«Срібний мікст», або три з половиною оберти

До передостаннього дня чемпіонату світу з водних видів спорту 2022 р. успіх не супроводжував українських стрибунів у воду. Але надія не згасала, оскільки ми очікували на вихід нашої мікст-пари – Софії Лискун та Олексія Середи, які були одними з фаворитів у стрибках з 10-метрової вишки. І наші молоді таланти не підвели! У запеклій боротьбі з результатом 317,01 бала вони посіли друге місце, поступившись лише суперникам з Китаю (341,16). Але обійшли дуже сильну американську пару (315,90), якій дісталися бронзові медалі. До речі, це перша нагорода збірної України у цій дисципліні за всю історію виступів на чемпіонатах світу.

Ми зустрілися із новоспеченими віцечемпіонами світу у басейні київського Центру спорту «Ліко», коли вони завершили ранкове тренування. Головною темою розмови, звісно, став минулий чемпіонат світу, особливості підготовки до нього, плани на майбутнє. Але почали розмову зі спогадів спортсменів про початок їхньої кар’єри, «відмотавши» назад років десять.


О.С. – Починав з плавання. Але потім мама відвела мене до секції стрибків у воду. Мені тоді було чотири роки. Треба сказати, мені тут одразу сподобалося. Напевно тому, що дуже приваблювали перекиди, сальто... Так і пішло.
С.Л. – Я потрапила до басейну у п’ять років. Причому одразу пішла на стрибки у воду. Друг моїх батьків – Андрій Дмитрович Шереда – працював у цьому виді спорту. Він відчув в мені якісь завдатки. У нього і почала тренуватися. Зізнаюся, що спочатку не хотіла займатися, більше батьки змушували. Але потім втягнулася, з’явився інтерес. А згодом зрозуміла, що це моє. Тобто саме те, чому я хотіла б присвятити себе. Прийшло розуміння, що можу зробити кар’єру. Вже ставилася до цього, як до роботи, яка стане головною справою життя.


О.С. – Насамперед скажу, що дуже важливим у цьому плані є підтримка. А мої батьки мене всіляко підтримують. Тим паче, вже тоді бачили, що в мене добре виходить. При цьому, звісно, хотілося й у школі не відставати. Можна сказати, що навчився успішно поєднувати спорт та школу. І сьогодні, я запевняю, одне іншому не заважає. Хоча віддаю спортивним заняттям більшу частину свого часу, але про навчання ніколи не забуваю. У школі не відстаю.
С.Л. – Не скажу, що спорт та навчання поєднувати легко, тим паче, будучи студенткою університету. Але цю проблему я собі вирішила. Склала для себе графік, у якому визначила оптимальний часовий баланс для тренувань та навчання. І намагаюся його дотримуватися за будь-яких обставин. Це дисциплінує, тому все вдається.


О.С. – Я приїхав до Києва, коли мені було 10 років, – мене помітила Тамара Володимирівна Токмачова. З того часу я тут. І тренер той самий. Щодо мотивації, то в тому віці я про це не думав. Мені просто подобалося займатись тим, чим займався. Подобалося показувати результати та пишатися собою, коли вони зростали. Вже пізніше зрозумів, як це чудово – захищати честь своєї країни. Відчув і величезну відповідальність. Не хочеться підвести свою Батьківщину, своїх уболівальників.
С.Л. – Мені досить складно назвати саме той момент, коли запросили до збірної... Все відбувалося якось плавно і розтягнулося за часом. Усі ми їздили на збори. Зрозуміло, що там кожен із нас показував результати, які тренери не оминали своєю увагою. І головне – були виступи на чемпіонаті України, на міжнародних стартах. Того, хто показував найкращі результати, запрошували до збірної. Саме таким чином потрапила до команди і я.
Щодо мотивації… Тут з’єдналися два в одному. З одного боку, безперечно, відчуваю особливу відповідальність перед країною, перед своїми тренерами, уболівальниками. Треба докладати всіх сил до того, щоб їх не підвести. З іншого боку, мене мотивує шлях до мети. Коли її досягаю, радість буквально переповнює.

