Романтики стрибків

Одним з найбільш технічно складних і видовищних видів легкоатлетичної програми є стрибки з жердиною, у якому біг і стрибок поєднуються з виконанням цілої низки елементів у висі на рухливій опорі. Він входив до програми усіх Олімпійських ігор. Цікаво, що на перших чотирьох Олімпіадах сучасності стрибки з жердиною були у програмі змагань з легкої атлетики і гімнастичного багатоборства. Так, до програми гімнастичного багатоборства на Іграх у Парижі (1900 р.) входили змагання на колоді, перекладині, кільцях, в опорному стрибку, вільні вправи, стрибок у довжину, комбінований стрибок у висоту – довжину, стрибок із жердиною, лазіння по канату, підняття каменя вагою 50 кг.

Стрибки зі списом, патерицею, голоблею були популярні у багатьох народів світу. Наприкінці ХVIII ст. у Німеччині вийшла книжка «Гімнастика для юнаків», у якій педагог Йоган Гутс-Мутс рекомендував стрибки із патерицею через природні й штучні перешкоди для розвитку фізичних якостей. Коли вірити Вікіпедії, перший рекорд – 2.50 м –у цій дисципліні було зафіксовано 1790-го. Є свідчення, що 1886 р. в Англії вперше провели змагання зі стрибків з жердиною, і переможець подолав висоту 3.05 м.
Усі стрибки здійснювалися на жердинах, які виготовляли з твердих пород деревини. Різновидом техніки подолання висоти на дерев’яних жердинах було лазіння. 1888 р. японському спортсмену вдалося стрибнути на 3.55 м: він підійшов, увіткнув жердину, заліз по ній і зістрибнув з іншого боку планки. Це більше нагадувало цирковий номер.
Наприкінці ХІХ ст. для стрибків почали використовувати бамбукові жердини, однак на І Олімпійських іграх американець Уїльям Хойт переміг, змагаючись на дерев’яній.
Після цього до 1945 р. тривала ера бамбукових снарядів, які були досить легкими, гнучкими й міцними. Їх можна було підібрати спортсмену за співвідношенням зросту й ваги. І головне – вони могли бути індивідуальними, а раніше всі стрибки виконували на одній дерев’яній жердині. 1942 р. Корнеліус Уормердем (США) на такій жердині встановив світовий рекорд 4.77 м, який протримався 15 років. 1957-го його на 1 см перевершив Роберт Гутовскі (США) на металічній жердині, а завершив оновлення світових рекордів на металічних жердинах Дональд Брег 1960 р., подолавши висоту 4.80 м. Наприкінці 1950-х почали використовувати різні модифікації пластикових жердин, і американські атлети представили їх на Олімпійських іграх у Римі (1960 р.).
20 травня 1961 р. Джордж Девіс (США) встановив перший світовий рекорд на пластиковій жердині, яку назвали фібергласовою, - 4.83 см. Він відкрив історію супервисоких стрибків. За 60-річний період використання фібергласових снарядів представники США, Греції, НДР, Швеції, Польщі, Фінляндії, Франції, СРСР, України близько 70 разів оновлювали світові рекорди. Найвище досягнення виросло з 4.83 м до 6.18 м.
Рекордсменом у встановленні світових рекордів є видатний український спортсмен Сергій Бубка – олімпійський чемпіон, 10-разовий чемпіон світу (літо – зима), котрий завоював на чемпіонатах і Кубках Європи й світу усі найвищі спортивні титули. З 1984 р. по 1993 р. на міжнародних змаганнях він піднімав планку на позначку нових світових рекордів 35 разів (17 – просто неба і 18 – у приміщенні). Він першим подолав висоту 6 м і відкрив нову сторінку космічних стрибків. Тільки через 4 роки іншому спортсмену вдалося подолати 6-метрову висоту. На сьогодні ця позначка підкорилася ще тільки 21 атлету. Але рекордсменом за кількістю стрибків на понад 6 м є саме Бубка.
1913 р. у Києві проводили Першу всеросійську олімпіаду. У програмі змагань з легкої атлетики були стрибки із жердиною. Однак вони залишилися поза увагою глядачів і преси. За матеріалами друкованих видань 1-ї і 2-ї Всеросійських олімпіад, що дійшли до нашого часу, найкращим стрибуном з жердиною був киянин Микола Соколов.
