було ще й жорстке зіткнення: гарда в гарду, лікоть дуже сильно прострілило, знадобилася «заморозка». Хоча в принципі в кожній зустрічі була мінімум одна така ситуація, коли було дуже боляче. Тому те, що вдалося здобути медаль, здається дивом.


- Перші два бої дуже важко фехтувалося, я нічого не міг робити зі свого арсеналу прийомів, максимально беріг руку, уникав зіткнень. Далі стало трохи легше. Богдан Нікішин, який консультував мене під час змагань щодо травми ліктя, спираючись на власний досвід, казав, що часто спочатку буває важко і боляче, а потім рука ніби прогрівається і дозволяє хоча б щось робити.


- Так, зі здоровою рукою я в нього виграти не міг. (Сміється). Насправді зробив висновки після поразки у Тбілісі. Тоді я з ним на змаганнях фехтував вперше, тренування не враховуються. Зрозумів, як він працює на доріжці, знайшов слабке місце - і завдав туди кілька уколів.


- Так, але розуміння, що з себе являє цей суперник, було. Гонконг раніше бував у нас в Конча-Заспі, також ми перетиналися з ним на зборах в Японії. Фон Хой Сунь – сильний боєць, він вже якийсь час демонструє фехтування досить високого рівня, був у трійці призерів на чемпіонаті Азії. Коли у кінці поєдинку йому вдалося відіграти пару уколів і впритул наблизитися в рахунку, я чув поради батька. Плюс згадав досвід подібних боїв, коли на останніх секундах супернику вдавалося відігратися. Я розумів, що самому потрібно діяти. Але оскільки через травму ліктя фехтував у спеціальному бандажі, ближче до завершення бою рука німіла і я не відчував пальців. Я бачив, що можна зробити, але не дуже виходило, влучав в гарду. Пощастило, що гонконжцю не вистачило часу. Гадаю, якби він провів ще одну потужну атаку, то зрівняв би рахунок.


- Можна сказати, не пощастило, що я змазав парад-ріпост, і коли влучив у маску, не загорілося, хоча могло. Щодо того, що японець останній укол завдав мені в стопу, то тут не спишеш на удачу. Суперник добре виконав прийом. Я, в принципі, очікував, що він пірне і хоча б одну спробу вколоти в ногу зробить. Чекав, чекав - і проспав, так склалося.


- Відверто кажучи, не було бажання якісь емоції проявляти на фоні того, що відбувається у нас на Батьківщині. Я роблю усе від мене залежне, щоб показати результат і підняти прапор України. Але радіти, коли у нас вдома гинуть люди, я просто фізично не можу. Величезна подяка хлопцям, які зараз захищають країну на фронті та дають нам можливість виступати на змаганнях.


- Зайнятися здоров'ям, підлікувати коліно і лікоть, щоб максимально відновитися до нового сезону і допомогти команді відібратися на Олімпійські ігри у Париж-2024.


– Я за будь-якого результату продовжував би виступати. По-перше, завершувати кар’єру у статусі першого номера світового рейтингу було б безглуздо. По-друге, я відчуваю, що ще не сказав свого останнього слова на доріжці.