О.С. – Можу точно сказати, що остаточно повірив у свої можливості, коли у 13 років уперше виступав на дорослому чемпіонаті світу та посів там четверте місце. Для дебютанта стартів такого рівня це дуже високий результат. Саме тоді зрозумів, що можу ставити перед собою найвищі цілі та їх досягати.
С.Л. – На рівні України почала показувати досить високі результати у 12-13 років. Потім на своєму першому юнацькому чемпіонаті Європи – шість років тому у Хорватії – посіла третє місце. І тренери теж тоді дійшли висновку, що з мене можна щось «ліпити».
Але справжня впевненість прийшла до мене трохи пізніше – на дорослій континентальній першості. Розумієте, юнацькі та дорослі старти – це якісно різні змагання. За підготовкою, програмою, складністю. Рівні різні. І ось, коли у 2017-му році у Києві на дорослому чемпіонаті Європи здобула медаль у синхронних стрибках разом із Лерою Люлько, зрозуміла, що здатна досягати будь-яких цілей.

О.С. – Як ви, напевно, помітили за моїми результатами, віддаю перевагу вишці. Їй – особлива увага, насамперед, у стрибках із 10 м. Трамплін мені великих успіхів не приніс. Найбільше запам’яталося друге місце на юнацькому чемпіонаті світу. Проте це не означає, що трамплін треба ігнорувати. Ні в якому разі. Багато працюю і на ньому. Без цього не можна. Але вишка, звичайно, на першому місці.
С.Л. – У мене теж, як і в Олексія, 10-метрова вишка – улюблений снаряд. Але намагаюся приділяти увагу трампліну – метр, три метри. Але і тут йде відпрацювання якихось моментів, які визначаємо, як підготовчі під вишку.


О.С. – За тиждень у сумі у нас виходить 10 тренувань. Кожне триває 2,5 – 3 години. І це майже щодня. Тобто виходить до 30 години на тиждень. Причому, у понеділок, вівторок, четвер та п’ятницю проводимо по два тренування. У середу та суботу – одне.
С.Л. – Додамо до цього необхідні процедури, що відновлюють, – масаж, сауна… А в неділю – день відпочинку.

О.С. – Тренувалися у німецькому Ахені. Підготовку я визначив би, як майже повноцінну. У принципі всі умови там були нормальні. Але, на жаль, не мали масажиста, хореографа та тренера із загальної фізичної підготовки. Таких спеціалістів явно не вистачало. Ми це відчували. Збоку це могло здатися не дуже великим мінусом. Але тільки не для стрибків у воду! Масаж, заняття з хореографом та ОФП для нас є надзвичайно важливими. Це як маленькі деталі у великій машині. Може, й не такі помітні, але без них машина далеко не поїде.
Але так чи інакше підготувалися добре. Про це свідчить і результат, який показали, - стали віцечемпіонами світу.
С.Л. – Я приєдналася в Ахені до команди набагато пізніше. Проте, той час, який я мала на підготовку, використовувала по-максимуму. Хоча скажу, що ніщо ідеальним бути не може. Завжди можна підготуватися та виступити ще краще. Для досконалості меж немає.


О.С. – Крім міксту, я стрибав з вишки 10 м. В індивідуальних стрибках. Посів там шосте місце. Четверте місце було у синхронних стрибках теж із 10-метрової вишки. Загалом оцінюю ці виступи як гідні. Більш-менш задоволений.
С.Л. – Я теж виступала ще в індивідуальних стрибках з вишки 10 м. На жаль, посіла 18 місце. Звичайно, дуже засмутилася. Ставила завдання потрапити у фінал, і вже там показувати свої найкращі стрибки. Не вийшло. Крім того, разом із Ксенією Байло виступала у синхронних стрибках. Посіли шосте місце. Звичайно могли піднятися і вище. Теж не все вийшло. Натомість наш із Олексієм мікст підняв настрій. Стати віце-чемпіонами світу – це великий успіх.