На Першій всеукраїнській оліміпаді 1921 р., в якій взяли участь команди Києва, Харкова і невеликі групи спортсменів з інших міст, було відкрито літопис рекордів УРСР з легкої атлетики. Харків'янин Микола Карлош став першим рекордсменом у стрибках із жердиною, подолавши планку на висоті 2.54 м. На Другій всеукраїнській оліміпаді 1922 р. харків'янин Костянтин Зайцев стрибнув на 3.02 м, а за рік покращив своє досягення до 3.16 м.
Усі ці перші результати мали ніби епізодичний характер і були пов'язані з неординарними особистостями. Починаючи з 1934 р. історія розвитку стрибків з жердиною чотири десятиліття була пов'язана з ім'ям Гавриїла Раєвського і послідовниками його школи. Він був преставником різнобічної силової підготовки, активно займався багатьма видами легкої атлетики, гімнастикою, силовими вправами.
Унікальною рисою стрибків Раєвського було несення жердини під час розбігу однією рукою біля плеча, як гвинтівку «на караул». Наприкінці розбігу він кидав жердину у ящик для відштовхування. Це підтверджує його силу, спритність, високу координацію рухів і сміливість. Ніхто у світі так не робив.
Війна змінила життя Раєвського. Він добровольцем пішов на фронт, воював у підрозділі снайперів, був командиром взводу. На його рахунку було близько 200 вбитих фашистів. Мріяв, аби ця цифра дорівнювала його особистому рекорду у стрибках (423 см). Але на нього полювали і найкращі снайпери противника. Куля ворожого стрілка поцілила в око і пройшла крізь потилицю. Тяжке поранення, втрата свідомості… Його мало не зарахували до полеглих. За щасливою випадковістю Галина Геннекер, медична сестра, котра працювала в шпиталі, чемпіонка і чотириразова рекордсменка країни у стрибках у висоту (у повоєнні роки срібна призерка чемпіонату Європи, заслужений майстер спорту), впізнала закривавленого й перебинованого Раєвського. Розпочався тривалий процес лікування й відновлення. Після виходу зі шпиталю він з фанатизмом почав відновлюватися. Це приклад поєднання мужності, патріотизму й сили волі у спорті. Втративши одне око, він після війни зміг відновити спортивну форму й двічі виграти звання чемпіона України: 1946 р. (3.70 м) і 1947 р. (3.80 м).
Гавриїл Леонідович Раєвський після активних виступів у спорті почав працювати тренером і викладачем у Харківському педінституті. Свої знання й досід він багато років передавав учням і студентам. Був одним з перших тренерів багаторазового чемпіона і рекордсмена СРСР у стрибках із жердиною Геннадія Блізнецова.
1952-го вітчизняні спортсмени дебютували на Олімпійських іграх у Гельсінкі. У складі збірної з легкої атлетики виступали Петро Денисенко і Володимир Бражник. Тільки за спробами на висоті 4.40 м у боротьбі за третє місце Денисенко пропустив уперед шведа Лундберга. Бражник посів 6-те місце.
Петро Іванович Денисенко був учасником війни, сапером, виконував одну з найнебезпечніших робіт на фронті. Щоночі, повзаючи, знімав і ставив мінні загородження. Був тяжко поранений. Мужньо подолавши усі труднощі лікування й реабілітації, почав поступово змагатися і за півтора року став лідером. Денисенко – багаторазовий чемпіон і призер чемпіонатів країни (1945–1955 рр.) у стрибках з жердиною, десятиборстві, естафетному бігу 4х400 м. П'ять разів встановлював рекорди країни і тричі європейські у стрибках. 1951 р. на бамбуковій жердині побив рекорд України Раєвського, подолавши висоту 4.25 м, а 1954 р. на залізній жердині встановив найвище досягнення республіки, СРСР і Європи – 4.46 м.
1959-го з’явилося нове покоління амбітних стрибунів: Ігор Петренко (Київ), Ігор Гарін (Одеса), Яніс Красовскіс (Росія), котрі прагнули стати кращими. Того року на чемпіонаті країни переміг Петренко, наступного – Красовскіс. За рішенням тренерської ради вони і взяли участь в Олімпіаді-1960. Петренко посів 6-те місце, Красовскіс – 13-те.
Три олімпійські цикли українська школа стрибків із жердиною лідирувала в країні завдяки успіхам харків’янина Геннадія Блізнецова. У складі збірної Блізнецов перебував з 1963 по 1972 р., закінчив Політехнічний інститут і Харківський педагогічний інститут. Після завершення спортивної кар’єри працював викладачем на кафедрі фізкультури і спорту Військово-інженерної радіотехнічної академії ім. Л. О. Говорова.
