Чимало стимулів для перемог

На чемпіонаті Європи з дзюдо в Тель-Авіві у найважчій категорії – понад 78 кг – в найгострішій боротьбі бронзову нагороду здобула Єлизавета Каланіна. Саме цю дзюдоїстку з Кременчука Національний олімпійський комітет назвав найкращою спортсменкою квітня.

Вихованці тренера Василя Волошина 23 роки, проте досвіду їй не позичати. На юніорському та юнацькому рівнях вона досягла значних успіхів. На чемпіонаті світу U-21 2015 року завоювала бронзову медаль. За рік також була третьою на континентальній першості U-23, багато разів перемагала на етапах Кубка Європи. Торік здобула нагороди на турнірах European Open, була призеркою етапів Grand Prix (КНР) і Grand Slam (Азербайджан). У лютому нинішнього року перемогла на European Open в Португалії.
І нарешті в квітні Каланіна завоювала свою першу медаль дорослого чемпіонату Європи.
Шлях до п’єдесталу вона розпочала з перемоги над італійкою Елеонорою Гері. У наступній сутичці здолала представницю Азербайджану Ірину Кіндзерську. Дуже напруженим був поєдинок проти досвідченої спортсменки з Боснії Лариси Церич – неодноразової призерки чемпіонатів Європи. Переможець визначився лише в додатковий час: до фіналу пройшла балканка.
У сутичці за «бронзу» Єлизаветі Каланіній протистояла її подруга по команді Галина Тарасова. Кременчужанці вдалося провести прийом на «вазарі», який і став переможним. А чемпіонкою у цій ваговій категорії стала француженка Романа Дікко, «срібло» – у Лариси Церич.
Кореспондент «Олімпійської арени» зв’язався з Єлизаветою Каланіною, котра поділилася своїми враженнями від квітневих подій.


– Звичайно, передусім тим, що я завоювала свою першу медаль дорослого чемпіонату Європи. Мріяла про це і прагнула цього. Велике значення для мене на змаганнях мав і інший фактор – накопичення досвіду, адже в Тель-Авіві зібралися найсильніші дзюдоїстки Європи, котрі входять до топ світового рейтингу. Помірятися з ними силами на татамі для мене дуже важливо. Крім того, додалося впевненості в собі: стоячи на п’єдесталі, розуміла, що непереможних суперниць немає.
Що стосується моїх поєдинків на чемпіонаті, то, напевно, найтяжчою була сутичка з Галею Тарасовою. Ми ж в одній команді, часто тренуємося разом. Тому прекрасно знаємо особливості боротьби одна одної. Такі поєдинки завжди бувають дуже складними. Проте мені вдалося виграти і стати призеркою. Складно передати словами мою радість від цієї нагороди.


– Це досить непросте питання... Часто в таких випадках кажуть: «Не вистачило везіння, удачі». Можливо, якоюсь мірою це і справедливо. І все-таки, вважаю, справа в самих спортсменах: хтось підготувався краще, хтось трохи гірше. Один психологічно налаштувався добре, а його опонент не опанував емоції. Це цілий комплекс факторів, який і приводить до того чи іншого результату.
Ми з тренером проведемо глибокий аналіз, аби наступного разу уникнути тих помилок, яких я припускалася. Тим паче, що пройти до фіналу було цілком реально. З боснійкою Ларисою Церич ми зустрічалися на татамі досить часто, кількість перемог і поразок в наших особистих зустрічах приблизно однакова. І на цьому чемпіонаті Європи боротьба була рівною. Результат поєдинку вирішився в додатковий час. Звичайно, трохи прикро, а з іншого боку, невдачі теж є дуже потужним стимулом. Жага перемоги зростає ще більше, неодмінно хочеться взяти реванш. А шлях для цього один – наполегливо працювати і працювати.