О.С. – Так, справді, продовжую рости. Хоча давно зріст не вимірював. Але й без цього помітно, що стаю вищим і вищим. Звісно, не скажу, що це не впливає на стрибки. Адже має значення кожен сантиметр, кожний кілограм. Від цього може залежати багато – і перевороти, і обертальні моменти. Це такий вид спорту, де зміни в антропометрії дуже впливають. Проте, пристосовуюсь. Рецепт тут один – більше працювати, більше стрибати. Тоді легше долати бар’єр.


О.С. – Рік тому я стрибав мікст разом із Ксенією Байло. Показали добрий результат на чемпіонаті Європи. Але потім тренери вирішили поставити разом мене та Софію. Практика показала, що не помилилися. Друге місце на чемпіонаті світу – це підтвердження цього. Додам, що в Будапешті ми мали найскладнішу програму, багато в чому завдяки Софії. Робили три з половиною обороти. Можливо, саме цей стрибок і справив враження на суддів. Так мені здається.
С.Л. – Думаю, що така програма дозволить виборювати медалі на змаганнях найвищого рівня. Хоча не виключено, що надалі до стрибків вноситимуться зміни. Час покаже.
На жаль, сьогодні мікст не є олімпійською дисципліною. Якщо в майбутньому включать до програми Олімпіади – буде чудово. А поки що відточуватимемо мікст на чемпіонатах Європи та світу.


О.С. – На мою думку, технічна майстерність – насамперед. Але коли виступаєш на змаганнях, психологія має дуже велике значення. Ми маємо бути абсолютно спокійні. Навіть невеличке хвилювання може призвести до помилок, які вплинуть на результати.
Що ж до «психологічної атмосфери» у нашому дуеті, то тут баланс, можна сказати, абсолютний. Ми дуже добре ладнаємо, оскільки дружимо не один рік. Підтримуємо одне одного. І у житті, і під час виступів. Тому пристосовуватися не доводилося.
С.Л. – Я також вважаю, що головне – «техніка». Тут, мабуть, іншого й не може бути. Усі стрибки мають бути відпрацьовані ідеально. Якщо цього досягти, то й психологічно парі буде легко. До речі, тут є ще один важливий момент – момент антуражу. На змаганнях дуже важливо абстрагуватися від навколишнього оточення, яке може дуже тиснути морально. Якщо цьому навчитися – все гаразд. Треба примушувати себе не думати, що виступаєш на стартах високого рангу. Треба уявляти, що це нормальний робочий процес. Щодо нашої пари, то ми дружимо давно. Можна сказати, ще з дитячих років. Кожен завжди може розраховувати на допомогу та підтримку іншого. Тому жодних психологічних проблем немає.


О.С. – Незабаром у Римі відбудеться дорослий чемпіонат Європи. До цих стартів сьогодні ведемо підготовку. Крім того, ближче до зими очікуються змагання світових серій. Це дуже престижні старти. Такі мої плани. А як там буде – час покаже.
Система олімпійського відбору, наскільки знаю, залишається старою. Про жодні нововведення не чув. Головне, на чемпіонаті світу пройти у фінальну частину, а на Кубках світу потрапити до топ-18. Зрозуміло, що, як і раніше, розраховую насамперед на 10-метрову вишку в індивідуальних та синхронних стрибках.
С.Л. – У мене точно такі ж плани – континентальна першість, кубкові турніри. Щодо олімпійського відбору, то він розпочнеться наступного року. До слів Олексія додам, що треба постаратися виграти передолімпійський чемпіонат Європи. Перше місце – в індивідуальних чи синхронних стрибках – гарантує ліцензію. Звісно, боротьба за олімпійські путівки буде дуже жорсткою. Готуватиму індивідуальні стрибки з вишки 10 м. і синхронні, разом із Ксенією Байло.
Повторю, що, на жаль, не увійшов до програми Ігор у Парижі мікст. Сподіваємось, що у майбутньому він стане повноправною дисципліною на Олімпіадах.