Лідером збірної країни після Г. Блізнецова став Юрій Прохоренко. Коли хлопець навчався у 4 класі, до занять легкою атлетикою його заохотив Семен Абрамович Донськой, нині заслужений тренер України, почесний громадянин м. Василькова. Хороша фізична підготовка, отримана Прохоренком у Донського, і спеціальна жердинна у поєднанні з талантом і працелюбністю невдовзі втілилися у висотах, які спортсмен долав у стрибковому секторі. Прохоренко встановив п’ять рекордів України, три з них – 5.49 м, 5.50 м і 5.53 м – є всесоюзними. 1976-го він виграв зимовий чемпіонат СРСР, а потім і Європи. Влітку на міжнародних змаганнях на призи газети «Правда» він переміг із новим рекордом країни (5.49 м), а на останньому етапі відбору на Олімпійські ігри у Монреалі – матчевій зустрічі СРСР – Франція – з результатом 5.45 м. На Оліміпаді-1976 Прохоренко успішно подолав кваліфікацію, а в основному турнірі з результатом 5.25 м посів 10-те місце.
1980-ті й 1990-ті роки позначені яскравими перемогами донецької школи стрибунів із жердиною. Велику роль у розвитку олімпійського спорту в Донецьку й області відіграв Олександр Олексійович Білязе. Завдяки його самовідданій роботі було створено сприятливі умови для роботи тренерів у регіоні. З його ім’ям пов’язані долі чемпіонів і призерів Олімпійських ігор, переможців міжнародних змагань Надії Ткаченко, Василя Архипенка, Ніни Зюськової, Валерія Підлужного, братів Сергія Бубки і Василя Бубки, Віктора Спасова, Олександра Ткаченка…
Донецькі стрибуни були серед найкращих на змаганнях різного рівня в усіх вікових групах. Звання чемпіона країни серед юнаків і юніорів виборювали Олександр Ткаченко, Сергій Бубка, Сергій Кривозуб (він переміг також на чемпіонаті Європи серед юніорів). Рівень результатів Олександра Черняєва, Віктора Спасова, Сергія Бубки і Василя Бубки зростав з року в рік. Рекорди України з 1981 по 1983 р. три спортсмени оновлювали п’ять разів: Спасов – 5.60 м, Черняєв – 5.60 м, Спасов – 5.65 м, Черняєв – 5.70 м і 5.71 м, С. Бубка – 5.72 м. У наступні роки Сергій Бубка ще 18 разів встановлював рекорд України (5.75 – 6.14 м).
Стрибки з жердиною були дуже популярні в країні. Про це свідчить статистика результатів стрибунів по роках. 1978–1982 рр. спортсменів, котрі долали висоту 5 м і більше, було 18-22 щороку. Усі прагнули бути лідерами, і не без успіху. Тільки в Донецьку Спасов, Черняєв, Олександр Арендар, Аркадій Шквира, брати Бубки виконали норматив мсмк. Це був відмінний показник підготовки атлетів високого класу. Вони на рівних змагалися з найкращими жердинниками країни.
Олександр Черняєв виборов звання чемпіона країни (1980 р.), переміг у матчевій зустрічі СРСР – НДР, виграв півфінал Кубка країни, двічі у складі збірної брав участь у чемпіонатах Європи (1981 р. – 10-те місце, 1982 р. – 5-те місце).
Віктор Спасов був призером і чемпіоном країни (1981 р.), чемпіоном Європи (1982 р.), переможцем Кубка країни, чемпіоном Всесвітньої універсіади.
Василь Бубка – переможець Кубка країни (1983 р.), призер чемпіонату Європи і змагань «Зірки жердини».
Зірковий шлях Сергія Бубки розпочався 3 липня 1983 р. на змаганнях у Талліні, де він переміг із новим рекордом України – 5.72 м. Це дало можливість на тренерській раді погодити питання про включення його до складу збірної на чемпіонат світу як перспективного молодого атлета.

Усе збулося

Перший рекорд Бубка встановив улітку 1984-го в Братиславі – 5.85 м, а останній – взимку 1993-го у Донецьку на турнірі «Зірки жердини» - 6.15 м.
На Олімпіаді-2000 у Сіднеї президент МОК Хуан Антоніо Самаранч назвав Сергія Бубку «найвидатнішим спортсменом сучасності». Його двічі називали найкращим атлетом року серед усіх видів спорту, одним з перших внесли до Зали світової слави, відкритої з нагоди 100-річчя Міжнародної асоціації легкоатлетичних федерацій.
За видатні спортивні досягнення, особисті заслуги у підвищенні міжнародного авторитету України 4 лютого 2001 р. Сергію Бубці, першому з вітчизняних спортсменів, присвоєно звання Героя України.